Ухвала

від 15.07.2014 по справі 2а-11401/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И "15" липня 2014 р.                               м. Київ                                        К/800/12752/14 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Маринчак Н.Є. Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В. розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі №2а-11401/11/1370 (4745/12/9104) за позовом Приватного підприємства Торгівельної фірми «Гранат» (надалі - ППТФ «Гранат») до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Запорізької області (надалі - ДПІ у Сихівському районі м.Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень, - встановив:            У жовтні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2011 року №0001602321 та №0001612321. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від                  11 лютого 2014 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова від 17.06.2011 року №0001602321 та №0001612321. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у сумі 3,40грн. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що працівниками контролюючого органу була проведена планова виїзна документальна перевірка ППТФ «Гранат» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, про що складено акт №1094/23-209/36312901 від 06.06.2011 року. За наслідками проведеної перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем, зокрема: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.п.11.2.1. п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 104285,00грн., в тому числі: за І кв. 2010 року - 56618,00грн., І-ше півріччя 2010 року - 84362,00грн., за 3 квартал 2010 року - 91431,00грн., 2010 рік - 98063,00грн., І кв. 2011 року - 6222,00грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4  ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, занижено податок на додану вартість всього в сумі 161327,00грн., в тому числі : за січень 2010 року - 40000,00грн., за лютий 2010 року - 28002,00грн., за березень 2010 року - 10295,00грн., за квітень 2010 року - 23000,00грн., за травень 2010 року - 40000,00грн., за червень 2010 року - 20030,00грн. На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м.Львова були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.06.2011 року: - №0001602321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 130356,25грн.; - №0001612321, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 201658,75грн. Як було встановлено при розгляді справи судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад» було укладено ряд договорів, а саме: - договір №ДГ-00140 від 04.01.2.010 року, щодо надання інформаційно- консультативних послуг;   -   договір №ДГ-00141 від 04.01.2010 року, щодо надання юридичних послуг; - договір №ДГ-00160/3 від 11.01.2010 року, щодо надання послуг по ремонту комп'ютерної техніки та мережі, іншого обладнання; - договір №ДГ-00175 від 01.02.2010 року, щодо придбання товару. Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Подані позивачем платіжні доручення, податкові накладні є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п.7.7  ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно з п.7.5, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7  Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Не підлягають включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів  і послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. Як вбачається зі змісту підпунктів 7.2.1. та 7.2.3. пункту 7.2.  статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»  продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складається в момент виникнення податкових зобов'язань та є одночасно звітним податковим і розрахунковим документом. Частиною    2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4  статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»  встановлено відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними. При цьому, вищезазначена норма права не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків. Відповідно до п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  валові  витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Як вбачається з п.п.5.3.9 п.5.9  ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Отже, обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг), підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, на думку податкового органу, господарські операції позивача з його контрагентом по вищезазначеним договорам фактично не відбувались, а отже, є безтоварними. Діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування валових витрат та податкового кредиту. Однак, слід зазначити, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено ряд первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичне виконання позивачем та його контрагентом спірних договірних відносин, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні, податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи. Крім того, на час здійснення господарських операцій ПП «Фінансово-промислова компанія «Каскад» знаходилось у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість. Отже, оскільки під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та на момент проведення фінансово господарських операцій був платником податків, то він мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів. Також, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, позивачем було представлено докази отримання послуг та товарно-матеріальних цінностей, а саме: техніко-економічне обґрунтування повернення кредиту (бізнес план) ПП ТФ «Гранат», кредитний договір №699000020123002 від 10.11.2010 року, договори поруки №699000020123002/П3 від 10.11.2010 року, №699000020123002/П1 від 10.11.2010 року, №699000020123002/П2 від 10.11.2010 року, що укладені між ПАТ «Астра Банк» та ПП ТФ «Гранат», фінансову та податкову звітність підприємства за перевіряємий період, акти звірки взаємних розрахунків позивача із контрагентами та договори поставки продукції, платіжні відомості щодо оплати підприємством отриманих послуг, робіт та товарів. Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом і правомірність віднесення підприємством до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду. За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлені обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається. Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, - ухвалив: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області – залишити без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року  та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року – залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.