Постанова

від 22.07.2014 по справі 2а-14104/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-14104/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція в Печерському районі міста Києва, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» ( далі - позивач ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників ( далі - відповідач ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція в Печерському районі міста Києва, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2011 року № 0000180700 та № 0000190700.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 16 квітня 2014 року скасував вказані судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При повторному судовому розгляді справи Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 24 червня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» ( далі - ТОВ «АДМ Україна» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників як платник податку на додану вартість ( далі - ПДВ ).

Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АДМ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Шторм» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2011 року № 50/07-02/33546533.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення товариством вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток за 2010 рік на суму 5 879 750,00 грн. та до завищення бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 2 862 843,00 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 18.04.2011 року № 50/07-02/33546533 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0000190100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 7 349 687,00 грн., у тому числі 5 879 750,00 грн. - за основним платежем та 1 469 937,00 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями, та № 0000180700, яким товариству зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на загальну суму 2 856 843,00 грн., зобов'язано сплатити відшкодовану на момент перевірки суму ПДВ у розмірі 18 676,00 грн. та штрафні ( фінансові ) санкції на суму 4 669,00 грн.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено реальності здійснення товариством позивача господарських операцій у 2010 році, за результатами яких ТОВ «АДМ Україна» було сформовано спірний податковий кредит та обчислено суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Законів України «Про податок на додану вартість» ( далі - Закон № 168/97-ВР ) та «Про оподаткування прибутку підприємств» ( далі - Закон № 334/94-ВР ), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції ( робіт, послуг ) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

У пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР закріплено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР , податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР закріплено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР , не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового еріоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів ( послуг ) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів ( послуг ); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на віднесення сум коштів до складу валових витрат та на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника ПДВ.

У свою чергу, правильність визначення платником ПДВ суми бюджетного відшкодування залежить від наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання права такого платника на формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Таким чином, вирішуючи даний адміністративний спір, суд апеляційної інстанції виходить з того, що, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з ПДВ належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників спірних господарських операцій.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що фінансово-господарські правовідносини між позивачем і ТОВ «Шторм» у 2010 році, які здійснювалися за договорами купівлі-продажу насіння соняшника, підтверджуються відповідною первинною документацією, а саме: актами внутрішнього пересування олійного насіння, актами прийому-передачі товару, посвідченнями якості продукції, податковими накладними, банківськими виписками, складеними у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

Крім того, товарність господарських операцій ТОВ «АДМ Україна» із вказаним контрагентом також підтверджується відповідними видатковими і товарно-транспортними накладними, які містять дату їх складання, порядковий номер, найменування товару, печатки, підписи сторін та інші необхідні реквізити.

Дослідивши вказану первинну документацію в її сукупності, судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що відсутність окремих реквізитів та/або помилок у первинних документах, а саме: у видаткових і товарно-транспортних накладних є достатньою правовою підставою для визнання господарських операцій фіктивними.

Більш того, колегія суддів відзначає, що товарно-транспортна накладна взагалі не є бухгалтерським документом, який би підтверджував правильність обчислення платником податків його податкових зобов'язань, а тому недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних та допущення неточностей та/або помилок при їх складанні можуть свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято до уваги рахунки-фактури, які наявні в матеріалах справи ( Т. 14, а.с. 21-228 ), підтверджують дійсність розрахунків між сторонами за спірними договорами купівлі-продажу, відповідають сумам у банківській виписці та складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

Окрім зазначеного, позивачем також доведено подальший рух товарів, придбаних ним у ТОВ «Шторм», шляхом їх реалізації, що вказує на реальність мети, задля досягнення якої ТОВ «АДМ Україна» укладало договори купівлі-продажу із вказаним контрагентом ( перепродаж товару третім особам та отримання прибутку ), та її досягнення.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними з ТОВ «Шторм» відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за спірними договорами та рух коштів між їх сторонами, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту та, відповідно, на визначення бюджетного відшкодування за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, на підставі зобов'язань із зазначеним суб'єктом господарювання є безпідставним.

Посилання податкових органів на акти перевірок ТОВ «Шторм», а також на факт встановлення ГВМ ДПІ У Печерському районі міста Києва фіктивності створення юридичних осіб ТОВ «Е-Восток Україна» і ТОВ «Ельфа Дисплей», які помилково були прийняті до уваги судом першої інстанції, не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі статті 61 Конституції України випливає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач взагалі не мав жодних правовідносин із ТОВ «Е-Восток Україна» і ТОВ «Ельфа Дисплей»у період з 01.01.2010 року по 01.12.2010 року, а тому такі доводи податкових органів не можуть бути визнані належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 69, 70 КАС України.

Доводи податкових органів щодо відсутності у позивача на момент проведення перевірки карантинних сертифікатів на продукцію, на що також посилається й суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, судова колегія вважає необґрунтованими і безпідставними, оскільки такі документи взагалі не є первинною документацією ані у розумінні податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, ані у відповідності до приписів Закону № 996-XIV та Положення № 88, якими повинні керуватися суб'єкти господарювання при складанні податкової звітності.

Таким чином, судова колегія вважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, діючи в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності винесених ним податкових повідомлень-рішень від 29.04.2011 року № 0000180700 та № 0000190700 та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення адміністративного позову та приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання .

З огляду на це, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 159, 160 , 195 , 196 , 198 , 20 2, 205 , 20 7, 212 , 254 КАС України , суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2014 року - скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція в Печерському районі міста Києва, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0000180700 та № 0000190700.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 25.07.2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.