Постанова

від 29.05.2015 по справі 826/13383/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2015 року письмове провадження № 826/13383/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Бенефіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

У серпні 2013 року з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Торговий дім «Бенефіс» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 08.08.2013 року № 0003312240 та № 0003322240.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Торговий дім «Бенефіс» відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, зокрема, зауважив, що безпідставним є посилання податкового органу в акті перевірки на положення ст.ст. 203, 207, 216 ЦК України, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані у рішенні Вищого адміністративного суду України норми матеріального права не були враховані судами при прийнятті рішень. При цьому, судами безпідставно, без дослідження враховано висновок експертного дослідження підписів від 13 червня 2013 року № 468, проведеного науково-дослідним експертно-криміналістичним центром СТКЗР Білоцерківського MB при ГУМВС України в Київській області, який не міститься в матеріалах справи.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.01.2015 року прийнято справу до розгляду та призначено судове засідання на 11.02.2015 року.

У судове засідання 11.02.2015 року представники сторін не прибули у зв'язку із чим розгляд справи відкладено на 02.03.2015 року.

27.02.2015 року через канцелярію суду від директора ПП «Торговий дім «Бенефіс» надійшла заява про розгляд справи за наявними у справі доказами без участі позивача (його представника).

02.03.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами у письмовому провадженні, без участі представника відповідача.

Суд відповідно до ч.4ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Приватне підприємство «Торговий дім «Бенефіс» (код ЄДРПОУ 35467307) зареєстровано 03.10.2007 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією за №10741020000027147. Вказане підприємство розташоване за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. В. Блюхера, буд. 3 кв. 23.

ПП «Торговий дім «Бенефіс» взято на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

На підставі наказу № 336 від 23.07.2013 р., згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.4. ст.78, п.79.1., п.79.2. ст.79 Податкового кодексу України службовими особами відповідача у період з 24.07.2013 року по 30.07.2013 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Торговий дім «Бенефіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989) за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 30.07.2013 р. № 501/2240/35467307 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовано виявлені, на думку податкового органу, під час перевірки порушення норм податкового законодавства України, а саме:

- пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року на суму 65 049,00 грн.;

- п.198.1., п.198.2., п.198.6 ст.198, п.200.1., п.200.2., п.200.3. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 61 952,00 грн. в т.ч.: за жовтень 2012 року в сумі 42 500,00 грн., за листопад 2012 року в сумі 19 452,00 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

№ 0003312240 від 08.00.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 65 049,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16 262,25 грн.;

№ 0003322240 від 08.08.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 61 952,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15 488,00 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що в ході перевірки встановлено: неможливість фактичного здійснення ТОВ «Білдінг Груп Плюс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Білдінг Груп Плюс», з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України.

Таких висновків податковий орган дійшов посилаючись, зокрема, на складений ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві акт від 17.06.2013 року № 99/2240/37614989 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Білдінг Груп Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період квітень 2012 року - квітень 2013 року. Згідно зазначеного акту, науково-дослідним експертно-криміналістичним центром СТКЗР Білоцерківського МВ при ГУ МВС України в Київській області проведено експертне дослідження підписів, згідно висновку від 13.06.2013 року № 468 встановлено, що підписи виконані від імені гр.. Дікіна Є.О., виконані іншою особою.

Таким чином, податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що взаємовідносини ТОВ «Білдінг Груп Плюс» з контрагентами мають ознаки нереальності, а правочини, укладені між ними є фіктивними та такими, що вчинені з завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

У той же час під час розгляду справи відповідачем не надано зазначеного доказу - висновку експертного дослідження підписів від 13.06.2013 року № 468 та акту від 17.06.2013 року № 99/2240/37614989 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Білдінг Груп Плюс», на підставі якого в Акті перевірки позивача формуються висновки відносно позивача та не вказано обставин, які перешкоджали наданню цих документів.

Разом з тим, суд не бере до уваги посилання на висновки акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.06.2013 року № 99/2240/37614989 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Груп Плюс», оскільки такий Акт є службовим документом Відповідача, а тому не створює правових підстав для третіх осіб. Не може розглядатися в якості належного доказу правомірності зменшення ТОВ розміру податкового кредиту та на визнання витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

При цьому суд керується висновками суду вищої інстанції про те, що «…факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари вищезазначеним договорам постачання, не є підставою для висновків про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість» (ухвала ВАСУ від 24.01.2012 р. № К/999І/249І/11).

Крім того, відповідно до вимог п. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України із змінами та доповненнями встановлено, що докази одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Усі здійснювані платником господарські операції мають опосередковуватися складенням первинних документів, що відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Подання платником належним чином оформлених документів, передбачених законодавством у сфері оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе, що відомості у цих документах є неповними, недостовірними та (або) протирічливими.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2012 р. між позивачем та ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37614989) було укладено договір поставки № 151012, за умовами якого контрагент як Постачальник зобов'язувався поставити товар згідно замовлення позивача як Покупця, а останній - прийняти його та оплатити товар згідно накладних, які є невід'ємною частиною договору. Кількість та вартість товару фіксується в накладній, яка виписується у відповідності до попереднього замовлення покупця.

Замовлення Покупця на поставку товару передаються Постачальнику в письмовій формі, по факсу, електронній пошті або іншій формі і підтверджуються Постачальником не менше як через 5 календарних днів до дати поставки .

Поставка товару здійснюється Постачальником лише за замовленням Покупця і не може бути відкоригована без згоди з Покупцем. Поставка товару здійснюється на склад Покупця за свій рахунок, зазначений у замовленні (п.п.2.3., 24.п.2 Договору).

Отримання товару по кількості та якості здійснюється на складі Постачальника або на складі Покупця (при поставці автотранспортом) в присутності представників обох сторін (п.п.2.9.п.2 Договору).

Зазначений договір укладений між позивачем в особі директора Шатернікова Д.А. та ТОВ «Білдінг Груп Плюс» в особі директора Дікіна Є.О.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товари, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: рахунки на оплату товару № 686 від 27.11.2012 р., № 146 від 29.10.2012 р., № 685 від 23.11.2012 р., № 145 від 15.10.2012 р.; видаткові накладні від 15.10.2012 р. № 139, від 29.10.2012 р. № 140, від 27.11.2012 р. № 306, від 23.11.2012 р. № 304; податкові накладні від 15.10.2012 р. № 78 на суму 55320,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 220,00 грн., від 23.11.2012 р. № 101 на суму 58746,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 971,00 грн., від 27.11.2012 р. № 103 на суму 57 996,00 грн., в т.ч. ПДВ - 9 661,00 грн.

Розрахунки між позивачем та контрагентом за договором поставки від 15.10.2012 р. № 151012 здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку з рахунку позивача.

Також позивачем під час перегляду рішень судами вищих інстанцій додано до матеріалів справи отримані від контрагента копії замовлення покупця на поставку товару, в яких визначено кількість та ціну товару, та копії товарно-транспортних накладних, що підтверджує його транспортування (а.с.202-217).

Крім цього позивачем надано копії договору про виконання транспортних послуг № 111012 від 11.10.2013 року укладеного з ОСОБА_5 на транспортування сувенірної продукції від складу постачальника (м. Київ, вул. Дегтярівська, 29) до складу замовника (м. Київ, вул.. Куренівська, 2-Б), актів прийняття - здачі робіт (надання послуг), видаткових касових ордерів (а.с. 232-242).

З письмових пояснень позивача також вбачається, що замовляв та приймав товар безпосередньо директор ПП «ТД «Бенефіс» в орендованому на підставі договору оренди приміщенні, у зв'язку із чим довіреності на отримання товару нікому не виписувалися.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Таким чином, оформлені належним чином первинні документи надають право платнику, відповідно до ПК України на віднесення витрат на придбання товарів у ТОВ «Білдінг Груп Плюс» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Податковим органом під час розгляду справи не наведено доводів та не надано доказів, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податку та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності його постачальника.

Господарська діяльність ТОВ «Білдінг Груп Плюс» на момент здійснення правочинів не припинена, що не заперечувалось податковим органом, воно було платником податку, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особ, які брали участь у здійсненні господарських операцій, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Крім того, суд зауважує, що законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено право працівників податкової інспекції на свій розсуд встановлювати реальність чи фіктивність господарських операцій.

Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з працівників Позивача або його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), чи визнання недійсними у судовому порядку договорів укладених позивачем з даним товариством.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Відповідачем під час також не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинених операцій, про відсутність факту поставки продукції, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку ТОВ «Білдінг Груп Плюс», не є підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за фактом оплати.

Крім того, представником позивача було надано копії первинних документів, які підтверджують те, що отриманий товар від ТОВ «Білдінг Груп Плюс» (магніт святковий, листівка святкова) надалі були продані згідно Договору поставки № 1162/10/10 з ТОВ «Епіцентр К» та Договору № 223/3 від 03.01.2012 року з ТОВ «ДЦ Україна» та додаткової угоди до Договору від 26.10.2012 року.

За таких обставин встановлені під час перевірки відповідачем порушення вимог податкового законодавства, суперечить фактичним обставинам справи та є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів та послуг з метою провадження господарської діяльності, суд вважає, що позивачем правомірно включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати на суму 309 760,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Білдінг Груп Плюс", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині формування витрат та завищення податкового кредиту на суму 61 952,00 грн. є помилковими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 08.08.2013 року № 0003312240; № 0003322240 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного підприємства «Торговий дім «Бенефіс» підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Торговий дім «Бенефіс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 08 серпня 2013 року № 0003312240.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 08 серпня 2013 року № 0003322240.

Судові витрати в сумі 1 587,51 грн. присудити на користь Приватного підприємства «Торговий дім «Бенефіс» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій