Постанова

від 15.07.2014 по справі 18/42/5022-716/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа № 18/42/5022-716/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Шумейко В.А.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представник;

відповідача: Прімєрова Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільпромгаз ЛХЗ" б/н від 29.05.14

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2014

у справі № 18/42/5022-716/2012

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Біла Тернопільської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільпромгаз ЛХЗ", с. Біла Тернопільської області

про стягнення 102 600,00 грн заборгованості (з урахуванням заяви від 17.09.2012 про збільшення позовних вимог)

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільпромгаз ЛХЗ" стягнення 102 600,00 грн заборгованості (з урахуванням заяви від 17.09.2012 про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Тернопілської області від 19.05.2014р. у справі № 18/42/5022-716/2012 (суддя Охотницька Н.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 97 200 грн основного боргу та 1 900, 89 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що позивачем доведена заборгованість відповідача в розмірі 97 200, 00 грн (з урахуванням перерахунку заборгованості місцевим господарським судом).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Тернопільпромгаз ЛХЗ" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2014 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 19 637, 25 грн основного боргу та 1 827, 00 грн судового збору. В решті позову відмовити.

Зокрема, покликається на те, що дія спірного додатку від 01.10.2010р. поширюється на розмір орендної плати в сумі 5 400 грн тільки у жовтні 2010 року, оскільки товариство не підписувало з позивачем жодних документів, які б свідчили про встановлення орендної плати в розмірі 5 400 грн.

Крім того, зазначає, що вантажний автомобіль, який є предметом договору оренди автомобіля, повернений позивачу, тому нарахування орендної плати за квітень-червень 2012 року є безпідставними.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.14 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.07.14.

11 липня 2014 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 19.05.14 у справі № 18/42/5022-716/2012 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Хабіб М.І. у відпустці, у склад колегії суддів внесено зміни, замість судді Хабіб М.І. введено суддю Давид Л.Л.

В даному судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити рішення Господарського суду Тернопільської області без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила скасувати частково рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 19 637, 25 грн основного боргу та 1 827, 00 грн судового збору, в решті позову відмовити.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2014 у справі № 18/42/5022-716/2012 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі було укладено ряд договорів, а саме, договір оренди кран-балки, договір оренди балонів, договір оренди контейнерів для балонів та договір оренди автомобіля.

Предметом даного позову є стягнення з відповідача на корить позивача заборгованості саме за договором оренди автомобіля від 15.01.2009р. за період з січня 2011 року по червень 2012 року включно.

Як зазначалось вище, 15 січня 2009 року ТзОВ «Тернопільпромгаз ЛХЗ» (надалі - орендар) та ПП ОСОБА_2 (надалі - орендодавець) укладено договір оренди автомобіля, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду вантажний автомобіль ЗІЛ 130 СПГ бортовий-С, 1981 року випуску, шасі 1924855, реєстраційний номер НОМЕР_1, строком на три роки.

Відповідно до п. 3 договору орендна плата за користування даним автомобілем встановлена сторонами в розмірі 400 грн на місяць. Оплата проводиться наймачем не пізніше 6 числа поточного місяця.

Зазначений автомобіль було передано позивачем та прийнято відповідачем 15 січня 2009 року, про що свідчить приймально-здавальний акт, який підписаний сторонами та скріплений печатками.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 4 січня 2010 року до договору від 15.01.2009р. внесено зміни шляхом викладення його у новій редакції, та передбачено орендну плату за користування автомобілем в розмірі 200 грн на місяць.

28 травня 2010 року сторонами знову було внесено зміни в договір від 15.01.2009 р. шляхом викладення його у новій редакції та згідно з п. 3 останнього розмір орендної плати знову визначено в сумі 400 грн.

1 жовтня 2010 року сторонами підписано та скріплено печатками додаток до договору оренди автомобіля, яким вони передбачили, що п. 3 договору слід читати: 3. Орендна плата за користування даним автомобілем встановлена сторонами в розмірі 5400 (п'ять чотириста) гривень на місяць. До решти пунктів договору зміни не вносились.

Договором оренди автомобіля від 15.01.2009 р., договорами в редакції від 04.01.2010 р. , 28.05. 2010 р. та додатку від 01.10. 2010 р. до договору від 28.05.2010 р. сторони встановили оренду плату за оренду вантажного автомобіля в грошовій формі та її розмір: з 15.01.2009 р. становив 400 грн на місяць; з 04.01.2010 р. - 200 грн на місяць; з 28.05.2010 р. - 400 грн на місяць; з 01.10.2010 р. - 5400 грн на місяць.

За період дії договору оренди автомобіля від 15.01.2009 р. (з урахуванням внесених до нього 04.01.2010 р. та 28.05.2010 р. змін) з 15.01.2009 р. по 01.07.2012 р. відповідачу нараховано 126 200, 00 грн орендних платежів.

Відповідачем здійснювалась часткова проплата орендної плати за договором оренди автомобіля, зокрема, платіжним дорученням № 18 від 19.10.2010р. на суму 4 132, 40 грн з призначенням платежу «проплата за оренду автом.зг.дог.2 від 04,01,10р.» та платіжним дорученням № 96 від 09.12.2010р. на суму 5 000, 00 грн з призначенням платежу «часткова оплата зо оренду груз.автом.зг.накл.13 від 29,10,10р.», що містяться в матеріалах справи.

Крім того, відповідачем перераховано позивачу кошти з призначенням платежу «на погашення кредиторської заборгованості» та «за оренду балонів». З коштів призначених на погашення кредиторської заборгованості, позивачем було зараховано в погашення заборгованості за оренду автомобіля ще 14 467, 60 грн, а разом зараховано в погашення заборгованості за оренду автомобіля за період з 15.01.2009 р. по грудень 2010 р. включно 23 600,00 грн.

Згідно з п. 3.8 постанови Національного банку України від 21.01.2004 N 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється

перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з

урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Відтак, оскільки платник не вказав чіткого призначення платежу, що являється його прямим обов'язком, а саме, за яким договором здійснюється проплата, на думку суду позивач правомірно зарахував частину коштів на власний розсуд, а саме на погашення заборгованості за договором оренди автомобіля.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач не виконав належним чином умов договору, зокрема, щодо сплати орендних платежів, відтак, виникла заборгованість в сумі 97 200, 00 грн.

Відповідно до вимог ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійснені господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (оренди). Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи наведене, наявність боргу між відповідачем та позивачем в розмірі 97 200, 00 грн доведена належними та допустимими доказами. Відтак, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 97 200, 00 основного боргу за договором оренди автомобіля від 15.01.2009р. за період з січня 2011 року по червень 2012 року включно.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ряд інших договорів, укладених позивачем та відповідачем, не беруться судом до уваги, оскільки позовні вимоги стосуються лише договору оренди автомобіля.

Щодо доводів скаржника про те, що дія спірного додатку від 01.10.2010р. поширюється на розмір орендної плати в сумі 5 400 грн тільки у жовтні 2010 року, оскільки товариство не підписувало з позивачем жодних документів, які б свідчили про встановлення орендної плати в розмірі 5 400 грн, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо безпідставності таких покликань, оскільки додаток від 01.10.2010р. до договору від 28.05.2010р. є додатковою угодою, яка являється невід'ємною частиною основного договору від 15.01.2009р., укладеного на три роки.

Також, суд погоджується з висновками щодо прийняття відповідачем додатку від 01.10.2010р. до виконання, оскільки було проведено часткову оплату за оренду грузового автомобіля платіжним дорученням № 96 від 09.12.2010р. на суму 5000, 00 грн.

Доводи ж скаржника про безпідставність нарахування орендної плати за квітень-червень 2012 року, оскільки автомобіль повернуто позивачу, не знайшли свого фактичного підтвердження в матеріалах справи, оскільки доказів повернення автомобіля такі не містять.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Тернопільської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Зважаючи на те, що апелянт оскаржує рішення лише в частині, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги становить 913, 50 грн. Оскільки скаржником сплачено 980, 00 грн, судовий збір в розмірі 66, 50 грн підлягає поверненню.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2014р. у справі № 18/42/5022-716/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільпромгаз ЛХЗ", вул. Бродівська, 8 В, с. Біла, Тернопільський район, Тернопільська область, 47707 (код ЄДРПОУ 35194094) з державного бюджету 66 грн. 50 коп. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 1618 від 26.05.2014р.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 21.07.2014.

.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Зварич О.В.