Ухвала

від 16.07.2014 по справі 826/14076/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/800/17961/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенко М.І., Приходько І.В. , секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Величенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства «Вегал»

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року

у справі № 826/14076/13-а

за позовом приватного підприємства «Вегал» (далі - позивач, ПП «Вегал»)

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Вегал» звернулось у вересні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002992210/1522, № 0003002210/1521 від 22.07.2013 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва 05.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», ПП «Київжитлоспецсервіс», ТОВ «Будасістентс», ТОВ «Девен Альянс» та ТОВ «Композит Констракшн Юкрейн» за період з 01.03.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 268/2210/32769658 від 09.07.2013 року, яким встановлено порушення позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено об'єкт оподаткування податку на прибуток підприємств в розмірі 993 941,10 гривня, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 208 727,63 гривень; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 213 504,20 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року: № 0002992210/1522, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 208 727,63 гривень за основним платежем та на 52 181,91 гривня за штрафними санкціями; № 0003002210/1521, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 213 504,20 гривні за основним платежем та на 53 376,05 гривень штрафних санкцій.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства, було неправомірно сформовані валові витрати, а також завищено податковий кредит з ПДВ за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Тесей ЛТД», ТОВ «Бізнес Ресурс 2011», ПП «Київжитлоспецсервіс», ТОВ «Будасістентс», ТОВ «Девен Альянс» та ТОВ «Композит Констракшн Юкрейн» у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки встановлено, що контрагенти позивача не мали можливостей та ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій, що контрагенти не виконували субпідрядні роботи, враховуючи юридичну дефектність у зв'язку з цим складених за такими операціями первинних документів та податкових накладних.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача податковий орган вказав, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами-постачальниками, є фіктивними правочинами.

Зокрема, відповідач зазначив, що в наявних актах про неможливість проведення зустрічної звірки вбачається відсутність у зазначених контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, у тому числі приміщень, устаткування, транспорту, необхідних для провадження діяльності та, відповідно, спірних операцій. Лише у ПП «Київжитлоспецсервіс» та ТОВ «Тесей ЛТД» рахувалися по 1 особі працівників, що, виходячи з характеру та обсягу обумовлених операцій за відносинами з позивачем, а також зважаючи на загальні обсяги задекларованих контрагентами операцій, є явно недостатнім для їх виконання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову дійшов висновку про недоведеність фактичного виконання спірних операцій контрагентами позивача на користь останнього, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Також, суди дійшли висновку, що факт оплати на користь контрагентів сам по собі не є підтвердженням реального здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій. Відносно наявності у контрагентів ліцензій, суди зазначили, що сама по собі наявність ліцензії, за відсутності доказів фактичної наявності відповідних фахівців та адміністративно-організаційних можливостей (ресурсів), не є доказом фактичного виконання робіт та наявності у контрагентів відповідних ресурсів у період оформлення спірних операцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час розгляду справи не доведено наявності обставин, які пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданої операції та правомірність висновків податкового органу та оскаржуваного рішення.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Порядок визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість врегульований положеннями ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, аналізуючи наведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат, і господарською діяльністю платника податку, а також використання платником податку придбаного товару у своїй господарській діяльності.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Таким чином, з метою дотримання вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи судам при вирішенні даного спору необхідно перевірити по суті висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, внаслідок чого відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 167, 220-230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Вегал» - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року у справі № 826/14076/13-а - скасувати.

Справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригінало