Ухвала

від 30.07.2014 по справі 2а-4615/09/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4615/09/2670( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва до приватного підприємства «Ірма», товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагротрейд» про стягнення на користь держави суми вартості товару, -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного підприємства «Ірма», товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагротрейд» про стягнення з ТОВ «Інвестагротрейд» на користь ПП «Ірма» 686008,00 грн.; про стягнення з ПП «Ірма» на користь держави суми вартості товару у розмірі 686008,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 26 березня 2010 року в задоволенні адміністративного позову - відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2010 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Ірма» зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 08.09.1997 року та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 24943433.

ТОВ «Інвестагротрейд» зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.09.2007 року та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 35416540.

Відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання була проведена планова виїзна перевірка ПП «Ірма» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2008 року відповідно до затвердженого плану перевірки. За результатами документальної перевірки складено акт за № 46/23-205-24943433 від 23.03.2009 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2009 року за № 0000302330/0.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звергатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 ст. 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною умовою наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявність у відповідачів умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції дійсно є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Також, правочин на який посилається позивач був укладений між відповідачами у 2006 році. Позов подано у 2009 році. Таким чином, позивач пропустив строк, передбачений у ст. 250 ГК України.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Правовий аналіз наведених законодавчих положень у їх сукупності свідчить на користь висновку, що органи податкової служби наділені правом звернення у межах своєї компетенції лише з позовом про стягнення в дохід бюджету коштів отриманих за нікчемним правочином.

Зазначене виключає можливість звернення до суду з позовом про стягнення коштів не до бюджету, а на користь третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 30.07.2014 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.