Ухвала

від 21.07.2014 по справі 2а-8168/09/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2014 року м. Київ К/800/52633/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року

у справі № 2а-8168/09/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний центр»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний центр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.11.2009 року № 000602341/0 та № 000612341/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 02.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Український інвестиційний центр» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних періодів за серпень 2009 року, відповідачем складено акт від 11.11.2009 року №2936/23-409/34606273, яким встановлено порушення: - п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового кредиту за липень 2009 року на суму 107 079, 00 грн. та занижено податкове зобов'язання на загальну суму 4 243, 00 грн., а також занижено за серпень 2009 року податкове зобов'язання на загальну суму 4 654, 00 грн.; - пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в сумі 102 333, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2009 року: - №0000602341/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2009 року на суму 102 333, 00 грн.; - №0000612341/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 8 897, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 093,40 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про те, що позивач зобов'язаний декларувати суму податкового кредиту у період виникнення такого податкового зобов'язання.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки закон не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

В силу пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.7.1. сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Обставини реальності і товарності господарських операцій, оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей відповідачем не заперечувались, факт наявності належно оформлених податкових накладних, на підставі яких було сформовано податковий кредит, не оспорюється.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежує право платника на включення до податкового кредиту сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг). Такі суми податку можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Разом з тим, право на отримання сум бюджетного відшкодування регулюється з урахуванням строків, визначених ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктом 15.3.1 якої передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах, а також про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року у справі № 2а-8168/09/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук