Ухвала

від 17.06.2014 по справі 826/13383/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13383/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бенефіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бенефіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бенефіс» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача форми «Р» від 08 серпня 2013 року № 0003312240 та № 0003322240.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу № 336 від 23.07.2013 р., згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75 , пп.78.4. ст. 78 , п.79.1., п.79.2. ст. 79 Податкового кодексу України службовими особами відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Бенефіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989) за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 30.07.2013 р. № 501/2240/35467307 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовано виявлені під час перевірки порушення норм податкового законодавства України, а саме:

- пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 , п.138.2 ст. 138 , пп.139.1.9. п.139.1 ст. 138 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року на суму 65 049,00 грн.;

- п.198.1., п.198.2., п.198.6 ст. 198 , п.200.1., п.200.2., п.200.3. ст. 200 Податкового кодексу України , що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 61 952,00 грн. в т.ч.: за жовтень 2012 року в сумі 42 500,00 грн., за листопад 2012 року в сумі 19 452,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- від 08.00.2013 р. № 0003312240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 65 049,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16 262,25 грн.

- від 08.08.2013 р. № 0003322240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 61 952,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15 488,00 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу .

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 15.10.2012 р. між позивачем та ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989) було укладено договір поставки № 151012, за умовами якого контрагент як Постачальник зобов'язувався поставити товар згідно замовлення позивача як Покупця, а останній - прийняти його та оплатити товар згідно накладних, які є невід'ємною частиною договору. Кількість та вартість товару фіксується в накладній, яка виписується у відповідності до попереднього замовлення покупця.

Розрахунки між позивачем та контрагентом за договором поставки від 15.10.2012 р. № 151012 здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку з рахунку позивача.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивними та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії рахунків на оплату товару № 686 від 27.11.2012 р., № 146 від 29.10.2012 р., № 685 від 23.11.2012 р., № 145 від 15.10.2012 р.; видаткових накладних від 15.10.2012 р. № 139, від 29.10.2012 р. № 140, від 27.11.2012 р. № 306, від 23.11.2012 р. № 304; податкових накладних від 15.10.2012 р. № 78 на суму 55320,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 220,00 грн., від 23.11.2012 р. № 101 на суму 58746,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 971,00 грн., від 27.11.2012 р. № 103 на суму 57 996,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 661,00 грн., які на думку позивача підтверджують факт включення ним витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.06.2013 р. №99/2240/37614989 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період квітень 2012 року - квітень 2013 року, в якому міститься висновок про те, що господарські операції ТОВ «Білдінг Груп Плюс» з контрагентами-покупцями не містять по своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) продажу товарів, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

На думку податкового органу, наявність вищевказаних обставин свідчить про те, що операції купівлі-продажу ТОВ «Білдінг Груп Плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Так в ході проведення зустрічної звірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві були використані матеріали, отримані службовою запискою ГВПМ ДНІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 13.06.2013 року № 2748/ДПІ/07-10/3 щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989), якими підтверджується факт відсутності підприємства за податковою адресою та відсутність факту реального здійснення ним господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів зважає на наявність висновку експертного дослідження підписів від 13.06.2013 року № 468, проведеного науково-дослідним експертно-криміналістичним центром СТКЗР Білоцерківського MB при ГУМВС України в Київській області, яким підтверджено той факт, що підписи від імені гр. ОСОБА_3 виконані іншою особою.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Зважаючи на обставини даної справи та приймаючи до уваги наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ «Торговий дім «Бенефіс» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, у разі невідповідності їх вимогам Закону України ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бенефіс» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 23.06.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.