Постанова

від 24.10.2014 по справі 908/1620/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2014 р.                                                                 Справа № 908/1620/14   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя  Крестьянінов О.О., суддя Шутенко І.А. при секретарі Деркач Ю.О. сторони не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя (вх. № 2829 З/2-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2014р. у справі № 908/1620/14, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арматура України», м. Запоріжжя до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо-Січ», м. Запоріжжя      2)Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя про стягнення 25799,03грн., ВСТАНОВИЛА: У травні 2014р. ТОВ «Торговий дім «Арматура України» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом, та з урахуванням зменшення позовних вимог заявами від 17.06.2014р. та від 07.07.2014р., просить суд стягнути з ТОВ «Криворізький завод гірничого обладнання» суму основної заборгованості за договором №514 від 02.02.2011р. з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 22754,20 грн., 3% річних у розмірі 321,68 грн., пені у розмірі 1464,44 грн., що загалом складає 24641,37 грн. З ТОВ «Термо-Січ» позивач просить стягнути 1000,00 грн. заборгованості за договором поруки від 20.05.2011р., укладеним між сторонами в часткове забезпечення договору поставки від 02.02.2011р. Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.07.2014р. у справі №908/1620/14 (суддя Кутіщева-Арнет Н.С.) позов задоволено, стягнуто з 1-го відповідача на користь позивача 21285,50 грн. основного боргу, 1468,70 грн. суму індексу інфляції, 321,68 грн. 3% річних, 1464,44 грн. пені, 1753,92 грн. судового збору, та з 2-го відповідача 1000 грн. заборгованості за невиконання договору поруки, 73,08 грн. судового збору. 2-й відповідач з рішенням господарського суду Запорізької області від 07.07.2014р. у справі № 908/1620/14 не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя 21285,50 грн. основного боргу, 1468,70 грн. суму індексу інфляції, 321,68 грн. 3% річних, 1464,44 грн. пені, 1753,92 грн. судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арматура України», м. Запоріжжя. Припинити провадження по справі №908/1620/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арматура України», м. Запоріжжя до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо-Січ», м. Запоріжжя, 2) Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя про стягнення 25799,03грн. у зв'язку з наявністю третейського застереження. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. прийнята до провадження та призначена до розгляду на 21.10.2014р. 20.10.2014р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №9206), в якому він посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного 2-м відповідачем рішення суду, просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Позивачем також заявлене клопотання про розгляд апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи документами та без участі його представника. Сторони в судове засідання 21.10.2014р. не з`явились. Відповідачі не повідомили апеляційний господарський суд про причини неявки. Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне. Предметом даного позову є стягнення з 2-го відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором №514 від 02.02.2011р. з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 22754,20 грн., 3% річних у розмірі 321,68 грн., пені у розмірі 1565,49 грн., що загалом складає 24641,37 грн., а також стягнення з 1-го відповідача на користь позивача 1000,00 грн. за договором поруки від 20.05.2011р., укладеним між сторонами в часткове забезпечення договору поставки від 02.02.2011р. в якості солідарної відповідальності за зобов'язаннями 2-го відповідача. З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Арматура України» (надалі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Криворізький завод гірничого обладнання» (надалі покупець, 2-й відповідач) було укладено договір №514 від 02.02.2011 року (надалі - договір), предметом якого є постачання запірної арматури, за умовами якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та сплатити матеріали, а саме запірну арматуру, згідно специфікації на умовах, передбачених договором. Відповідно до п.5.2. договору, оплата за поставлену запірну арматуру буде виконуватися протягом строку, вказаного у специфікації, який рахується з моменту поставки запірної арматури. Пунктом 5 специфікації №13 від 24.09.2013р. сторони погодили, що оплата здійснюється: протягом 45 календарних днів з моменту поставки. Як зазначає позивач та це підтверджено матеріалами справи, 07.10.13 р. позивачем було відвантажено 2-му відповідачу товар на суму 22285,50 грн. (Видаткова накладна №РА-0002395 від 07.10.2013 р., підписана обома сторонами та довіреність №1884 від 07.10.2013 р. на отримання товару. (а.с.24, 25 т.1) Проте, 2-й відповідач взяті на себе зобов'язання за договором №514 від 02.02.2011р. щодо оплати отриманого товару не здійснив, вартість товару позивачу не сплатив. Листами №25 від 20.01.2014р., №43 від 12.02.2014 р., та вимогою №64 від 17.03.2014 р. (а.с. 27-29 т.1) позивач неодноразово просив 2-го відповідача погасити заборгованість за договором від 02.02.2011р. №514, проте в матеріалах справи відсутні докази виконання 2-м відповідачем вимог позивача та сплати суми боргу. Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Статтею 656 ЦК України врегульовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 525 цього кодексу не допускається одностороння відмова від зобов'язання. Стаття 526 передбачає виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ). Обраховуючи суму основного боргу, позивач зазначає, що згідно видаткової накладної №РА-0002395 від 07.10.2013 р. 2-му відповідачу товар поставлений на суму 22285,50 грн., з урахуванням ПДВ. Звертаючись до суду про стягнення з 2-го відповідача основної суми боргу у розмірі 21285,50 грн., позивач зазначив, що 20.05.2011р. в часткове забезпечення договору №514 від 02.02.2011 року, між ним та 1-м відповідачем (поручителем) укладено договір поруки, відповідно до умов якого відповідальність поручителя настає з моменту невиконання (неналежного виконання) 2-м відповідачем основного зобов'язання за договором на суму, що не перевищує 1000,00 грн. (одну тисячу гривень) (пункт 2.2. договору поруки). Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції щодо правомірності заявленої до стягнення з 2-го відповідача суми основного боргу та наявності підстав для її стягнення з Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», м. Запоріжжя. Враховуючи порушення 2-м відповідачем умов договору поставки товару від 02.02.2011р. №514, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 321,68 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 1468,70 грн.     Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з 2-го відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд, на думку колегії суддів, правомірно послався на ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання повинно виконуватись належним чином, а законодавством встановлено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у разі порушення умов договору. Відповідно до пункту 7.2. договору сторони узгодили, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку сплати запірної арматури згідно специфікації, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді. Позивачем за порушення 2-м відповідачем умов договору №514, з урахуванням перерахунку пені 07.07.2014р., заявлена до стягнення пеня за період    з 22.12.2013р.    по 12.05.2014р. у розмірі 1464,44 грн. Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у     цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання    мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня. На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає заявлену до стягнення позивачем суму пені обгрунтованою та такою, що підлягає стягненню з 2-го відповідача, як з такого, що порушив умови договору поставки №514. Що стосується вимог позивача про стягнення з 1-го відповідача заборгованості за договором поруки від 20.05.2011р., колегія суддів зазначає наступне. В часткове забезпечення виконання 2-м відповідачем умов договору поставки від 02.02.2011р. №514, 20.05.2011р. між позивачем та 1-м відповідачем (поручителем) укладено договір поруки, відповідно до якого, відповідальність поручителя настає з моменту невиконання (неналежного виконання) 2-м відповідачем основного зобов'язання за договором №514 від 02.02.2011 року. Відповідно до п. 2.2 даного договору, сторони погодили, що у разі невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання повністю або частинами поручитель (1-й відповідач) і боржник (2-й відповідач) відповідають перед кредитором (позивачем) як солідарні боржники, при цьому кредитор має право вимагати від поручителя виконання основного зобов'язання на суму, що не перевищує 1000,00 грн. Пунктом 2.3 договору передбачено, що поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з умовами даного договору не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. В статті 554 передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Матеріалами справи підтверджено, що 31.12.2013р. позивач звертався до 1-го відповідача з вимогою про виконання основного зобов'язання 2-го відповідача за договором №514 від 02.02.2011р. щодо здійснення розрахунків за цим договором у розмірі передбаченому договором поруки та сплати грошових коштів у сумі 1000,00 грн. протягом 10 днів з дня отримання вимоги. (а.с. 32 т.1). Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази погашення 1-м відповідачем вказаної суми заборгованості за договором поруки від 20.05.2011р., колегія суддів вважає позовні вимоги щодо стягнення цієї суми в 1-го відповідача законними та обґрунтованими. Щодо стосується доводів апеляційної скарги щодо наявності у договорі поставки №514 третейського застереження, та, у зв'язку з цим наявності підстав для припинення провадження у справі згідно п. 5 ст. 83 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено господарським судом Запорізької області, пунктом 9.2 договору передбачено, якщо суперечки та розбіжності, зазначені п.9.1. цього Договору не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішена здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином: -спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в господарським судах України (у відповідності з чинним законодавством України); -спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при Асоціації «Регіональна правова група» (згідно з регламентом вказаного суду), рішення, якого я остаточним і обов'язковим для Сторін і підлягає виконанню Сторонами у строки, зазначені в рішенні. Відповідно до приписів пункту 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, з матеріалів справи вбачається, що таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ. При цьому, згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 N 15-рп/2004). Отже, в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Таким чином, вимога скаржника про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України та процесуальні права позивача. З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду. Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства та матеріалам справи на підставі чого, рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1620/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача –без задоволення. На підставі викладеного, керуючись 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2014р. по справі №908/1620/14 залишити без змін. Повний текст постанови складено 24.10.2014 року. Головуючий суддя                                                                        В.О. Фоміна Суддя                                                                                               О.О. Крестьянінов Суддя                                                                                               І.А. Шутенко