Ухвала

від 03.07.2014 по справі 2а-3368/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3368/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

03 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Свириди Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин 626" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин 626" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2009 року № 0013441502/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м.Києва звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва було проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) земельного податку Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин 626», поданого на 2009 рік.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки №9170/15-3-23535293 від 30 липня 2009 року.

Перевіркою встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку ТОВ «Магазин 626», зазначений платником податку у розрахунку земельного податку на 2009 рік (№5845 від 09 лютого 2009 року), є меншим ніж визначено за результатами перевірки, оскільки Товариством не враховано вимоги п. 2 Рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», що призвело до заниження податкового зобов'язання на 3701,40 грн.

На підставі п.п. «в» п.п. 4.2.2 ст. 4 , пп.17.1.4 п. 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинний на момент виникнення правовідносин, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва винесено податкове повідомлення рішення №0013441502/0 від 30 липня 2009 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 3886,47 грн., в т.ч. 3701,40 - основний платіж, 185,07 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Так, спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку, є Закон України «Про систему оподаткування», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття рішення, а також Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII, земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно ч. 2 ст. 4 вищевказаного Закону, ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Із аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» слідує, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

Разом з тим, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку, відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з технічної документації №Ю-39960/2006 про нормативно грошову оцінку земельної ділянки (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 55/8; кадастровий номер 72:442:018; площа якої складає 410,20 кв.м.), нормативно грошова оцінка даної земельної ділянки становить 349 514,57 грн.

Так, перевіркою позивача встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку ТОВ «Магазин 626» зазначений платником податку у розрахунку земельного податку на 2009 рік є меншим, ніж визначено за результатами перевірки, оскільки Товариством не враховано вимоги п. 2 Рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», що призвело до заниження податкового зобов'язання на 3701,40 грн.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на відсутність у Міськради повноважень встановлювати або змінювати ставки земельного податку з огляду на те, що частиною другою статті 4 Закону № 2535-ХІІ передбачена пряма заборона встановлювати або змінювати ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку іншими законодавчими актами, крім як цим Законом.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні, який уповноважений приймати закони, як це визначено у Конституції України, є Верховна Рада України.

Натомість, пунктом 2 рішення Міськрада встановила, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Міськрадою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Міськрадою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону № 161-XIV.

Проаналізувавши положення Законів № 2535-ХІІ та № 161-XIV, колегія суддів дійшла висновку, що визначення інших категорій платників та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені цими законодавчими актами, до повноважень Міськради не відноситься, приймаючи це рішення остання діяла з перевищенням владних повноважень.

Крім того, рішення Міськради є підзаконним нормативним актом, яке суперечить приписам Закону № 2535-ХІІ, а отже, виходячи із пріоритету дії законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме останній.

Вищевикладена позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постанові від 12 листопада 2013 року № 21-285а13.

Колегія суддів також зазначає, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2010 року (яка набрала законної сили), вказаний вище пункт рішення Міськради визнано незаконним і нечинним з моменту його прийняття.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва безпідставно зроблено висновок про заниження податкового зобов'язання з земельного податку, зазначеного позивачем у податковому розрахунку на 2009 рік та застосовано штрафні (фінансові) санкції до позивача.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин 626" та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва № 0013441502/0 від 30 липня 2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 09.07.2014 року.

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.