Постанова

від 16.09.2014 по справі 904/2743/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 рокуСправа № 904/2743/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі)

суддів Акулової Н.В.,

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. (судді: Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Ревкова Г.О.) у справі№904/2743/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП ІНВЕСТПРОМ" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" провизнання договору факторингу недійсним за участю представників: від позивача Кузниченко Д.Л., довіреність №182 від 01.11.2013 р. від відповідача 1 не з'явились від відповідача 2 Протасов С.В, довіреність б/н від 15.09.2014 р.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014 р. у справі №904/2743/14 задоволено повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (далі - ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП ІНВЕСТПРОМ" (далі - ТОВ "ТП ІНВЕСТПРОМ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ"), визнано недійсним договір факторингу №3 від 10.12.2013 р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. у справі №904/2743/14 вказане рішення скасовано, винесено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою господарським судом апеляційної інстанції постановою ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014 р. у справі №904/2743/14.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, а саме безпідставно визнано договором факторингу правочин, який, на думку скаржника, за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.09.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Владимиренко С.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.09.2014 р.

Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України 15.09.2014 р. представником ТОВ "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" подано відзив на касаційну скаргу.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати від 16.09.2014 р. №02-05/415, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

В судове засідання 16.09.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача 2.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2014 р. у справі №904/2743/14.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, просив оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 1.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Даний припис викладено в ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Предметом судового розгляду у справі №904/2743/14 є вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним договору факторингу №3 від 10.12.2013 р. на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України.

Так, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили, що встановлено в ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України.

Встановивши під час розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків. Вказане зазначено в абз. 4 пп. 3.11 п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

На думку скаржника, відповідачами по справі укладено удаваний договір факторингу з метою приховання іншого правочину, а саме договору уступки права вимоги, укладення якого можливе лише за письмовою згодою боржника, що закріплено в п. 10.4 договору поставки товару №322 від 27.02.2012 р.

Оскільки, такого дозволу позивач не надавав, то договір №3 від 10.12.2013 р., за твердженнями заявника касаційної скарги, є недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.12.2013 р. ТОВ "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ" (фактор) та ТОВ "ТП ІНВЕСТПРОМ" (клієнт) уклали договір факторингу №3, відповідно до якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові своє право грошової вимоги, що виникло у клієнта за договором поставки товару №322 від 27.02.2012 р., укладеного між клієнтом та ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (боржник).

За умовами п.1.4 вказаного договору, клієнт відступив, а фактор прийняв всі права грошової вимоги до боржника за зобов'язаннями зі сплати всіх боргів та сум інфляційної різниці, за договором поставки товару №322 від 27.02.2012 р., строк платежу за якими настав, а також строк виконання яких настане в майбутньому (майбутня вимога).

Пунтком 1.5 оспорюваного договору встановлено, що загальна сума боргу, яка складає право грошової вимоги передане клієнтом фактору становить 308 679 грн. 00 коп.

Крім того, за передачу права грошової вимоги до боржника фактор сплачує клієнту грошові кошти в сумі 232 509 грн. 00 коп., а винагорода фактора за надання послуг факторингу за даним договором складає 1000 грн. 00 коп. Вказане передбачено п.п. 4.1, 4.3 договору факторингу №3 від 10.12.2013 р.

Зазначений договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором, що встановлено в п. 6.1 оспорюваного договору.

Як зазначено в ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З огляду на норми чинного законодавства, договір факторингу має складну правову конструкцію, яка полягає в подвійному зобов'язанні сторін, та повинен відповідати наступним ознакам:

1) метою договору факторингу є фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів;

2) фінансова послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором;

3) предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога;

4) послуги факторингу можуть надаватись виключно банками та фінансовими установами.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на закріплені в п.п. 1.4, 1.5, 4.1, 4.3 умови договору факторингу №3 від 10.12.2013 р., колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що за оспорюваним договором фактор мав надати клієнту фінансову послугу шляхом передачі грошових коштів в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові своє право грошової вимоги до боржника за договором поставки товару №322 від 27.02.2012 р.

Крім того, фактором за оспорюваним договором є ТОВ "Фінансова компанія "ЕВЕРЕСТ", яке має право без отримання ліцензій та/або дозволів здійснювати такий вид фінансових послуг, як факторинг, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва №437 серія ФК від 19.11.2013 р., виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Таким чином, апеляційним господарським судом правильно встановлено, що договір №3 від 10.12.2013 р. за своєю правовою природою є договором факторингу.

При цьому, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження, що закріплено в ч.1 ст. 1080 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду України вважає доводи, на які посилається скаржник як на підставу недійсності договору факторингу №3 від 10.12.2013 р. безпідставними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства.

Нормами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що позивачем, всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не подано доказів існування на момент укладення оспорюваного договору обставин, з якими в ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язується недійсність правочину.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, враховуючи, що апеляційним господарським судом було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 р. залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко