Ухвала

від 17.07.2014 по справі 826/14277/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2014 року м. Київ К/800/15687/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року

у справі № 826/14277/13-а

за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Сантрейд»

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального

офісу з обслуговування великих платників податків

треті особи Приватне підприємство «Ространсагро»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стилторг»

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» (надалі також - ДП «Сантрейд», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі також - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року №0000324050.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року № 0000324050.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 листопада 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року №0000324050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 311693 грн., з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 3 червня 2013 року № 635/40-50/25394566, про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з придбанням на суму 1355187 грн. зернових культур (пшениця, кукурудза) за укладеними із ПП «Ространсагро» та ТОВ «Стилторг» договорами поставки, які, на думку податкового органу, є нікчемними та не створюють обумовлених ними юридичних наслідків (послуг) за 3-4 квартали 2011 року, що призвело до заниження податку на прибуток за 3-4 квартали 2011 року на суму 311693 грн.

Зазначені висновки контролюючого органу ґрунтуються на результатах опрацювання баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки позивача, внаслідок чого встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Пунктом 138.2 статті 138 вказаного Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення сум оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування прибутком підприємства є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, оцінюються з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в перевірений відповідачем період позивач, як покупець, мав господарські відносини з ТОВ «Стилторг» за договорами, предметом яких були поставки кукурудзи, а також господарські відносини з ПП «Ространсагро» за договорами предметом яких була поставка пшениці (3, 5, 6 класу).

Реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи, саме: податковими та видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Окрім того, як слідує із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, підтвердженням фактичного проведення господарських операцій слугують надані позивачем документи, які опосередковували такі господарські операції: документально підтверджені відомості щодо наявності трудових ресурсів у позивача, реєстри автомобілів, картки обліку експортного вантажу, складські квитанції щодо оформлення/переоформлення продукції на позивача та документальні відомості щодо оприбуткування продукції з автотранспорту, сертифікати відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, угода з ТОВ «Грінтур-Екс» щодо перевалки, зберігання на зерновому складі вантажів на території Миколаївського морського торгового порту та щодо організації експорту, угода від з митним брокером ТОВ «Нортроп» та первинні документи до неї, відомості складського руху товарів, перелік реєстрів прибуткових документів, реєстри накладних на прийняте зерно з визначенням якісних характеристик, документи, первинні документи щодо надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт, експортний контракт від з митною декларацією до нього, а також розписки капітана судна, які підтверджують як фактичне придбання позивачем у контрагентів продукції, так і її подальший рух.

При цьому, як свідчать матеріали справи, зернові культури за угодами з ТОВ «Стилторг» та ПП «Ространсагро» придбавались позивачем з метою їх подальшого продажу за межі території України, зокрема Компанії «Bunge SA» (Швейцарія).

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко