Рішення

від 25.07.2014 по справі 2011/1591/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/2873/14 Головуючий 1 інст. - Грищенко І.О.

Справа № 2011/1591/2012-ц

Категорія: трудові Доповідач - Котелевець А.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року cудова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.,

за участю секретаря - Костенка Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «МІКМІКС», за участю третьої особи - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

В січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом Приватного підприємства «МІКМІКС» (далі - ПП. «МІКМІКС») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії.

В уточнених вимогах на обґрунтування вказав, що з 7 серпня 2008 року перебував у трудових стосунках з відповідачем, працюючи на посаді директора. Він належно виконував свої посадові обов'язки, а саме - укладав договори, видавав накази, давав вказівки працівникам, за виконання яких отримував заробітну плату в розмірі 4 000 грн. 00 коп., а з 15 вересня 2008 року - 5 700 грн. 00 коп. Проте головний бухгалтер підприємства, функції якого виконувала засновник ПП «МІКМІКС» ОСОБА_2, не здійснювала виплату заробітної плати у встановлений законом спосіб, не подавала звітів до органів пенсійного фонду та податкової інспекції, що призвело до неврахування його трудового стажу та порушення права на пенсійне забезпечення.

Протоколом засновника ПП«МІК МІКС» від 4 лютого 2009 року № 3 його було звільнено з посади директора та призначено на посаду технічного директора з заробітною платою в розмірі 4 000 грн. 00 коп. Розрахунок заборгованості з ним частково проведено у березні 2009 року шляхом передачі у власність будівлі молокозаводу, яку було оцінено в 75 000 грн. 00 коп. У зв'язку з ліквідацією підприємства залишок заборгованості по заробітній платі виплачено не було

Посилаючись на те, що підприємство не ліквідоване, просив визнати недійсним та скасувати рішення засновника ПП «МІКМІКС» ОСОБА_2 від 22 червня 2010 року № б/н про його звільнення з посади технічного директора; поновити його на посаді технічного директора; стягнути з ПП «МІКМІКС» невиплачену заробітну плату в розмірі 25 500 грн. 00 коп., 104 000 грн. 00 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди; зобов'язати ПП «МІКМІКС» скасувати та подати до Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області, до Державної податкової адміністрації в Харківській області податкову звітність про нарахування йому заробітної плати, внести до його трудової книжки запис про роботу директором за період з 7 серпня 2008 року по 4 лютого 2009 року та технічним директором - з 5 лютого 2009 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 травня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучена ОСОБА_2

Справа розглянута за відсутності відповідача та третьої особи, які письмових заперечень роти позову не надали.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. При цьому, зокрема зазначає, що обставини його звільнення належним чином не досліджені.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача Бірючинській О.О. просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа рішення суду першої інстанції не оскаржила, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2013 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року вказана ухвала апеляційного суду скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведені вимоги про його роботу на посаді директора за сумісництвом. Оскільки він фактично виконував роботу на підприємстві, позов в частині стягнення заробітної плати задоволенню не підлягає. Підстави для поновлення позивача на посаді технічного директора та стягнення з підприємства на його користь заробітної плати відсутні, оскільки він не довів наявність такої посади на підприємстві, нарахування заробітної плати за виконання обов'язків технічного директора та звільнення з цієї посади. Крім того, позивачем не надано доказів про те, що ПП «МІКМІКС» не ліквідоване та продовжує працювати, тому відсутні підстави для визнання незаконним його звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства. Однак повністю погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Частиною першою статті 21 КЗпП України закріплено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 перебував у трудових стосунках з ПП «МІКМІКС».

Відповідно до наказу № 08/08/07-2 від 7 серпня 2008 року він був призначений на посаду директора ПП «МІКМІКС» за сумісництвом та мав отримувати заробітну плату за фактично виконану роботу.

Під час розгляду справи позивач зазначав, що дана посада була його основним місцем роботи.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав письмові докази, а саме - рішення власника ПП «МІКМІКС» ОСОБА_2 № 2 від 7 серпня 2008 року та наказу № 2 від 7 серпня 2008 року про призначення його на посаду директора підприємства, розпорядження № ? від 15 вересня 2008 року та протокол № 2/1 від 4 лютого 2009 року засновника підприємства щодо функціональних обов'язків позивача, а також штатний розклад з зазначенням переліку посад на підприємстві та розміру щомісячного окладу працівників.

Із протоколу № 3 від 4 лютого 2009 року вбачається, що засновником підприємства було постановлено переобрати директора ОСОБА_1 із наступним звільненням з займаної посади та обранням на цю посаду нового керівника підприємства. Підставою такого рішення стало систематичне незадовільне виконання позивачем обов'язків директора.

Рішенням засновника № б/н від 22 червня 2010 року ОСОБА_1 звільнений з посади директора.

При цьому в якості розрахунку по заробітній платі позивачу передано в дар Коломацькій молокозавод, розташований в АДРЕСА_1 Коломацького району Харківської області (а. с. 6-8, 80-84, 259 т. 1).

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся у суд із відповідним позовом.

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз даної норми права свідчить, що обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку законом покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, і саме роботодавець повинен довести зазначені обставини шляхом надання письмових доказів про щомісячну виплату заробітної плати та проведення повного розрахунку із працівником в день звільнення.

Судом апеляційної інстанції уживались заходи щодо з'ясування обставин звільнення ОСОБА_1 та проведення з ним повного розрахунку.

На неодноразові виклики представник відповідача в судові засідання не з'явився. Письмових пояснень на лист, направлений 3 липня 2014 року, не надав.

З огляду на це, судова колегія вважає, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням трудового законодавства.

Однак за вирішенням спору останній звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, згідно якого працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що трудова книжка до цього часу знаходиться на підприємстві, проте з наказом про звільнення він був ознайомлений в день звільнення.

Доказів пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду за захистом порушеного права із поважних причин матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови від 6 листопада № 9 (зі змінами, внесеними постановами від 1 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 травня 1998 року № 15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 1, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «МІК МІКС», за участю третьої особи - ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючи

Судді