Постанова

від 14.10.2014 по справі 910/1531/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 910/1531/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" на постановувід 24.07.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду міста Києва № 910/1531/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Приватне акціонерне товариство "Київміськбуд-1" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт" провизнання недійсними договорів уступки вимоги, за участю представників: позивача - Пахарь О.Є. відповідача -Яворський О.М. третьої особи 1 - Нестор В.Р. третьої особи 2 -не з'явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 у справі №910/1531/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Буравльова С.І., суддів Андрієнка В.В, Шапрана В.В.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" (далі - третя особа-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт" (далі - третя особа-2), про визнання недійсним наступних договорів, укладених між позивачем і відповідачем 26.09.2011:

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 6 від 10.07.2008;

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 1 від 02.04.2008;

- договору про відступлення права вимоги за договором позики № 5 від 10.07.2008.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п.1 ч.1 ст. 512, ст. ст. 627, 655, ч.3 ст. 656, ст. 1046 Цивільного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", ст. ст. 4, 32, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на помилковому висновку щодо правової природи спірних договорів, адже, на його думку, вказані правочини не містять жодних ознак договору позики. Крім того, за твердженням відповідача, укладені договори відступлення права вимоги повністю відповідають меті створення Фонду інвестування в будівництво-2 і були схвалені (погоджені) загальними зборами учасників.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2014 розгляд касаційної скарги відкладено за клопотанням сторін на 14.10.2014 на 11 год. 00 хв.

За розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.2014 № 03-05/1988, у зв'язку з виходом з відпустки судді Бакуліної С.В., розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючий - Грейц К.В. (доповідач), Бакуліна С.В., Глос О.І.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньдевелопстандарт" не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 14.10.2014.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи-1, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 26.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" (новий кредитор) укладено три договори про відступлення права вимоги, а саме:

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 14995088,65грн за договором позики № 6 від 10.07.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1";

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 103022146,01грн за договором позики № 1 від 02.04.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1";

- договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач передав відповідачу право вимоги на суму 10414555,01грн за договором позики № 5 від 10.07.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" та Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1".

Основні умови зазначених договорів про відступлення прав вимог від 26.09.2011 є ідентичними і визначають наступне: первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує права вимог за договорами позики, укладеними між первісним кредитором та ПрАТ "Київміськбуд-1", що є боржником по відношенню до первісного кредитора (п.1.1 договорів); за цими договорами до нового кредитора переходить право вимоги первісного кредитора стосовно сплати грошових коштів у розмірі суми відступлення (п.1.2 договорів); первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги на всю суму заборгованості за основними договорами, що складається з основної суми позики, процентів та штрафних санкцій за порушення боржником своїх обов'язків (у тому числі але не виключно: 3% річних, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційні втрати), інші санкції, передбачені законодавством України, за основними договорами (п.2.1 договорів); первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги, але не несе відповідальності за невиконання чи неналежне виконання боржником своїх обов'язків (п.3.1 договорів); новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора суму відступлення до 29.08.2021, сторони допускають розрахунок векселями (п.3.2 договорів); договори набирають чинності з дати їх укладання та діють до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Сторони, шляхом підписання цих договорів, підтверджують, що досягли взаємної згоди з усіх без винятку істотних умов цих договорів, що можуть бути пов'язані з ними, та не мають і не матимуть жодних претензій одна до одної у майбутньому (п.7.3 договорів).

З преамбули вищевказаних договорів вбачається, що при їх укладенні Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" діяло в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будивництво-2" (далі - Фонд).

Зазначаючи про те, що спірні договори про відступлення права вимоги підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" генеральним директором Ілюшенко А.О. з перевищенням повноважень, позивач пред'явив позов про визнання цих договорів недійсними, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст. ст. 92, 203, 215 ЦК України.

Під час розгляду справи позивач доповнив підстави позову, зазначаючи, що спірні договори укладені за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будівництво-2", не відповідають меті створення вказаного фонду, а саме п. п. 3, 4, 8 Інвестиційної декларації та суперечать ч. 5 ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", оскільки у розумінні ст. 1046 ЦК України мають ознаки договору позики.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що Фонд не є учасником нового кредитора, а отже у позивача були відсутні правові підстави позичати кошти (відступати право вимоги) відповідачеві за рахунок коштів цього Фонду за спірними договорами, які фактично є договорами позики, адже ними виведені кошти Фонду на користь відповідача, що не відповідає меті створення Фонду - отримання прибутку.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій про підставність позовних вимог колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно п. 1 ч. 1 до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тобто, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

При цьому, у випадку коли в договорі відступлення права вимоги передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору певне майно/сплатити кошти замість отриманого ним права вимоги, такий договір є оплатним і в такому разі на ці відносини мають розповсюджуватися положення про договір купівлі-продажу.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим , відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, договір позики є реальним, вважається укладеним з моменту передачі грошей або родових речей, втім, право конкретно визначеної вимоги, що передається за договором уступки вимоги, не підпадає під ознаки предмету позики.

Відтак, колегія суддів зазначає, що висновки попередніх судових інстанцій про визначення правової природи укладених між позивачем та відповідачем оплатних договорів відступлення права вимоги саме як договорів, яким притаманні ознаки договору позики, зроблені без врахування вищевказаних приписів чинного законодавства, що, в свою чергу, свідчить про їх передчасність.

За таких обставин, не може вважатись ґрунтовним посилання як на підставу визнання недійсними спірних договорів на норму ч. 5 ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", за приписами якої до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання; такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України; позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

При цьому, дійшовши висновку, що спірні договори фактично є договорами позики, оскільки ними виведені кошти венчурного фонду на користь відповідача, який не є його учасником, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що позика, яка надавалась Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" Приватному акціонерному товариству "Київміськбуд-1" за договорами позики № 6 від 10.07.2008, № 1 від 02.04.2008 та № 5 від 10.07.2008, надавалась за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будивництво -1 ", втім при укладенні договорів уступки вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" діяло в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Фонд інвестування в будивництво -2 ", що позбавляє підставності висновок судів щодо укладення спірних договорів уступки вимоги всупереч меті створення останнього.

Колегія суддів також зазначає про невідповідність рішення та постанови у справі вимогами ст. 82 ГПК України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 "Про судове рішення", адже залишились без розгляду по суті позовні вимоги, які ґрунтувались на приписах ст. ст. 92, 203, 215 ЦК України щодо укладення спірних договорів від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" генеральним директором Ілюшенко А.О. з перевищенням повноважень, адже ці вимоги не змінювались позивачем, а лише були доповнені новими підставами - ч. 5 ст. 34 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", ст. 1046 ЦК України. При цьому, з метою розгляду цих вимог Господарський суд м. Києва ухвалою від 11.03.2014 витребовував у позивача відповідні докази за клопотанням відповідача, втім, вимоги суду виконані позивачем не в повному обсязі, адже представлена лише частина документів, однак і цим доказам судами не надано будь-якої оцінки.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Разом з тим, зазначаючи про порушення прав позивача внаслідок того, що спірні договори укладенні всупереч меті створення Фонду інвестування в будівництво-2 - отримання прибутку, попередні судові інстанції не надали оцінки тим обставинам, що вказані правочини були вчинені сторонами після порушення провадження у справах Господарського суду міста Києва № 61/409, № 61/410, №61/412 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Галуа Інвест" до Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1" про стягнення заборгованості за договорами позики в сумі 14980091,06грн, в сумі 9453356,04грн та в сумі 24769393,39грн відповідно, а отже, залишились не спростованими і доводи відповідача про те, що укладення спірних правочинів стало наслідком розрахунку позивачем власних ризиків господарської діяльності щодо можливості неналежного виконання Приватним акціонерним товариством "Київміськбуд-1" своїх зобов'язань, які виникли за договорами позики, що в подальшому підтвердилися фактом порушення Господарським судом м. Києва провадження у справі №5011-44/18931-2012 про банкрутство ПрАТ "Київміськбуд-1".

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позову зроблені без встановлення і без належної оцінки всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, без спростування доводів відповідача щодо дотримання вимог закону при укладенні договорів відступлення права вимоги та не доведення позивачем будь-яких його прав та/або охоронюваних законом інтересів, які б могли вважатись порушеними внаслідок укладення спірних договорів та підлягали б судовому захистові у обраний ним спосіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судові акти у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Армалюкс Інвестбуд" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/1531/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос