Ухвала

від 22.07.2014 по справі 826/8530/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2014 р. м. Київ К/800/62294/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Маринчак Н. Є. Моторний О. А. Титенко М. П. Бондарчук Д. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі№ 826/8530/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2013 року у справі № 826/8530/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.05.2013 року № 0007222202.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Імпел Гріффін Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ТФМ-ГРУП» за вересень 2012 року, ТОВ «КК «СКС» за вересень та жовтень 2012 року та ФОП ОСОБА_7 за липень, серпень, вересень та жовтень 2012 року, складено акт № 441/22-2/35634872 від 08.05.2013 року, яким зафіксовані порушення позивачем: ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст.198, п. п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а також п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на 2 238 996,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 28.05.2013 року № 0007222202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 238 996,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 119 498,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки податкового органу про відсутність фактичного виконання господарських операцій позивача з ТОВ «ТФМ-ГРУП», ТОВ «КК «СКС» та ФОП ОСОБА_7 спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або руху грошових коштів на рахунках платників податку.

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору № 0112/1 від 01.07.2011 року про надання послуг, укладеного між ТОВ «Імпел Гріффін Груп» та ТОВ «ТФМ-Груп», договорів поставки від 01.10.2012 року № 0110/12-1, від 01.10.2012 року № 0110/12-2, від 01.10.2012 року № 0110/12-3, від 01.10.2012 року № 0110/12-4, від 01.10.2012 року № 0110/12-5, від 01.10.2012 року № 0110/12-6, договорів про надання послуг, № 1/9 від 03.09.2012 року, № 3/10 від 02.10.2012 року, № 2/10 від 01.10.2012 року, № 1/10 від 01.10.2012 року, укладених між ТОВ «Імпел Гріффін Груп» та ТОВ «КК «СКС», договору поставки № 1/06-П від 01.06.2012 року,укладеного між ТОВ «Імпел Гріффін Груп» та ФОП ОСОБА_7, підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, оскільки в разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного спірних виконання договорів, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі № 826/8530/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Маринчак

О. А. Моторний