Рішення від 23.07.2014 по справі 1323/68/2012

Справа № 1323/68/2012 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р.Т.

Провадження № 22-ц/783/1497/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Олексіва О.А.,

з участю представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третьої особи - Стрийської державної нотаріальної контори, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що в період шлюбу був побудований жилий будинок АДРЕСА_1. Після смерті чоловіка вона успадкувала вказаний будинок та одна проживає в ньому. Відповідач, чоловік її двоюрідної сестри, неодноразово навідувався до неї, допомагав по господарству, а згодом запропонував укласти договір довічного утримання, з чим вона погодилася, однак 20 листопада 2009 року вони уклали договір купівлі-продажу будинку замість договору довічного утримання. Посилаючись на те, що відповідач ввів її в оману, спірний договір не відповідає її волевиявленню, ОСОБА_2 просила визнати договір купівлі-продажу будинку недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 216, 229, 230 ЦК України.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2012 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 20 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, як вчинений під впливом помилки. У решті позову відмовлено.

24 жовтня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 30 липня 2012 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

17 грудня 2012 року ОСОБА_4, який представляє інтереси позивачки ОСОБА_2, уточнив позовні вимоги (а.с. 143), просить визнати договір купівлі-продажу будинку недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5, скориставшись старечим віком та довірою позивачки ОСОБА_2, навмисно повідомив їй неправдиву інформацію про правову природу договору стосовно її житлового будинку АДРЕСА_1, запропонувавши укласти договір довічного утримання, чим дезінформував її у своїх власних інтересах, ввівши її в оману.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу від 20 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, щодо купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями по АДРЕСА_1 посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори, посвідчений в реєстрі за № 5160 - недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 6141 (шість тисяч сто сорок одна) грн. 10 коп.

В задоволенні решти позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення судових витрат в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 90 коп. відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_5, який вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Стверджує, що основною підставою визнання судом договору купівлі-продажу недійсним було встановлення факту укладення цього договору позивачкою під впливом обману. Проте такий висновок суду є помилковим. Зазначає, що він передав грошові кошти у сумі 125 000 грн. позивачці та не ставив вимоги про її виселення з придбаного будинку, проте це не має відношення до укладення договору купівлі-продажу між ними. Звертає увагу на те, що позивачка під час укладення договору була здоровою та усвідомлювала значення своїх дій. Даний позов поданий ОСОБА_2 лише після того, як її родичі з Житомирської області (вони ж і були представниками в суді) приїхали і влаштували їй скандал, оскільки претендували на цей будинок, тому і виник цей безпідставний, нічим не підтверджений позов. Вони перешкоджали їй брати участь у судових засіданнях, хоча суд першої інстанції визнавав її явку обов?язковою, та заперечували отримання нею від нього будь-яких коштів за купівлю квартири, оскільки боялись, що позивачка визнає факт отримання від нього 125 тисяч гривень за будинок та факт здійснення нею продажу йому будинку. Більше того, його - ОСОБА_5 дружина, яка є двоюрідною сестрою позивачки намагалась зустрітись з позивачкою та мирно врегулювати спір з поверненням йому сплачених їй за будинок 125 тисяч гривень, однак її представник ОСОБА_4 не допускав дружину до неї. Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2013 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, який також був допитаний судом в якості свідка, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 229, 230 ЦК України, тобто помилки, обману, і лише після скасування рішень першої та апеляційної інстанції 24.10.2012 року касаційною інстанцією, в особі свого представника уточнила свій позов, визначивши єдиною підставою вчинення правочину - під впливом обману (ст. 230 ЦК). При цьому, обгрунтувуючи уточнення до позовної заяви, представник позивачки послався на те, що відповідач ОСОБА_5 скориставшись старечим віком та довірою позивачки ОСОБА_2 навмисно повідомив їй неправдиву інформацію про правову природу договору стосовно її житлового будинку АДРЕСА_1, запропонувавши їй укласти договір довічного утримання, чим дезінформував її у своїх власних інтересах, ввівши її в оману.

Задовольняючи частково позов, підставою якого позивачем було визначено ст. 230 ЦК України, та визнаючи договір купівлі-продажу від 20 листопада 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями по АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 5160, - недійсним, суд першої інстанції послася на те, що після укладеного договору позивачка надалі продовжувала проживати в будинку по АДРЕСА_1 та утримувати даний будинок, сплачувати комунальні платежі, а відповідач надалі - надавати позивачці послуги щодо надання допомоги у господарстві, та дійшов висновку, що відповідач свідомо ввів позивачку в оману, оскільки після укладеного оскаржуваного договору та продовжувала постійно проживати в будинку, а отже ними не було дотримано загальних умов, що ставляться до договору купівлі-продажу і відповідач не наполягає щоб позивачкою був звільнений будинок та умовами договору не передбачено подальше проживання позивача у будинку.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки вони зроблені у зв'язку з їх невідповідністю обставинам справи і неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції у своєму рішенні не зазначив жодного належного доказу про обставини, за яких відповідач обманув ОСОБА_2 при укладанні договору.

У відповідності до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз?яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на кладення правочину.

Судом встановлено, що між сторонами 20 листопада 2009 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т., відповідно до якого позивачка продала, а відповідач купив житловий будинок АДРЕСА_1

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.11.2009 року, комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано за ОСОБА_5 право власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Крім того встановлено, що після смерті чоловіка, позивачка успадкувала будинок АДРЕСА_1 та проживала в ньому одна, дітей не має, лише має рідного брата, який проживає в іншій області та сестри. Як зазначила ОСОБА_2 в позові, відповідач ОСОБА_5 являється чоловіком її двоюрідної сестри ОСОБА_7, він неодноразово навідувався до неї додому, допомагав по господарству, вона сама підписала правочин в присутності сторін в нотаріальній конторі, який був посвідчений нотаріусом.

Тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на час укладення договору купівлі-продажу знаходились в добрих родинних стосунках.

Доказів про те, що якісь негативні дії з боку відповідача вплинули на її волевиявлення, і вона під впливом обману дала згоду на укладення договору купівлі - продажу позивачка суду не надала, а допитані в судовому засіданні свідки з її сторони також у своїх показаннях не вказували на факти обманних дій з боку відповідача.

Навпаки, з оспорюваного договору купівлі - продажу (а.с. 7) вбачається, що сторонни по справі (продавець будинку - ОСОБА_2 та покупець - ОСОБА_5), діючи добровільно і розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір, згідно з яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1.

Тому посилання позивачки та її представників на те, що даний договір купівлі - продажу будинку вчинений нею внаслідок обману з боку відповідача ОСОБА_5, а тому є підстави для визнання даного правочину недійсним не підтверджені належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст. 10 та глава 5 ЦПК України.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій визнавали обов??язковою явку позивачки в судове засідання, вона без будь-яких поважних на те причин (відсутні письмові докази хвороби, тощо), в судові засідання не являлась, додаткових пояснень та показань в якості свідка суду не дала.

З матеріалів справи також вбачається, що відносно дій покупця будинку - відповідача ОСОБА_5 проводилась Стрийським МВ ГУ МВС України у Львівській області перевірка і в порушенні кримінальної справи щодо нього за ознакми злочину, передбаченого ст. 190 КК України відмовлено на підставі ст. 6 п. 2 КПК України, - за відсутністю в його діях ознак складу злочину (а.с. 187-229). Крім того, з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 15 жовтня 2012 року вбачається, що проведеною додатковою перевіркою з?ясовано, що ОСОБА_2 вирішила продати спірний житловий будинок чоловікові її двоюрідної сестри ОСОБА_5, про що 20.11.2009 року було укладено договір купівлі-продажу. За купівлю даного будинку ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 125 000 гривень, так як це було обумовлено у вищевказаному договорі (а.с. 189-190).

Щодо посилання позивачки та її представників на те, що вона не отримувала коштів за продаж будинку, то таке спростовується і п.п. 2.1., 2.2. спірного договору, в якому зазначено, що продаж вчинено за 125003 гривні, які Продавець отримав від Покупця до підписання цього договору та сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий будинок, що засвідчено нотаріально (а.с. 7).

На підтвердження вказаного Продавець своїм підписом та змістом договору також підтвердила про достовірність вчиненного правочину.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що неналежне виконання грошового зобов?язання не може бути підставою для визнання договору купівлі - продажу недійсним.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 692 ЦК України, якщо покупець не виконав обов?язок щодо оплати переданого йому товару, то продавець набуває права вимоги такої оплати або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України. Невиконання ж стороною умов договору не є підставою для визнання його недійсним.

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 після укладеного договору надалі продовжувала проживати в будинку по АДРЕСА_1 та утримувати даний будинок, сплачувати комунальні платежі, а відповідач надалі - надавати позивачці послуги щодо надання допомоги у господарстві, що є підставою для визнання правочину недійсним, зроблені з порушенням ч. 2 ст. 59 ЦК України, так як єдиним документом, що посвідчує право власності на житло в силу ч. 1 ст. 328 та ч. 3 ст. 640 ЦК України є витяг про реєстрацію права власності, - внаслідок чого з 24.11.2009 року власником житлового будинку АДРЕСА_1 - є ОСОБА_5

Продовженя користування вказаним жилим будинком ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу виходячи із поняття змісту права власності залежало виключно від волі власника - ОСОБА_5, який своєю волею не бажав позбавити права користування своєю власністю ОСОБА_2

Потреби у позивачки на час укладення договору купівлі-продажу на одержання сторонньої допомоги через вік та стан здоров'я необґрунтовані та не підтверджуються належними доказами, які взагалі на доведення вказаних обставин нею не надавались.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи ОСОБА_2 про те, що їй не було відомо про укладення договору купівлі-продажу та вона неправильно сприймала суть та зміст укладеного з нею договору - безпідставними. Її посилання на те, що думала ніби-то укладає договір довічного утримання, а не договір купівлі-продажу належного їй будинку, саме по собі не свідчить про укладення правочину внаслідок омани, відповідно до положень ст. 230 ЦК України.

На підставі викладеного, оскільки висновки міськрайонного суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано матеріальний і процесуальний закон, рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4; 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третьої особи - Стрийської державної нотаріальної контори, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.