Рішення

від 07.07.2014 по справі 908/1620/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 7/10/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2014 Справа № 908/1620/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України", м.Запоріжжя.

до відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо - Січ", м.Запоріжжя.

до відповідача - 2: Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг.

Суддя Кутіщева - Арнет Н.С.

Представники сторін :

Від позивача: Плецька Ю.В., довіреність б/н від 01.04.2014р.;

Чепіга В.В., довіреність б/н від 01.06.2014р.

Від відповідача 1: Крівіч А.О., довіреність № 1 від 30.05.2014р.

Від відповідача 2: Лісовий Д.О., дов. 3 від 01.01.2014р.

Розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" про солідарне стягнення суми 25 790 грн. 03 коп., а саме: 1000 грн. 00 коп. з відповідача 1 за договором поруки та 24 641 грн. 37 коп. заборгованості з відповідача 2 за договором поставки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 15, 16, 509, 610, 612, 625, 655, 662, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 175, 193 Господарського кодексу України, та вказує на те, що між сторонами був укладений договір поставки 02.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арматура України» (надалі -постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Криворізький завод гірничого обладнання» (надалі покупець, відповідач-2) було укладено договір №514 від 02.02.2011 року (надалі - договір), предметом якого є постачання запірної арматури. З метою забезпечення виконання відповідачем 2 зобов'язань за договором між постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термо-Січ» (надалі - відповідач 1, поручитель) укладено договір поруки від 20.05.2011року (надалі - договір поруки). Згідно пункту 2.1 договору поруки, відповідальність поручителя настає з моменту невиконання (неналежного виконання) відповідачем 2 основного зобов'язання за договором №514 від 02.02.2011 року. У випадку невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання повністю або частково поручитель та відповідач-2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники, при цьому позивач має право вимагати від поручителя виконання основного зобов'язання на суму, що не перевищує 1000,00 грн. (одну тисячу гривень) (пункт 2.2. договору поруки). Внаслідок невиконання відповідачів умов договорів, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідачів 25799 грн. 03 коп.

Ухвалою суду від 15.05.2014р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 02.06.2014р.

Ухвали суду були направлені на адреси сторін, в установленому законом порядку та в строк.

До суду 30.05.2014р, від відповідача 2 електронною поштою надійшло клопотання, в якому відповідач 2 просить суд перенести розгляд справи на інший сприятливий для суду день, в зв'язку з тим, що, уповноважений представник відповідача 2 братиме участь в іншому судовому засіданні

Ухвалою суду від 02.06.2014 судове засідання відкладалось до 19.06.2014р.

19 червня 2014р. на електронну адресу господарського суду Запорізької області від відповідача 2 знову надійшло клопотання про відкладення судового засідання, в зв'язку з неможливістю присутності представника в судовому засіданні, в зв'язку з зайнятістю його в іншому судовому засіданні.

Клопотання відповідача залишено без задоволення, поскільки, відповідач по справі є юридичною особою і керівник товариства, на підставі ст.28 ГПК України, зобов'язаний забезпечити явку компетентного представника в судове засідання, або особисто прийняти участь у судовому процесі. Крім того, клопотання підписано особою - в.о. директора О.В.Комолова, повноваження якої на підписання даного клопотання не підтверджені документальними доказами.

В судове засідання, продовжене 19.06.2014р., представник відповідача 2 не з'явився повторно. Відповідач 2 поважності причин неможливості явки представника чи керівника суду не надав, вимоги суду, викладені в ухвалах від 15.05.2012р., 02.06.2014р., належним чином не виконав, не надав всі витребувані матеріали і не забезпечив явку компетентного, повноважного представника, чим порушив ст. ст.22, 28, 33, 34 ГПК України.

Ухвалю суду від 19.06.2014р., внаслідок повторного невиконання вимог суду, судом було застосовано до відповідача 2 відповідальність, що передбачена п. 5 ст.83 ГПК України.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Відповідач 1 визнав заявлені вимоги, надав суду відзив на позовну заяву та вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (відзив долучено до матеріалів справи).

02 червня 2014р. від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач 2 просить суд припинити провадження по справі, на підставі ст. 80 ГПК України, обґрунтовуючи це тим, що позивач звернувся до господарського суду не за підсудністю, поскільки договір № 514 від 02.02.2011р., укладений між позивачем та відповідачем 2 було підписано із третейським застреженням.

Відзив відповідача 2 з клопотання про припинення провадження по справі прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

17 червня 2004р. від відповідача 1 надійшли письмові пояснення. Відповідач 1 вважає, що позивач не порушуючи територіальної підсудності та умов договору поруки від 20.05.2011р. , правомірно звернувся із позовною заявою за місцем знаходження одного з відповідачів до господарського суду Запорізької області про стягнення в солідарному порядку заборгованості, що виникла перед позивачем. Доводи відповідача 2 щодо неправомірності укладення договору поруки, вважає також надуманими та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства (пояснення долучені до матеріалів справи).

Від позивача 17 червня 2014р. надійшли заперечення на відзив відповідача 2, в яких позивач просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача 2 про припинення провадження по справі з підстав, викладених в запереченнях позивача (долучені до матеріалів справи), а саме: звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Наявність третейської угоди не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарського суду розглядати і вирішувати по суті такий спір. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 року визначив, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Посилання відповідача 2 на необхідність припинення провадження у справі

на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо

порушує норми Конституції України і обмежує право позивача на звернення.

17 червня 2014р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач уточнив щодо солідарного стягнення з відповідачів пред'явленої до стягнення суми боргу.

Заява, подана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

В продовженому 07.07.2014р. судовому засіданні оголошувалась перерва до 11:36 07.07.2014р., з метою надання сторонам додаткової можливості провести взаєморозрахунок пред'явлених до стягнення сум.

Внаслідок чого, позивачем по справі була подана заява про зменшення позовних вимог (розміру пені), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 1 - 1000грн. 00коп. за договором поруки від 20.05.2011р., з відповідача - 2 за договором поставки № 514 від 02.02.2011р. 21285 грн. 50 коп. основного боргу, 1468 грн. 70 коп. суми індексу інфляції, 321грн. 68 коп. суми 3 % річних, 1464 грн. 44 коп. пені.

Заява, подана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

Продовжене 07.07.2014р. судове засідання проводилось із застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розгляд справи закінчено 07.07.2014р. оголошено вступної та резолютивної частин рішення в присутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються в тому числі шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПКУ), справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

02.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арматура України» (надалі -постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Криворізький завод гірничого обладнання» (надалі покупець, відповідач-2) було укладено договір №514 від 02.02.2011 року (надалі - договір), предметом якого є постачання запірної арматури.

За умовами договору постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та сплатити матеріали, а саме запірну арматуру, згідно специфікації на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.5.2. договору, оплата за поставлену запірну арматуру буде виконуватися протягом строку, вказаного у специфікації, який рахується з моменту поставки запірної арматури.

Відповідно до п.5. специфікації, оплата здійснюється: протягом 45

календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов договору, позивачем 07.10.13 р. було відвантажено товар на суму 22285,50 грн. (двадцять дві тисячі двісті вісімдесят п'ять гривень 50 копійок), що підтверджується видатковою накладною №РА-0002395 від 07.10.2013 р., яка підписана представниками обох сторін, та довіреністю №1884 від 07.10.2013 р.

Відповідач-2 всупереч умовам договору, розрахунки за придбаний товар не здійснив, внаслідок чого у відповідача - 2 утворилась дебіторська заборгованість.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором купівлі -продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі -продажу (ст. 662 ЦКУ).

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 3 статті 692 ЦКУ встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач неодноразово звертався до відповідача-2 із вимогами погасити заборгованість за договором постачання, що підтверджується листами: №25 від 20.01.2014р., №43 від 12.02.2014 р., та вимогою №64 від 17.03.2014 р.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГКУ), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, сума основного боргу відповідача 2 перед позивачем, на момент розгляду спору, по суті складає 21285 грн. 50коп., пред'явлена до стягнення обґрунтовано, узгоджена представниками сторін та підлягає задоволенню.

Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.

В п. 7.2. договору зазначено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку сплати запірної арматури згідно специфікації, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Сума пені пред'явлена позивачем до відповідача 2, за період з 22.12.2013р. по 12.05.2014р., складає 1464 грн. 44 коп., судом перевірена, звірена сторонами під час перевірки перерві в судовому засіданні і підтверджена в судовому засіданні та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦКУ, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 ЦКУ встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пред'явлені до стягнення сума індексу інфляції в розмірі 1468 грн. 70 коп. та сума 3% річних в розмірі 321 грн. 68 коп. позивачем обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З метою забезпечення виконання відповідачем-2 зобов'язань за договором між постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю «Термо-Січ»(надалі -відповідач-1, поручитель) укладено договір поруки від 20.05.2011р. (надалі - договір поруки).

Згідно пункту 2.1 договору поруки, відповідальність поручителя настає з моменту невиконання (неналежного виконання) відповідачем-2 основного зобов'язання за договором №514 від 02.02.2011 року.

У випадку невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання повністю або частково поручитель та відповідач-2 відповідають перед позивачем, як солідарні боржники, при цьому позивач має право вимагати від поручителя виконання основного зобов'язання на суму, що не перевищує 1000,00 грн. (одну тисячу гривень) (пункт 2.2. договору поруки).

Відповідно до пункту 2.3. договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно умов даного договору не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги позивача.

Виходячи із змісту пункту 2.2. договору поруки, відповідач-1 (поручитель), як солідарний боржник повинен виконати зобов'язання відповідача-2 щодо здійснення розрахунків за договором на суму не більш 1000,00 грн. (одної тисячі гривень).

За приписами частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 196 ГКУ у разі, якщо у господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожен із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

У разі, якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 196 ГКУ).

Частиною 1 статті 199 ГК України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Згідно вимог статі 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Вимогою №394 від 13.12.2013 року, яка була особисто отримана директором ТОВ «Термо-Січ», позивач вимагав здійснити погашення заборгованості в порядку та обсязі, встановленому договором поруки.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача 1 перед позивачем за договором поруки складає 1000грн.00коп., пред'явлена до стягнення обґрунтовано, визнана відповідачем 1 та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з вищевикладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Клопотання відповідача 2 щодо припинення провадження по справі, в якому відповідач 2, як на підставу для припинення провадження у справі посилається на наявність у договорі №514 від 02.02.2011 р. третейського застереження, яке передбачено п. 9.2 цього договору слід залишити без задоволення, виходячи з наступного:

Пунктом 9.2 договору передбачено, якщо суперечки та розбіжності, зазначені п.9.1. цього Договору не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішена здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з

урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою _

зобов'язань, вирішуються в господарським судах України (у відповідності з чинним

законодавством України);

- спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів

США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою

зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при

Асоціації «Регіональна правова група» (згідно з регламентом вказаного суду), рішення

якого я остаточним і обов'язковим для Сторін і підлягає виконанню Сторонами у строки,

зазначені в рішенні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ч. 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Суб'єктами таких правовідносин можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України.

Так, Конституційний Суд зазначив, що положеннями Конституції України передбачено захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист .

Конституційний Суд України розтлумачив, що для забезпечення судового захисту Конституцією України у статті 124 встановлено принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Статтею 125 Конституції визначено систему судів загальної юрисдикції в Україні. яка будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України.

В статті 2 Закону України «Про третейські суди» наведено визначення поняттю третейський суд, відповідно до зазначеної норми це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, а отже не є тими органами, якими здійснюється правосуддя в Україні, яке відповідно до ст. 124 Конституції України, здійснюється виключно судами загальної юрисдикції України.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України, шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду, спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. При цьому, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин, тому положення договору, якими передбачено вирішення спорів між сторонами цього договору третейськими судами не може обмежувати право особи на звернення до суду за вирішенням спору.

Статтею 8 Конституції України визначено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Стаття 13 Основного закону встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 року визначив, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Посилання Відповідача-2 у відзиві на позовну заяву на приписи ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» не може братися до уваги, оскільки дана правова норма звужує конституційна права та гарантії.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи , яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Наявність третейської угоди не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарського суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Виходячи із зазначеного, позивач наділений виключно правовою можливістю, а не обов'язком на звернення до третейського суду . Таким чином, за наявності третейської угоди суб'єкт господарювання не втрачає право на розгляд і вирішення спору саме господарським судом.

Відповідно до п. З ст.6 Закону України «про судоустрій України», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесе процесуальним законом. Угоди про відмову у звернення за захистом до суду недійсними.

Посилання Відповідача-2 на необхідність припинення провадження у справ

на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо

порушує норми Конституції України і права позивача.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України при перегляді в касаційному порядку спорів, що випливають із аналогічних правовідносин (постанова Вищого господарського суду України від 25.12.2013 у справі №914/338/13-г (зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень за №36389167, постанова Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі №5023/6007/12 (зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень за №30568061 долучені позивачем до наданих суду матеріалів).

Згідно ст.49 ГПК України, судовий збір, слід покласти на відповідачів солідарно, пропорційно задоволеним вимогам, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 543, 553, 554, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 199, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" до відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо - Січ", до відповідача - 2: Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого

обладнання» (50057, м. Кривий Ріг, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 31550176, п/р №26007241722100 в Центральному відділенні ПАТ «Донгорбанк» м.Кривий Ріг, МФО 334970, п/р 26009962489765 в ПАТ «ПУМБ, МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговийдім «Арматура України» (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 4, код ЄДРПОУ 36246614, р/р 260072164 в ПАТ «ПУМБ» м.Донецьк, МФО 334851) 21285 (двадцять одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 50 коп. основного боргу, 1468 (одна тисяча чотириста шістдесят вісім) грн. 70 коп. суми індексу інфляції, 321 (триста двадцять одна) грн. 68 коп. суми 3 % річних, 1464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн. 44 коп. пені, 1753 (одна тисяча сімсот п'ятдесят три) грн. 92 коп. судового збору.

Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо-Січ» (69006, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд.4, Код ЄДРПОУ 32860861, р/р26002016184980 у Філії "ЗРУ" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", МФО 313731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арматура України» (69006, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, 4, код ЄДРПОУ 36246614, ІПН 362466108281, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100156082, р/р. 260072164 в ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851) заборгованість за невиконання договору поруки у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп., 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його підписання.

Дата підписання рішення « 10» липня 2014р.

Присутнім в судовому засіданні представникам сторін судом роз'яснена ст. 87 ГПК України.

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет