Рішення

від 28.07.2014 по справі 916/1802/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2014 р.Справа № 916/1802/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Маша і Мєдвєдь"

(РФ, 129085, м. Москва, вул. Годовікова, будинок 9, будова 3); представник Рябець О.М.

(АДРЕСА_1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Водолей"

(65120, м. Одеса, вул. Магістральна, 131, код ЄДРПОУ 21035333)

про стягнення суми компенсації за порушення авторських прав в розмірі 73 080,00 грн.

Суддя Шаратов Ю.А.

Представники:

Від позивача - Роман В.С. (довіреність від 12.02.2014 б/н);

Від відповідача - Навроцька І.С. (довіреність від 03.06.2014 №03.06-02).

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Маша і Мєдвєдь" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Водолей" (далі - Відповідач) про стягнення суми компенсації за порушення авторських прав в розмірі 73 080,00 грн.

Ухвалою суду від 16.05.2014 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 06.06.2014.

В судовому засіданні оголошувались перерви 06.06.2014 до 13.06.2014, 13.06.2014 до 04.07.2014, 04.07.2014 до 28.07.2014.

Ухвалою суду від 04.07.2014 продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять календарних днів, до 30.07.2014.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 435, 443, 440, 418, 1109, 1108 Цивільного кодексу України, статтю 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав» від 27.01.1995 № 34/95-ВР, статтю 2 Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24.09.1993, статті 1, 6 Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року, Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» від 31.05.1995 № 189/95-ВР, статті 1, 2, 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, обґрунтовані багаторазовим порушенням Відповідачем виключних (майнових) авторських прав Позивача на персонажі «Маша» і «Медвєдь» з аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу „Маша і Мєдвєдь", які йому належать на підставі Ліцензійного договору про надання права використання творів образотворчого мистецтва (виключна ліцензія) від 08.06.2010 № ЛД-1/2010, укладеного з ОСОБА_4.

Окрім того, Позивач у письмових поясненнях (вх. від 03.06.2014 № 14405/14) зазначає, що він є власником виключних майнових прав на аудіовізуальний твір - мультиплікаційний серіал „Маша і Мєдвєдь", та на всі його елементи та складові частини, в тому числі персонаж «Маша», також й на підставі Договору про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір (серіал „Маша і Мєдвєдь") від 08.06.2010 № 010601-МиМ, укладеного з ТОВ Студія «АНИМАКОРД» /а.с. 72-77/.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Відповідач заперечує факт продажу ним рюкзаку зображеного на фотографіях, доданих до позову, зазначає, що фіскальний чек, наданий Позивачем для підтвердження реалізації м'якого рюкзака під назвою „Маша і Мєдвєдь", є лише розрахунковим документом і доводить лише оплату зазначеного в ньому товару, а саме: рюкзак м'який Маша і мед за ціною 27,75 грн. Назви товару «Маша і Медвєдь» та «Маша і мед» не є тотожними, а чек не може бути використано для ідентифікації зображення на проданому м'якому рюкзаку.

Відповідач заперечує й наявність права Позивача на зображення на м'якому рюкзаку, фотографії якого додані до позову. При цьому, вказує, що ім'я Маша є загальновідомим і розповсюдженим слов'янським ім'ям, тож ним може бути назване зображення будь-якої дівчинки, відмінне від персонажу «Маша». Також стверджує, що жодне з зображень персонажу «Маша», наведених у Додатку №1 до Ліцензійного договору про надання права використання творів образотворчого мистецтва (виключна ліцензія) від 08.06.2010 № ЛД-1/2010, не відповідає зображенню дівчинки на м'якому рюкзаку, фотографії якого додані до позовної заяви.

Окрім того, Відповідач зазначає, що Позивачем не надано жодного доказу неодноразовості покупок в його магазині саме того товару, фотографії якого додані до позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представників Позивача та Відповідача, суд

в с т а н о в и в :

27.03.2014 представником Позивача в універсамі «Надежда», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Філатова, 54, в якому здійснює підприємницьку діяльність ТОВ „Водолей", було придбано рюкзак м'який вартістю 27,75 грн., в тому числі ПДВ, що підтверджується фіскальним чеком № 2217727, фіскальний номер РРО 1552006913, та чеком платіжного терміналу № 5565 /а.с. 58-59/.

Суд не приймає довід Відповідача про недоведеність продажу ним рюкзаку зображеного на фотографіях, доданих до позову, оскільки цей факт підтверджується дослідженим у судовому засіданні відеозаписом закупівлі, що міститься на диску для лазерних систем зчитування, який є речовим доказом відповідно до статті 37 Господарського процесуального кодексу України /а.с. 126/.

Згідно із частинами першою, другою статті 418, частиною першою статті 420, Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до частини першої статті 433 Цивільного кодексу України, пунктів 7, 8 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII, з наступними змінами та доповненнями, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать художні твори та відеограми. Об'єктами авторського права є твори, зокрема аудіовізуальні твори та твори живопису (образотворчого мистецтва).

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору. Суб'єктом авторського права є автор твору, а також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (частина перша статті 421, стаття 435 Цивільного кодексу України, стаття 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом (стаття 440, частина третя статті 424, частина третя статті 426, стаття 443 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 427 Цивільного кодексу України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 зареєстровано та депоновано результат інтелектуальної діяльності - малюнки персонажів до анімаційного дитячого серіалу під назвами «Маша», «Медвєдь», створені 01.10.2007, що підтверджується Свідоцтвом від 22.04.2008 № 1361, виданим Російським авторським товариством, а також малюнками і їх описом з відміткою про реєстрацію та депонування /а.с. 44, 45-48/. У цьому свідоцтві також зазначено, що ОСОБА_4 зроблено заяву про те, що виключно йому належать усі права на результат інтелектуальної діяльності, та при його створенні не було порушено прав третіх осіб.

08.06.2010 між Позивачем та ОСОБА_4 укладено Ліцензійний договір про надання права використання творів образотворчого мистецтва (виключна ліцензія) від 08.06.2010 № ЛД-1/2010 (далі - Ліцензійний договір від 08.06.2010) /а.с. 16-28/.

Відповідно до преамбули, пунктів 1.1, 1.2, 2.1 Ліцензійного договору від 08.06.2010 ліцензіар (ОСОБА_4), приймаючи до уваги, що ліцензіар має виключне право використання створених його одноособовою творчою працею малюнків «Маша» і «Медвєдь» (творів), які використовуються при створені персонажів аудіовізуального твору - анімаційного серіалу «Маша і Медвєдь», надав ліцензіату (ТОВ „Маша і Мєдвєдь") на строк до 30.06.2025, включно, на території усіх країн світу, за оплачувану ліцензіатом винагороду, право використання творів у встановлених цим договором межах, на умовах виключної ліцензії, тобто без збереження за ліцензіаром права видачі ліцензій на використання творів у способи, передбачені цим договором, іншим особам. Ліцензіар гарантує, що він особисто створив твори, є їх одноособовим автором, що на момент передачі прав за договором він є володільцем прав на твори, які надаються ліцензіату, а також, що при створені творів ним дотримані охоронювані законом інтелектуальні права інших осіб.

Одночасно, в день укладення Ліцензійного договору від 08.06.2010, Позивачем укладено з ТОВ Студія «АНИМАКОРД» Договір про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір (серіал „Маша і Мєдвєдь") від 08.06.2010 № 010601-МиМ (далі - Договір від 08.06.2010 № 010601-МиМ) /а.с. 99-106/.

Згідно із пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 Договору від 08.06.2010 № 010601-МиМ правовласник (ТОВ Студія «АНИМАКОРД») передає набувачу (ТОВ „Маша і Мєдвєдь") виключне право на аудіовізуальний твір - серіал „Маша і Мєдвєдь", який має статус «національного фільму», а набувач зобов'язався оплатити правовласнику обумовлену винагороду. Передачі підлягає виключне право на наступні серії аудіовізуального твору: 1. «Раз, два, три! Ялинка гори!»; 2. «Перша зустріч»; 3. «До весни не будити!»; 3. «Весна прийшла!»; 5. «Ловися рибка!»; 6. «Сліди небачених тварин!»; 7. «З вовками жити … !»; 8. «Подзвоні мені, подзвоні!». Основні ідентифікуючі характеристики серій аудіовізуального твору, виключне право на які підлягає передачі, наведені у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору. Правовласник гарантує, що є володільцем виключного права на аудіовізуальний твір. Виключне право на аудіовізуальний твір передається правовласником набувачу у повному обсязі для використання його у будь-який спосіб та формі. Виключне право на аудіовізуальний твір переходить до набувача в момент підписання сторонами договору.

Пунктом 2 Додатку № 1 до Договору від 08.06.2010 № 010601-МиМ передбачено, що одночасно з переданням права на аудіовізуальний твір правовласник передає набувачу у повному обсязі виключні права на усі юридично значимі охоронювані елементи аудіовізуального твору (зокрема, але, не обмежуючись, назвою аудіовізуального твору і його окремих серій, графічним зображенням, намальованими зображеннями персонажів аудіовізуального твору, їх іменами, текстом), незалежно від того поіменовані чи ні вказані елементи безпосередньо у додатках до договору.

Суд не приймає довід Позивача про те, що в нього виникли виключні (майнові) авторські права на малюнки персонажів «Маша» і «Медвєдь» з аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу „Маша і Мєдвєдь" на підставі Договору від 08.06.2010 № 010601-МиМ, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, персонажі «Маша» і «Медвєдь» були створені 01.10.2007 автором - ОСОБА_4 не у співавторстві, а одноособово. Позивачем не надано доказів передачі ОСОБА_4 майнових авторських прав на малюнки персонажів «Маша» і «Медвєдь» Товариству з обмеженою відповідальністю Студія «АНИМАКОРД».

Не є таким доказом Авторський договір замовлення від 01.04.2008 № ОК-2/2008, укладений між ТОВ Студія «АНИМАКОРД» та ОСОБА_4 Адже за його умовами, автор-виконавець ОСОБА_4 зобов'язався створити та передати замовнику не малюнки персонажів, а сценарій восьми серій телевізійного серіалу «Маша» і «Медвєдь». Що також підтверджується Актом здачі-приймання робіт від 23.09.2008 до вказаного договору /а.с. 82-87, 88/.

Суд не бере до уваги й надане Позивачем Службове завдання на створення аудіовізуального твору з режисером-постановником від 12.05.2008 №1/МиМ-С1, за яким ТОВ Студія «АНИМАКОРД» доручила режисеру-постановнику ОСОБА_7 в межах виконання службових обов'язків за Трудовим договором від 03.03.2008 № 6 створити авторським трудом творчого колективу службовий аудіовізуальний анімаційний твір - серію анімаційного серіалу «Маша» і «Медвєдь» під робочою назвою «Перша зустріч» /а.с. 90-96/. Пунктами 4, 4.2 цього службового завдання передбачено, що виключне право після створення фільму буде належати студії, а право авторства - режисеру-постановнику, а в поняття «Фільм» включаються частини (елементи), які є об'єктами авторського права, зокрема, назва, персонажі та інші елементи. Проте, вказаний документ не свідчить про передачу ТОВ Студія «АНИМАКОРД» саме ОСОБА_4 належних йому майнових авторських прав на малюнки персонажів «Маша» і «Медвєдь», які були створені ним одноособово раніше, ніж отримання режисером-постановником службового завдання, та передачі результатів його виконання за Актом прийомки фільму від 06.01.2009 /а.с. 97/.

Слід також зазначити, що у Додатку № 1 до Договору від 08.06.2010 № 010601-МиМ, де визначено основні ідентифікуючі характеристики аудіовізуального твору, ОСОБА_4 зазначений лише як сценарист та продюсер, а художниками вказані інші особи /а.с. 103-104/.

Отже, ТОВ Студія «АНИМАКОРД» не отримувало від автора - ОСОБА_4 виключних (майнових) авторських прав на малюнки персонажів «Маша» і «Медвєдь». А відтак, ці права не могли бути передані Позивачу за Договором від 08.06.2010 № 010601-МиМ. Вказане також підтверджується фактом одночасного, в той самий день, укладення ОСОБА_4 Ліцензійного договору від 08.06.2010 з ТОВ „Маша і Мєдвєдь", в якому він, як ліцензіар, гарантував, що особисто створив твори, є їх одноособовим автором, і на момент передачі прав за договором є володільцем прав на твори, які надаються ліцензіату. Тобто, сам ОСОБА_4 засвідчив, що не передавав виключних (майнових) авторських прав на малюнки персонажів «Маша» і «Медвєдь» будь-яким особам, зокрема, й ТОВ Студія «АНИМАКОРД».

Щодо права Позивача на звернення до суду із позовом на підставі Ліцензійного договору від 08.06.2010 слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2.10 Ліцензійного договору від 08.06.2010 у випадку, якщо треті особи порушать виключне право ліцензіара, і таке порушення буде зачіпляти права ліцензіата, що випливають з цього договору, ліцензіат і ліцензіар зобов'язуються спільно захищати свої права. Відмова ліцензіара від захисту своїх прав, а також його бездіяльність не є перешкодою для самостійного прийняття ліцензіатом доречних заходів захисту наданих за цим договором прав в установленому законом порядку. Отже, сторонами у договорі передбачено спільне звернення за захистом порушеного права, а можливість самостійного вчинення таких дій ліцензіатом (Позивачем) прямо обумовлена лише наявністю відмови ліцензіара від захисту своїх прав, та його бездіяльністю, тобто невиконання ним свого обов'язку із захисту спільно із ліцензіатом. Позивачем не надано доказів його звернення до ОСОБА_4 щодо захисту майнових авторських прав шляхом подання до суду позову до ТОВ „Водолей", а також відмови автора від вчинення вказаних дій або його бездіяльності після отримання цього повідомлення.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у Позивача відсутнє право на самостійне звернення до суду із позовом до ТОВ "Водолей" за захистом прав на підставі Ліцензійного договору від 08.06.2010.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 34 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем (пункт 29 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12). Тобто, встановлення факту використання об'єкту авторського права, у випадку заперечення цього факту Відповідачем, входить до предмета доказування у цій справі. А тягар доказування цього факту покладений на Позивача.

Роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, здійснюється за допомогою судової експертизи (частина перша статті 41 Господарського процесуального кодексу України).

Для роз'яснення питання про те, чи використано чужий твір без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), зокрема, у формі плагіату чи піратства у сфері авторського права і (або) суміжних прав, судам необхідно призначати судову експертизу із залученням до її проведення фахівців у галузі літературознавства, мистецтвознавства тощо залежно від об'єкта авторського права і (або) суміжних прав (пункт 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 23.03.2012 № 5).

Відповідно до підпункту 1.2.5 пункту 1.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, у редакції наказу від 26.12.2012 № 1950/5, одним із видів судових експертиз є експертиза у сфері інтелектуальної власності, зокрема, художніх творів. При дослідженні об'єктів авторського права та суміжних прав вирішуються питання властивостей таких об'єктів, в тому числі й художніх творів.

У Додатку 4 до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 № 86/5, у редакції наказу від 07.11.2007 № 1054/5, наведено Перелік основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям науково-дослідних установ судових експертиз Мінюсту. У розділі V «Експертиза у сфері інтелектуальної власності» цього переліку серед видів судових експертиз зазначено експертизу літературних і художніх творів за експертною спеціальністю «Дослідження, пов'язані з літературними, художніми творами, та інші».

Отже, встановлення факту використання об'єкту авторського права потребує спеціальних знань. Проте, у порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, Позивачем не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності під час розгляду справи, а навпаки, у судовому засіданні представником Позивача заперечувалась необхідність її проведення. Відтак, Позивачем не доведений допустимими доказами факт використання об'єкту авторського права.

На підставі викладеного, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу про стягнення з Відповідача суми компенсації за порушення авторських прав у розмірі 73 080,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові покладаються на Позивача.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 29.07.2014.

Керуючись частинами першою, другою статті 418, частиною першою статті 420, частиною першою статті 421, частиною третьою статті 424, частиною третьою статті 426, статтею 427, частиною першою статті 433, статтею 435, статтею 440, статтею 443 Цивільного кодексу України, статтею 7, пунктами 7, 8 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII, пунктом 29 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12, пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 23.03.2012 № 5, статтями 33, 34, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суддя Шаратов Ю.А.