Ухвала

від 22.07.2014 по справі 823/3648/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3648/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Черкаси» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Черкаси» (далі - позивач, ТОВ «Богдан-Авто Черкаси») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2013 року за формою «Р» №0004332301, №0004362301, №0004352301 та за формою «В4» №0004342301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Богдан-Авто Черкаси» є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Черкасах ГУ Міндоходів у Черкаській області як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Богдан-Авто Черкаси» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2010 року по 01.09.2013 року, за результатами якої складено акт від 23.10.2013 року №86/23-01-22-06/37787336.

Згідно з висновками даного акту перевірки, контролюючим податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог законодавства, що призвело до заниження ПДВ на суму 88427,00 грн. та податку на прибуток на суми 334353,00 грн. і 643025,00 грн., а також до зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2012 рік у розмірі 158178,00 грн.

На підставі акту від 23.10.2013 року №86/23-01-22-06/37787336 відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 08.11.2013 року форми «Р» №0004332301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 110534,00 грн., у тому числі: 88427,00 грн. - за основним платежем та 22107,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0004362301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 158178,00 грн.; №0004352302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1138134,00 грн., з яких 977378,00 грн. - за основним платежем та 160756,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; та податкове повідомлення-рішення за формою «В4», яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ у сумі 67805,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88)..

Так, відповідно до пп.14.1.257 п.14.1 ст.257 ПК України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

У пп.14.1.267 п.14.1 ст.267 ПК України закріплено, що позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України регламентовано, що фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з п.п.198.2, 198.6 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Згідно до ч.1 ст.9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що: 1) законодавством регламентовано різні правові режими оподаткування доходів і витрат суб'єктів господарювання за договорами позики та поворотної фінансової допомоги. При цьому, проценти, сплачені (нараховані) позичальником на підставі та на виконання договору позики з компанією з управління активами, повинні бути віднесені до його фінансових витрат та включені до складу показника «Інші витрати»; 2) підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних, та наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Таким чином, оскільки позивачем було здійснено обчислення податкових зобов'язань за результатами господарських операцій з ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южи Капітал Партнерз», здійснених на підставі договорів позики, за правилами пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 та пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, то колегія суддів вважає безпідставними висновки відповідача щодо порушення ТОВ «Богдан-Авто Черкаси» вимог податкового законодавства при складанні податкової звітності по правовідносинам із вказаним контрагентом.

Доводи апелянта про те, що отримані позивачем грошові кошти за вказаними договорами позики слід вважати не позикою, а поворотною фінансовою допомогою, що на думку відповідача, обумовлює необхідність складання ТОВ «Богдан-Авто Черкаси» податкової звітності за результатами цих операцій за правилами пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 ПК України, яким регулюється оподаткування господарських операцій з поворотною фінансовою допомогою, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що суперечать самій сутності та правовій природі договорів, укладених між позивачем і ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южи Капітал Партнерз» та не узгоджуються з приписами податкового законодавства, які були викладені вище.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що витрати позивача за господарськими операціями з ТОВ «КАФ «Богдан» на підставі договору про надання послуг з бухгалтерського обслуговування від 09.08.2011 року №09, з ТОВ «Автомобільна група «Богдан» на підставі договору оренди від 28.12.2011 року №220, з ТОВ «Мега Авто Логістик» на підставі договору транспортного експедирування від 21.12.2012 року №21/12-12 та з ТОВ «М-Гарант» на підставі договору про відповідальне зберігання майна від 11.12.2012 року №11/12-12 та договору поставки товару від 28.05.2013 року №12/3 підтверджені відповідною первинною документацією, а саме: актами прийому-передачі, податковими накладними, відповідними розрахунковими документами, які складені у відповідності з вимогами ст.9 Закону № 996-XIV та п.2.4 Положення №88.

Відтак, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними з вказаними контрагентами відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем і його контрагентами, які на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за спірними договорами та рух коштів між їх сторонами, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із ТОВ «КАФ «Богдан», ТОВ «Автомобільна група «Богдан», ТОВ «Мега Авто Логістик», ТОВ «М-Гарант» є необґрунтованим та безпідставним.

Посилання апелянта на результати зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «М-Гарант» носять ймовірний характер, що вже саме по собі виключає можливість прийняття їх до уваги колегією суддів, оскільки судове рішення повинно відповідати вимогам ст. 159 КАС України та в жодному разі не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, зазначені доводи відповідача суперечать нормам права, з огляду на наступне.

Зі ст. 61 Конституції України випливає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Доводи апелянта стосовно того, що позивачем було безпідставно завищено витрати на збут в частині придбання послуг від підприємств постачальників електричної енергії, водопостачання, газопостачання, послуг з охорони орендованих приміщень, послуг оренди, реклами та перевезення, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається обґрунтованість та реальність цих витрат, а також суперечать приписам п.138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, за змістом яких правовою підставою для віднесення суб'єктом господарювання сум коштів до податкових витрат є наявність відповідних первинних документів, складених за правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, діючи у порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довів правомірності складених ним податкових повідомлень-рішень від 08.11.2013 року за формою «Р» №0004332301, №0004362301, №0004352301 та за формою «В4» №0004342301 та не переконав колегію суддів у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності задоволення даного адміністративного позову і приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст.159 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 28.07.2014 року.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.