Ухвала

від 01.04.2015 по справі 2а-14104/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/44375/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Бабич К.О., Процюка О.О.,

представника відповідача Української Т.О.,

представника прокуратури Бараненко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року

у справі № 2а-14104/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» (далі - позивач, ТОВ «АДМ Україна»)

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП)

третьої особи Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - третя особа, ДПІ у Печерському районі м. Києва)

за участю прокуратури міста Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «АДМ Україна» звернулось у жовтні 2011 року до суду з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2011 року № 0000180700 та № 0000190700 від 29.04.2011 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014 року скасовано. Адміністративний позов ТОВ «АДМ Україна» до МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.04.2011 року № 0000180700 та № 0000190700.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Прокуратура міста Києва надала до суду заяву про приєднання до касаційної скарги та підтримання її в повному обсязі.

Третя особа заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або заперечень на касаційну скаргу не надала.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі було замінено первинного відповідача Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на його правонаступника Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників підлягає заміні його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Шторм» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт № 50/07-02/33546533 від 18.04.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік на суму 5 879 750,00 гривень та пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.2, пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 2 862 843,00 гривні.

22.04.2011 року ТОВ «АДМ Україна» до ДПІ у Печерському районі м. Києва були подані заперечення на зазначений акт перевірки, за результатами розгляду яких листом № 16703/10/075211 від 26.04.2011 року відповідачем повідомлено про те, що висновки акту перевірки залишено без змін.

29.04.2011 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0000190700 від 29.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 7 349 687,00 гривень та № 0000180700 від 29.04.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 2 856 843,00 гривні, зобов'язано сплатити відшкодовану на момент перевірки суму ПДВ у розмірі 18 676,00 гривень та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 4669,00 гривень.

В результаті адміністративного оскарження рішеннями Державної податкової адміністрації у місті Києві № 7389/10/25-114 від 15.07.2011 року та Державної податкової адміністрації України № 1993/6/10-2115 від 23.09.2011 року залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скарги позивача залишені без задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що матеріалами справи не доведено реальності здійснення позивачем господарських операцій у 2010 році, за результатами яких ТОВ «АДМ Україна» було сформовано спірний податковий кредит та обчислено суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції ( робіт, послуг ) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також, що …у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на віднесення сум коштів до складу валових витрат та на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника ПДВ. У свою чергу, правильність визначення платником ПДВ суми бюджетного відшкодування залежить від наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання права такого платника на формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановлено, що фінансово-господарські правовідносини між позивачем і ТОВ «Шторм» у 2010 році, які здійснювалися за договорами купівлі-продажу насіння соняшника, підтверджуються відповідною первинною документацією, а саме: актами внутрішнього пересування олійного насіння, актами прийому-передачі товару, посвідченнями якості продукції, податковими накладними, банківськими виписками, рахунками-фактурами, які складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» п. 2.4 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Крім того, товарність господарських операцій ТОВ «АДМ Україна» із вказаним контрагентом також підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції відповідними видатковими і товарно-транспортними накладними, які містять дату їх складання, порядковий номер, найменування товару, печатки, підписи сторін та інші необхідні реквізити. Окрім зазначеного, позивачем також доведено подальший рух товарів, придбаних ним у ТОВ «Шторм», шляхом їх реалізації, що вказує на реальність мети, задля досягнення якої ТОВ «АДМ Україна» укладало договори купівлі-продажу із вказаним контрагентом (перепродаж товару третім особам та отримання прибутку), та її досягнення.

Дослідивши вказану первинну документацію, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно того, що відсутність окремих реквізитів та/або помилок у первинних документах, а саме: у видаткових і товарно-транспортних накладних є достатньою правовою підставою для визнання господарських операцій фіктивними.

Більш того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що товарно-транспортна накладна взагалі не є бухгалтерським документом, який би підтверджував правильність обчислення платником податків його податкових зобов'язань, а тому недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних та допущення неточностей та/або помилок при їх складанні можуть свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки витрати позивача за договорами, укладеними з ТОВ «Шторм» відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за спірними договорами та рух коштів між їх сторонами, то невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту та, відповідно, на визначення бюджетного відшкодування за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, на підставі зобов'язань із зазначеним суб'єктом господарювання є безпідставним.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про те, що посилання податкового органу на акти перевірок ТОВ «Шторм», а також на факт встановлення ГВМ ДПІ У Печерському районі міста Києва фіктивності створення юридичних осіб ТОВ «Е-Восток Україна» і ТОВ «Ельфа Дисплей», які помилково були прийняті до уваги судом першої інстанції, не ґрунтуються на нормах права, оскільки у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу на те, що позивач взагалі не мав жодних правовідносин із ТОВ «Е-Восток Україна» і ТОВ «Ельфа Дисплей» у період з 01.01.2010 року по 01.12.2010 року, а тому такі доводи податкових органів не можуть бути визнані належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи податкових органів щодо відсутності у позивача на момент проведення перевірки карантинних сертифікатів на продукцію, на що також посилається й суд першої інстанції, судом апеляційної правомірно вважаються необґрунтованими і безпідставними, оскільки такі документи взагалі не є первинною документацією ані у розумінні податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, ані у відповідності до приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Допустити заміну сторони у справі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року у справі № 2а-14104/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько