Рішення

від 12.07.2007 по справі 2-89/07

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №2-89/07

Справа №2-89/07

РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 липня

2007 року                                                                           м.  Запоріжжя

Комунарський

районний суд м.  Запоріжжя в складі:

головуючого

судді:                                                                            Амброскіна

В.Л.,

при

секретареві:                                                                                Бурима В.В.,

за

участю позивача за основним позовом ОСОБА_1, 

її представника ОСОБА_4, 

відповідача за основним позовом ОСОБА_3,  його представника ОСОБА_5 

а також представника Товарної біржі «Строй-інвест» Тусаєвої Р.П.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні

цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2та ОСОБА_3,  треті

особи: відділ громадянства,  імміграції

та реєстрації фізичних осіб Комунарского РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій

області та Запорізька Товарна біржа «Строй-інвест»,  про визнання договору купівлі-продажу дійсним

та визнання особи такою,  що втратила право

користування житловим приміщенням,  а

також за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1,  треті особи: ОСОБА_2 та

Запорізька Товарна біржа «Строй-інвест», 

про визнання договору купівлі продажу частково недійсним стосовно

покупця та визнання права власності на частку квартири,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

за основним позовом ОСОБА_1

звернулась до суду з вищевказаними позовними вимогами. В обґрунтування своїх

позивних вимог вона зазначила,  що вона

за договором купівлі-продажу від 11.09.1997 року №570/616,  зареєстрованого Запорізькою Товарною біржею

«Строй-інвест»,  придбала АДРЕСА_1. її

син ОСОБА_3 -відповідач

по справі був зареєстрований разом із неї в цієї квартирі,  але ніколи в квартиру не вселявся та не

проживав в неї. Тому позивач просить визнати відповідача таким,  що втратив право користування вказаною

квартирою та оскільки відповідач оспорює дійсність договору купівлі-продажу

даної квартири,  тому позивач також

просить визнати спірний договір дійсним.

Відповідач

за основним позовом ОСОБА_3

подав до суду зустрічний позов,  в

обґрунтування якого зазначив,  що

10.09.2007 року за договором купівлі-продажу №562/608,  зареєстрованого Запорізькою Товарною біржею

«Строй-інвест»,  він разом із його матерю ОСОБА_1 продали

належну їм на праві власності АДРЕСА_2. Після чого,  за виручені від продажу гроші,  11.09.1997 року за договором купівлі-продажу

№570/616,  також зареєстрованого

Запорізькою Товарною біржею «Строй-інвест», 

ОСОБА_1

придбала АДРЕСА_1. Але він вважав себе теж покупцем за спірним договором

купівлі-продажу,  оскільки вважав,  що таким чином вони разом із матерю здійснили обмін

житла з покращенням району проживання. Таким чином,  оскільки спірну квартиру було придбано на

спільні гроші,  тому вона повинна

належати кожному з них в рівних частках. Тому позивач за зустрічним

позовом,  ОСОБА_3 просив суд визнати спірний договір купівлі-продажу

частково недійсним в частині покупця, 

зазначивши покупцями за цим договором ОСОБА_1 та ОСОБА_3,  а також визнати за ним право власності на 1/2 частку

спірної квартири,  зобов'язавши ОСОБА_1 не чинити йому

перешкод у користуванні квартирою.

У

судовому засіданні позивач за основним позовом ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та

пояснила,  що 10.09.1997 року вона разом

із своїм сином ОСОБА_3 продали належну їм на праві власності АДРЕСА_2 з метою

покращити район проживання. Оскільки гроші за продаж квартири покупець віддав

не повністю,  тому їх хватало для

придбання лише однієї квартири в більш кращому районі міста,  та вона з усного дозволу сина,  придбала на, 

своє ім'я АДРЕСА_1,  за договором

купівлі-продажу від 11.09.1997 року, 

причому гроші,  що залишилися

після купівлі квартири,  вона віддала

сину,  але їх було зовсім мало. Суми

вказані у договорах купівлі продажу не відповідають сумам,  які дійсно були сплачені за ними. Після

придбання вказаної квартири вона разом із сином зареєструвалися в неї,  але син в неї не вселявся та не

проживав,  оскільки він ще до продажу

належної їм квартири проживав окремо, 

знімаючи інше житло разом із своєю сім'єю. Платежі за квартиру

здійснювала тільки вона,  а син був

зареєстрований в її квартирі тільки для того, 

щоб мати можливість стати на чергу для отримання пільгового житла. Про

те,  що вона

є власником

спірної квартири ОСОБА_3 знав з

моменту її придбання,  а тому ОСОБА_1 вважала,  що вимоги за зустрічним позовом задоволенню

не підлягають,  у зв'язку із спливом

строку позовної давності.

Представник

позивача за основним позовом ОСОБА_4 у судовому засіданні позицію позивача

підтримав в повному обсязі та вважав позовні вимоги ОСОБА_1 такими,  що підлягають задоволенню,  а у задоволенні зустрічного позову вважав за

необхідне відмовити,  в тому числі й в

зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідач

за основним позовом ОСОБА_3,  у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав

повністю та пояснив,  що йому та його

матері ОСОБА_1 належала на праві власності в порядку приватизаціїАДРЕСА_1,  яку остання бажала обміняти на кращий район

міста. Він з цим погодився в результаті чого вони разом продали цю квартиру

10.09.1997 року та придбали за договором купівлі-продажу від 11.09.1997 року

АДРЕСА_1. Таким чином він вважав,  що

через купівлю-продаж вони з матерю здійснили обмін житла та вважав себе

власником частини вказаної квартири, 

хоча договору купівлі-продажу при придбанні нової квартири він не

підписував та при його укладенні присутнім не був. Про те,  що він не є власником спірної квартири він

дізнався після того,  як в травні 2006

року звернувся до матері з вимогою пожити у спірній квартирі після чого вона

звернулась до суду. Крім того ОСОБА_3

показав,  що ніяких грошей від

продажу належної їм квартири ОСОБА_1 йому не

передавала та ніякої домовленості між ними про придбання матерю квартири для

себе у них не було. Але він також пояснив, 

що з 1993 року він разом із своєю сім'єю знімав для проживання інше

житло,  де постійно проживав до

розірвання шлюбу,  яке сталося 17.11.2005

року,  після чого лікувався у лікарнях та

санаторіях до травня 2006 року. У спірну квартиру він не вселявся після ЇЇ

придбання,  рскільки проживав із своєю

сім'єю,  але був в неї зареєстрований та

в 1999 році встав на чергу за місцем реєстрації для отримання пільгового житла.

Комунальні послуги та інші платежі за користування спірної квартири він не

здійснював,  оскільки його мати сплачувала

ці платежі за його пільгами. Також ОСОБА_3 повністю підтримав свої позовні

вимоги та просив їх задовольнити.

Представник

відповідача за основним позовом ОСОБА_5 у судовому засіданні повністю підтримав

позицію відповідача та пояснив,  що

ОСОБА_3 не пропустив строку позовної давності, 

оскільки дізнавряпро порушення його права,  дише після 07.06.2006 року,  коли позивач звернулась до суду,  та оскільки спірну квартиру було придбано на

спільні гроші,  тому представник вважав

вимоги ОСОБА_3 обґрунтованими та такими, 

що підлягають задоволенню.

Представник

Запорізької Товарної біржі «Строй-інвест» Тусаєва Р.П. у судовому засіданні

пояснила,  що спірний договір

купівлі-продажу було здійснено згідно вимог чинного на той час законодавства.

Відповідач

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, 

хоча про час та місце судового розгляду повідомлялась належним

чином,  але у судове засідання не

з'явилась за невідомою причиною,  тому

суд розглядав справу за її відсутності.

Представник

відділу громадянства,  імміграції та

реєстрації фізичних осіб Комунарского РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області

у судове засідання також не з'явився, 

але від начальника відділу до суду надійшла заява про розгляд справи за

відсутності їхнього представника.

Допитані

у судовому засіданні свідки ОСОБА_6  та

ОСОБА_7 ,  кожен окремо у судовому засіданні показали,  що вони знайомі із ОСОБА_1 з 1996 року та

2002 року відповідно,  по теперішній

час,  та на протязі цього часу вони не

менш ніж 3 рази на місяць приходили до останньої у гості в її квартиру,  де декілька разів залишалися на ніч,  але жодного разу не бачили в квартирі її сина

ОСОБА_3.

Вислухавши

пояснення осіб,  які беруть участь у

справі,  допитавши свідків та дослідивши

інші докази,  які є у справі,  суд вважає, 

що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню,  а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не

підлягає з наступних підстав.

Судом

встановлено,  що згідно із договору

купівлі-продажу від 10 вересня 1997 року №562/608,  зареєстрованого Запорізькою Товарною біржею

«Строй-інвест»,  ОСОБА_3та

ОСОБА_1продали,  належну їм на праві

спільної сумісної власності,  на підставі

Свідоцтва №9305 про право власності на житло виданого Комунарською районною

адміністрацією від 11.08.1997 року, 

АДРЕСА_2,  а ОСОБА_8вказану

квартиру придбала за 6475 грн. 00 коп.. Відповідно до договору купівлі-продажу

від 11 вересня 1997 року №570/616, 

зареєстрованого Запорізькою Товарною біржею «Строй-інвест»,  ОСОБА_2продала,  а

ОСОБА_1придбала за 2779 грн. 00 коп. (інвентаризаційна вартість)

АДРЕСА_1,  та цій договір було

зареєстровано у ОП ЗМБТІ 15.09.1997 року в реєстровій книзі №200 за реєстровим

№35600. Згідно із листа ОП ЗМБТІ від 12, 07.2006 року №13802,  АДРЕСА_1зареєстрована на праві власності за

ОСОБА_1

на підставі договору купівлі-продажу

№570/616 посвідченого Запорізькою Товарною біржею «Строй-інвест» від 11.09.1997

року. Відповідно до ксерокопії паспорта серії СВ НОМЕР_2,  виданого Комунарським РВ ЗМУ УМВС України в

Запорізькій області від 13.11.2001 року, 

на ім'я ОСОБА_3,  останній знаходився

в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9з 12.02.1993 року,  та з 28.10.1997 року він був зареєстрований

за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія І-ЖС

№НОМЕР_1,  виданого Орджонікідзевським

відділом РАЦС Запорізького міського управління юстиції,  шлюб між ОСОБА_3та ОСОБА_9було розірвано

17.11.2005 року.

Дані обставини

підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно

із п.п. 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу

України,  Цивільний кодекс України

застосовується до цивільних відносин,  що

виникли після набрання ним чинності,  але

щодо цивільних відносин,  які виникли до

набрання чинності Цивільним кодексом України, 

положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що виникли або продовжують існувати після

набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність

застосовуються до позовів,  строк

пред'явлення яких,  встановлений законодавством,  що діяло раніше,  не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно

до ч.ч.3 і 4  ст.  267 Цивільного кодексу України,  позовна давність застосовується судом лише за

заявою сторони у спорі та сплив позовної давності є підставою для відмови у

позові.

Згідно

із  ст. 

ст. 71 і 80 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року),  загальний строк для захисту права за позовом

особи,  право якої порушено (позовна

давність),  встановлюється в три роки,  причому закінчення строку позовної давності

до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно

до  ст. 76 Цивільного кодексу Української

РСР (1963 року),  встановлено,  що перебіг строку позовної давності

починається з,  дня видакнення права на

позов. Право на позов виникає з дня, 

коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого

права.

Суд

вважає,  що оскільки спірну АДРЕСА_2було

придбано за більшу частину спільних коштів, 

що підтвердила у судовому засіданні ОСОБА_1,  тому в цьому

випадку при укладенні спірного договору купівлі-продажу дійсно було порушено

право ОСОБА_3 стосовно

вказаної квартири. Але,  оскільки з

огляду на те,  що він знав про існування

спірного договору купівлі-продажу,  в

укладанні якого не брав участі,  тому про

порушене право останній повинен був дізнатися після його укладення - при своєї

реєстрації в спірній квартирі,  для чого

мав реальну можливість,  тому суд

вважає,  що перебіг строку позовної

давності розпочався з 13.11.1997 року та закінчився через три роки,  Таким чином, 

з огляду на те,  що у судовому

засіданні не встановлено обставин,  що

свідчили б про зупинення та переривання цього строку позовної давності,  а також не встановлено поважних причин його

пропуску,  тому суд вважає,  що ОСОБА_3

втратив право на судовий захист свого порушеного права,  а тому в задоволенні його позовних вимог

необхідно відмовити.

Згідно

ч.2  ст. 

220 Цивільного кодексу України, 

якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору,  що підтверджується письмовими доказами,  і відбулося повне або часткове виконання

договору,  але одна із сторін ухилилася

від його нотаріального посвідчення,  суд

може визнати такий договір дійсним.  Крім

того,  відповідно до ч.3  ст. 215 Цивільного кодексу України,  якщо недійсність правочину прямо не

встановлена законом,  але одна із сторін

або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,  встановлених законом,  такий правочин може бути визнаний судом

недійсним (оспорюваний правочин).

Суд

вважає,  що в даному випадку,  оскільки на час укладення спірного договору

купівлі-продажу,  його обуло укладено

відповідно до вимог чинного законодавства, 

тому він є оспорюваним,  та з

огляду на те,  що сторони за цим

договором домовилися щодо усіх істотних його умов,  та відбулося повне його виконання,  що підтверджується матеріалами справи,  тому суд вважає вимоги позивача за основним

позовом щодо визнання цього договору купівлі-продажу дійсним такими,  що підлягають задоволенню.

Крім

того,  відповідно до  ст. 

391 Цивільного кодексу України, 

власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним

права користування та розпоряджання своїм майном.  Згідно із ч.2 

ст.  405 Цивільного кодексу

України,  член сімї власника житла втрачає

право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних

причин понад один рік,  якщо інше не

встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд

вважає,  що оскільки ОСОБА_3 був

зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї власника,  та з моменту реєстрації,  тобто з 13.11.1997 року у спірну квартиру не

вселявся та в неї не проживав,  тому він

втратив право користування цією квартирою, 

а тому вимоги позивача ОСОБА_1, 

щодо визнання ОСОБА_3 таким,  що

втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованими та

такими,  що підлягають задоволенню.

На

підставі викладеного,  керуючись  ст. 

ст.  71,  76 і 80 Цивільного кодексу Української РСР

(1963 року),   ст.  ст. 

215,  220,  267, 

391 і 405 Цивільного кодексу України, 

п.п. 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу

України,  а також  ст. 

ст.  11,  60, 208, 209, 212-215 ЦПК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов

ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати

дійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 1997 року №570/616,  зареєстрований Запорізькою Товарною біржею

«Строй-інвест»,  згідно якого

ОСОБА_2продала,  а ОСОБА_1придбала

АДРЕСА_1.

Визнати ОСОБА_3 таким,  що втратив право користування АДРЕСА_1

У

задоволені зустрічного позову ОСОБА_3,  про визнання договору купівлі продажу

частково недійсним стосовно покупця та визнання права власності на частку

квартири - відмовити повністю.

Рішення

може бути оскаржено в апеляційний суд Запорізької області через Комунарський

районний суд м.  Запоріжжя шляхом подачі

заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та

подання апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання

заяви про апеляційне оскарження.