Постанова

від 24.07.2014 по справі 904/2743/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2014 року Справа № 904/2743/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Герасименко І.М. (доповідач)

судді : Кузнецова І.Л., Сизько І.А.

секретар судового засідання: Ревкова Г.О.

за участю представників сторін:

представник відповідача - 2: Савчук А.П.

представники позивача та відповідача - 1 у судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи попереджені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ», м. Київ,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014 року у справі № 904/2743/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», м.Нікополь, Дніпропетровська область,

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ», м.Дніпропетровськ,

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ», м. Київ,

про визнання договору факторингу недійсним;

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ» та товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕВЕРЕСТ» про визнання недійсним договору факторингу №3 від 10.12.2013р. посилаючись на те, що угода є удаваною. Вказує, що договір факторингу був укладений з метою приховування іншого правочину (правочину відступлення права вимоги).Також вказує, що договір не відповідає ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» №2664-ІІІ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014р. по справі №904/2743/14 (суддя -Соловйова А.Є.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір факторингу №3 від 10.12.2013, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ». Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ

«ЕВЕРЕСТ» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» 1 218,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014р. у справі № 904/2743/14, відповідач - 2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/2743/14 від 11.06.2014р., та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв'язку з тим, що договір факторингу не порушує права та інтереси позивача та тим, що укладений договір факторингу не є удаваним, так як не приховує будь - якого іншого правочину.

Розпорядженням в.о. голови суду Науменко І.М. від 09.07.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Кузнецової І.Л. - члена постійно діючої колегії суддів у відпустці, справу призначено до розгляду у складі суддів: головуючий суддя - Герасименко І.М. (доповідач), суддів: Сизько І.А., Іванов О.Г.

Зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 24.07.2014р., справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Герасименко І.М. (доповідач), суддів: Кузнецова І.Л., Сизько І.А., у зв'язку з виходом на роботу судді Кузнецової І.Л.

В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду 24.07.2014р. представник відповідача - 2 підтримав апеляційну скаргу; представники позивача та відповідача - 1 у судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи попереджені належним чином. При цьому, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з терміновим відрядженням представника позивача до іншого міста, а також позивач в клопотанні пояснив, що не має змоги направити іншого представника для участі у судовому засіданні у зв'язку з перебуванням його в щорічній тарифній відпустці, але докази поважної причини його відсутності не надані. Крім того, позивач може скористатись послугами будь-якого фахівця в галузі права для представництва його інтересів в судовому засіданні, тому підстави для задоволення клопотання відсутні.

Колегія суддів, дослідивши докази по справі, в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

10.12.2013 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (Відповідач 2, Фактор) та товариство з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ» (Відповідач 1, Клієнт) уклали договір факторингу №3 (надалі - Договір факторингу), відповідно до умов якого Фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язався відступити Факторові своє право грошової вимоги, що виникло у Клієнта з Договору поставки товару №322 від 27.02.2012 (надалі - Договір поставки), укладеного між Клієнтом та ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (Боржник, Позивач).

Відповідно до ст.1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Пункт 1.2. Договору факторингу встановлює, що право грошової вимоги до Боржника виникло у Клієнта на підставі Договору поставки товару №322 від 27.02.2012р.,укладеного між ТОВ «ТП ІНВЕСТПРОМ» та ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ». Зобов'язання Клієнта перед Боржником за Договором поставки, які полягають у поставці Товару відповідно до умов Договору поставки, на момент укладення Договору факторингу Клієнтом виконані повністю.

Сторони узгодили, що Фактор займає місце Клієнта як кредитора у всіх зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного Основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок, штрафу, пень, відшкодування збитків та інфляційних витрат у повному обсязі (п.1.3. Договору факторингу).

Відповідно до п.1.4. Договору факторингу, Клієнт відступив, а Фактор прийняв всі права грошової вимоги до Боржника за зобов'язаннями зі сплати всіх боргів та сум інфляційної різниці по Договору поставки, строк платежу за якими настав, а також строк виконання яких настане в майбутньому (майбутня вимога).

Пункт 1.5. Договору факторингу надає характеристику права грошової вимоги, переданого Фактору Клієнтом (загальна сума боргу - 308 679,00 грн., сума відсотків, сума неустойки тощо).

Позивач просить визнати даний договір факторингу недійсним, посилаючись на те, що це удаваний правочин, який приховує інший правочин (правочин відступлення права вимоги).Також посилається на те, що договір не відповідає вимогам закону, а саме-не містить умови взаєморозрахунків.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вищевказаних вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судова колегія вважає, що оспорюваний договір факторингу жодним чином не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, і він не є стороною даного договору. Вказаний договір не створює для позивача додаткових зобов'язань, а лише змінює кредитора в зобов'язанні, в якому позивач виступає як зобов'язана сторона і обов'язок позивача оплатити отриманий від відповідача - 1 товар за договором поставки товару №322 від 27.02.2012р., укладеного між клієнтом та ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», існує незалежно від того хто виступає кредитором в такому зобов'язанні на поточний момент.

Зі змісту п. 1.7 Договору вбачається, що Фактор набуває права грошової вимоги до боржника за договором поставки товару №322 від 27.02.2012р., укладеного між клієнтом то ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», після повної оплати клієнту грошових коштів згідно п.4 Договору на поточний рахунок клієнта.

Пунктом. 4.1 Договору було передбачено розмір фінансування фактором клієнта, а саме в сумі 232 509, 00 грн., які відповідно до п. 4.2 Договору факторингу, Фактор зобов'язався сплатити Клієнту протягом трьох банківських днів після набуття чинності цим Договором.

Вказані у якості розміру фінансування грошові кошти були сплачені в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача -2 (а.с. 67). Таким чином, доводи позивача стосовно не визначення у договорі умови розрахунків спростовуються вищезазначеними доказами.

В пункті 4.4 оспорюваного Договору вказано, що після розрахунку між сторонами, а саме: сплати Фактором Клієнту суми фінансування, а Клієнтом Фактору суми Винагороди, Сторони підписують Акт здачі-приймання наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п.4.4.Договору факторингу, відповідно до акту прийомки - передачі документів за договором факторингу №3 від 10 грудня 2013р. , Клієнт передав, а Фактор прийняв документи, що підтверджують право грошової вимоги Фактора за Договором поставки товару №322 від 27.02.2012р. укладеним між Клієнтом та ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», а саме: - засвідчену копію основного договору; завірену накладну №РН - 011 від 13.02.2013р.; завірену накладну №РН-012 від 13.02.2013р.; завірену накладну №РН-031 від 21.03.2013р.; завірену накладну №РН-032 від 21.03.2013р.; завірену накладну №РН-046 від 12.04.2013р.; завірену накладну №РН-065 від 24.05.2013р.(а.с.66).

Таким чином, всі обов'язки за договором факторингу були здійснені сторонами договору факторингу у відповідності до умов цього Договору і у сторін Договору факторингу відсутні жодні претензії один до одного щодо виконання умов спірної угоди. Висновки суду стосовно того, що відповідачі мали намір приховати інший правочин, а саме - правочин з відступлення права вимоги, укладення якого в силу приписів п. 10.4 Договору поставки товару №322 від 27.02.2012р. без згоди позивача не допускається, нічим не обґрунтовано.

Поняття договору факторингу визначено ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь - який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, чинне законодавство не вимагає від Сторін узгодити умови щодо відплатності уступки права вимоги (здійснення оплати за уступку), виконання якого - небудь зустрічного зобов'язання (наприклад, надання грошових коштів, передати майно тощо), вимог щодо самого права вимоги (тобто це може бути будь - яке право вимоги, в тому числі вимога передати майно, здійснити дії тощо).

Виходячи зі змісту ст. 1077 ЦК України, за наведеним у цій нормі визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів, саме за умови відступлення іншою стороною свого права грошової вимоги. Зазначена послуга за договором факторингу надається Фактором Клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Таким чином, в правовій конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобов'язання сторін (з однієї сторони - надання грошових коштів у розпорядження, а з другої сторони - відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати). В той же час, правова конструкція заміни кредитора у зобов'язанні (цесії), наявності будь - якого зустрічного зобов'язання, як то надання грошових коштів, сплати винагороди за відступлення права вимоги тощо, не передбачає.

Також, слід врахувати, що законодавство України вимагає ряд додаткових умов, які повинні бути дотримані сторонами при укладанні договору факторингу.

Так, відступлення права вимоги є однією зі складових предмету договору факторингу на ряду з фінансуванням Клієнта та сплатою винагороди Фактора, та його обов'язковою умовою. При цьому, договір факторингу за своїм визначенням не може бути удаваним по відношенню до договору відступлення права вимоги, оскільки відступлення права вимоги є однією із умов договору факторингу, одна із цілей, яка переслідується сторонами, наряду з фінансуванням Клієнта та оплатою винагороди Фактора, тобто складовою договору факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також

право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.

Згідно ч.3 ст. 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Таким чином, відповідно до вимог статей 1077, 1079 ЦК України та статей 4,5,7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Фактор, на момент укладання договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач - 2 був зареєстрований як фінансова компанія відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №415 від 19.11.2013р. за реєстраційним номером №13102918 (копія свідоцтва міститься в матеріалах справи), що не заперечується самим позивачем в його позовній заяві.

Згідно ч.1 ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ч.2 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Також, слід врахувати, що згідно із ст.. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач, послався на те, що правочин, який вчинено Відповідачем-1 та Відповідачем-2 при укладанні Договору факторингу, спрямований на приховання іншого правочину - відступлення права вимоги, який сторони насправді вчинили, тобто посилається на те, що спірний договір є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.235 Цивільного кодексу України у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили.

Вказані доводи позивача спростовуються доказами по справі, в їх сукупності і колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний договір факторингу був укладений відповідно до вимог закону та не суперечить йому.

За вказаних обставин, рішення суду підлягає скасуванню так як висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а в задоволенні позову необхідно відмовити так як позивачем не доведено удаваний характер оскаржуваного правочину, а також не доведено те, що Договір факторингу не відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.» від 12.07.2001р.№2664-ІІІ.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги, слід стягнути з позивача на користь ТОВ «ЕВЕРЕСТ» відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.99,101,103,104,105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ», м.Київ, - задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014 року по справі №904/2743/14, - скасувати. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», (53201, м. Нікополь, Дніпропетровська область, проспект Трубників, будинок 56, код ЄДРПОУ 35537363) до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП ІНВЕСТПРОМ», (49107, м. Дніпропетровська, пр. Гагаріна, б.173, кв.85, код ЄДРПОУ 34655729); відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ», (01103, м.Київ, Бульвар Дружби Народів, б.30-б, код ЄДРПОУ 38918602) про визнання договору факторингу недійсним - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» (53201, м. Нікополь, Дніпропетровська область, проспект Трубників, будинок 56, код ЄДРПОУ 35537363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕВЕРЕСТ» (01103, м. Київ, Бульвар Дружби Народів, б.30-б, код ЄДРПОУ 38918602) суму судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 609, 00 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ по справі.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України на протязі 20 днів.

Повний текст постанови підписано 29.07.2014р.

Головуючий І.М. Герасименко

Судді І.Л. Кузнецова

І.А. Сизько