Ухвала

від 17.07.2014 по справі 2а-4884/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2014 р. м. Київ К/800/31591/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Островича С.Е., Бухтіярової І. О., Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант КВ" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант КВ" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Варіант КВ" (далі - ТОВ "Варіант КВ") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року позов ТОВ "Варіант КВ" задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва задоволено. Скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ "Варіант КВ" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "Варіант КВ" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Варіант КВ" з питань взаємовідносин з ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь" та Фірмою "Капітель Плюс". За результатами перевірки складено акт від 12.07.2012 року №509/22-200/35761976.

На підставі акта перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва винесено податкове повідомлення-рішення від 02.08.2012 року №0008432220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

При перевірці відповідач дійшов до висновку про неправомірність формування позивачем кредиту з Фірми "Капітель Плюс", посилаючись на те, що підрозділами ДПІ в АР Крим складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин Фірми "Капітель Плюс", повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з переліком підприємств, серед яких позивача не було визначено.

Також зазначено, що порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів господарської діяльності, серед яких ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь" та Фірма "Капітель Плюс".

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та вказав у своїй постанові, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по податку на додану вартість, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, але суд апеляційної інстанції в своїй постанові не погодився з висновком суду першої інстанції та відмовив позивачу у задоволенні позову, оскільки на його думку ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва правомірно винесено податкове повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період, який перевірявся ТОВ "Варіант КВ" мало взаємовідносини з ТОВ "Будівельна Компанія "Акрополь" та Фірмою "Капітель Плюс".

ТОВ "Варіант КВ" сформовано податковий кредит по податку на додану вартість за рахунок здійснення операцій з контрагентом ТОВ "Будівельна Компанія "Акрополь" за червень 2009 року, та Фірмою "Капітель Плюс" за травень, червень, липень 2009 року.

Судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження права на податковий кредит позивачем були надані первинні документи, які складені відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, в акті перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки документи - первинні бухгалтерські документи та податкові накладні - не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент вчинення господарських операцій контрагенти ТОВ "Варіант КВ" знаходились у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ "Варіант КВ" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року та залишення в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант КВ" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Бухтіярова О.І. Степашко