Постанова

від 24.07.2014 по справі 910/1531/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2014 р. справа№ 910/1531/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Пахарь О.Є.

відповідача - не з'явилися

третьої особи-1 - не з'явилися

третьої особи-2 - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд»

на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2014 р.

у справі № 910/1531/14 (судді - Полякова К.В., Босий В.П., Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Галуа Інвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд»

треті особи 1. Приватне акціонерне товариство «Київміськбуд-1»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболоньдевелопстандарт»

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд» (далі - відповідач) про визнання недійсними договорів, а саме:

- договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 6 від 10.07.2008 р.;

- договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 1 від 02.04.2008 р.;

- договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 5 від 10.07.2008 р.

В процесі розгляду справи місцевим господарським судом було залучено Приватне акціонерне товариство «Київміськбуд-1» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболоньдевелопстандарт» до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/1531/14 від 19.06.2014 р. позов задоволено повністю, визнано недійсними: договір від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 6 від 10.07.2008 р., договір від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 1 від 02.04.2008 р., договір від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 5 від 10.07.2008 р.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/1531/14 від 19.06.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що пунктом 3.2 спірних договорів про відступлення прав вимог передбачена можливість розрахунку за цими договорами векселями, що також відповідає вимогам Регламенту Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд інвестування в будівництво-2», ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», а також п. 4 Інвестиційної декларації, де зазначено, що напрямками інвестиційної діяльності є активи, зокрема, боргові зобов'язання: векселя, заставні, договори позики.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/1531/14, а розгляд справи призначено на 22.07.2014 р.

У судовому засіданні 22.07.2014 р. представники сторін та третьої особи-1 надали суду пояснення по суті спору, в подальшому було оголошено перерву до 24.07.2014 р.

В засідання суду, призначене на 24.07.2014 р., представники відповідача та третіх осіб не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» є фінансовою установою, яка здійснює управління активами інвесторів відповідно до ліцензії серії АГ № 399195, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

26.09.2011 р. між ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» та ТОВ «Армалюкс Інвестбуд» було укладено три договори про відступлення прав вимоги (надалі - Договори), а саме:

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 14 995 088, 65 грн за договором позики № 6 від 10.07.2008 р., укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» та ПрАТ «Київміськбуд-1»;

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 103 022 146,01 грн за договором позики № 1 від 02.04.2008 р., укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» та ПрАТ «Київміськбуд-1»;

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 10 414 555,01 грн за договором позики № 5 від 10.07.2008 р., укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» та ПрАТ «Київміськбуд-1».

Основні умови зазначених договорів про відступлення прав вимог від 26.09.2011 р. є ідентичними.

Відповідно до п. 1 вказаних догорів первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує права вимог за договорами позики, укладеними між первісним кредитором та ПрАТ «Київміськбуд-1», що є боржником по відношенню до первісного кредитора. За цими договорами до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора стосовно сплати грошових коштів у розмірі суми відступлення.

Згідно з п. 2.1 договорів про відступлення прав вимоги первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги на всю суму заборгованості за основними договорами, що складається з основної суми позики, процентів, та штрафних санкцій за порушення боржником своїх обов'язків (у тому числі але не виключно: 3% річних, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційні втрати), інші санкції, передбачені законодавством України за основними договороми.

Як передбачено п. 3 цих договорів, первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги, але не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання боржником своїх обов'язків. Новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора суму відступлення до 29.08.2021 р. Сторони допускають розрахунок векселями.

Договори набирають чинності з дати їх укладання та діють до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Сторони, шляхом підписання цих договорів, підтверджують, що досягли взаємної згоди з усіх без винятку істотних умов цього договору, що можуть бути пов'язані з ним, та не мають жодних претензій одна до одної у майбутньому (п. 7.3 договорів).

Вищевказані договори про відступлення прав вимоги підписані від імені сторін керівниками ТОВ «КУА «Галуа Інвест» і ТОВ «Армалюкс Інвест» та скріплені печатками зазначених юридичних осіб.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що спірні договори про відступлення права вимоги, які укладені за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд інвестування в будівництво-2», не відповідають вимогам мети створення вказаного фонду, а саме п. 3, 4, 8 Інвестиційної декларації. Також ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» передбачено, що позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватись тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. При цьому, позивач зазначає, що Фонд не є учасником нового кредитора, а тому відсутні правові підстави позичати кошти (відступати право вимоги) відповідачу за рахунок коштів венчурного фонду. Крім того, Регламент та Інвестиційна декларація Фонду передбачають отримання прибутку від вкладень коштів Фонду на рівні не нижче середньої облікової ставки за рік, встановленої Національним банком України. Крім того, договори цесії не містять умов про сплату процентів новим кредитором за суму відступлення. Таким чином, укладені договори відступлення права вимоги не відповідають меті створення Фонду - отримання прибутку.

Так, за змістом укладених спірних договорів про відступлення прав вимоги ТОВ «КУА «Галуа Інвест» діяло в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсикованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд інвестування в будивництво-2» (далі - Фонд), про що зазначено у преамбулі цих договорів про відступлення прав вимоги.

Регламент Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд інвестування в будівництво-2» у новій редакції затверджений Рішенням Наглядової ради Фонду, протоколом № 48 від 19.01.2011 р. (далі - Регламент).

Відповідно до п. 8.1 Регламенту напрями інвестицій визначаються в Інвестиційній декларації Фонду, яка є частиною цього регламенту.

За змістом п. 3 Інвестиційної декларації Фонду метою створення Фонду є отримання прибутку від здійснення діяльності зі спільного інвестування, забезпечення прибутковості вкладень та приросту вкладених коштів учасників Фонду.

Згідно з п. п. 7, 8 Інвестиційної декларації фонд здійснює інвестиційну діяльність з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України. Активи Фонду формуються з додержанням вимог, визначених в ч. 4. ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Вимоги до складу та структури активів Фонду встановлюються та застосовуються відповідно до вимог чинного законодавства України. Прибутковість інвестицій фонду встановлюється на рівні середньозваженої облікової ставки за рік, встановленої Національним банком України.

Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» передбачено, що Компанія з управління активами інституційних інвесторів - це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» діяльність з управління активами - це професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами інституту спільного інвестування (далі - ІСІ), якому така компанія надає послуги з управління активами.

Зокрема, згідно з п. 5 вказаної статті компанія з управління активами під час провадження діяльності з управління активами ІСІ не має права брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів ІСІ, в обсязі більш як 10 відсотків вартості чистих активів ІСІ на строк понад три місяці з метою, іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів ІСІ. Обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно отримання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Як передбачено п. 1 розд. IV Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування (далі - Положення), активи недиверсифікованого ІСІ можуть становити всі активи, визначені в п. 1 розд. II цього Положення.

Так, п. 1 розд. II вказаного Положення встановлено, що активи ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на банківських поточних рахунках та депозитних рахунках, банківських металів, об'єктів нерухомості, цінних паперів, визначених Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», цінних паперів іноземних держав та інших іноземних емітентів, корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, а також інших активів, дозволених законодавством України з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» безпосередньо для конкретних типів та видів інвестиційних фондів.

Відповідно до розд. IV Положення активи недиверсифікованого ІСІ можуть становити всі активи, визначені в пункті 1 розділу II цього Положення.

Пунктом 3 розд. IV Положення передбачено, що активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону.

До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання з урахуванням вимог, встановлених пунктом 3 розділу II цього Положення. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» управління активами ІСІ здійснює компанія з правління активами.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 34 вказаного Закону передбачено, що до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Враховуючи викладені норми законодавства, колегія приходить до висновку, що створений корпоративний інвестиційний фонд не може надавати кредити, а позики Корпоративним інвестиційним фондом можуть надаватись лише тим емітентам, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду.

Встановлено, що договори позики, укладені між ТОВ «КУА «Галуа Інвест» та ПрАТ «Київміськбуд-1», по яких було відступлено права вимоги, передбачали короткострокові умови користування позикою (від 1 до 3 років) та умови оплатності позики в розмірі 16% річних.

В той час, як договори про відступлення прав вимоги, за якими ТОВ «Армалюкс Інвестбуд» став боржником перед ТОВ «КУА «Галуа Інвест», є довгостроковими, оскільки укладені на 10 років і не передбачають в повній мірі умов оплатності.

Отже, за умовами укладених договорів відступлення права вимоги ТОВ «КУА «Галуа Інвест» не буде отримувати проценти за надані в позику кошти та відшкодування від знецінення своїх коштів внаслідок інфляції, а тому вказані договори не відповідають вимогам п. 8 Інвестиційної декларації Фонду, оскільки не забезпечують прибутковість інвестицій на рівні облікової ставки за рік, встановленої Національним банком України.

Таким чином, укладені договори відступлення права вимоги не відповідають меті створення Фонду - отримання прибутку (п. 3 Інвестиційної декларації).

Також, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд «Фонд інвестування в будівництво-2» не є учасником ТОВ «Армалюкс Інвестбуд», а тому відсутні правові підстави позичати та/або відступати право вимоги на кошти за рахунок коштів венчурного фонду вказаній юридичній особі.

Отже, боргові зобов'язання, що виникли на підставі договорів відступлення права вимоги, не можуть входити до складу активів Фонду, а такі правочини, як договори відступлення прав вимоги, не відповідають вимогам інвестиційної діяльності згідно з п. п. 3, 4 Інвестиційної декларації та ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ст. 238 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

Як передбачено абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає спірний правочин.

Отже, судова колегія дійшла висновку про те, що оспорюваними угодами про відступлення прав вимоги фактично було виведено кошти Фонду на користь відповідача, який не є учасником цього Фонду, також вказані угоди про відступлення прав вимоги було укладено не в інтересах Фонду.

Крім того, розрахунок за відступлені права вимоги до теперішнього часу не відбувся, а за умовами спірних угод відбудеться тільки у 2021 р., можливо векселями.

За таких обставин спірні угоди про відступлення прав вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства в сфері спільного інвестування, зокрема п. п. 3, 4 Інвестиційної декларації, ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Галуа Інвест» про визнання недійсними: договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 6 від 10.07.2008 р.; договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 1 від 02.04.2008 р.; договору від 26.09.2011 р. про відступлення права вимоги за договором позики № 5 від 10.07.2008 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2014 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд» не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Армалюкс Інвестбуд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2014 р. у справі № 910/1531/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/1531/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третім особам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран