Постанова

від 31.07.2014 по справі 909/247/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2014 р. Справа № 909/247/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузя В.Л.

суддів Костів Т.С.

Марка Р.І.

Розглянувши апеляційну скаргу від 12.06.14 за № ДН-4-2/932 Державного територіально

галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

на рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 29.05.14

у справі № 909/247/14

за позовом: Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"

в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень"

ДТГО "Львівська залізниця", м. Івано-Франківськ

до відповідача-1: Яремчанської міської ради Івано-Франківської області

Івано-Франківська область

до відповідача-2: Приватного підприємця ОСОБА_2

м. Яремче

про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради та визнання недійсним

договору купівлі-продажу земельної ділянки

За участю представників:

від відповідача 1 - Кухарук Т.А. - представник;

від позивача та відповідача 2 - не з'явилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу №909/247/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кузю В.Л.

Розпорядженням заступника голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.14 у склад колегії для розгляду апеляційної скарги у справі № 909/247/14 Господарського суду Івано - Франківської області введено суддів - Желіка М.Б. та Марка Р.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.14 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 10.07.14.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.14 розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.07.14 з підстав, викладених в ухвалі суду.

Рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 29.05.14 у справі №909/247/14 (суддя Фрич М.М.) в позові державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" до Яремчанської міської та до Приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради №209-3/2002 від 22.03.2002 року "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу земельної ділянки площею 90,65 м 2 підприємцю ОСОБА_2 по вул. Свободи та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.05.02, укладеного між Яремчанською міською радою та підприємцем ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скарг, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 29.05.14 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Зокрема, скаржник вказує на те, що спірна земельна ділянка частково знаходиться у смузі відведення залізниці, відноситься до земель залізничного транспорту та вважає неправомірним посилання суду на необхідність оформлення державних актів на право користування землею, оскільки, на момент виникнення такого права діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації прав на нерухоме майно. Крім того, апелянт посилається на те, що Львівська залізниця як суміжний землекористувач не погоджувала проект відведення земельної ділянки, акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування внатурі та не надавала погодження на вилучення земельної ділянки з постійного землекористування.

Відповідачі правом, наданим їм ст.96 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

7 липня 2014 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від відповідача 2 (телеграма) про розгляд справи без його участі.

Позивач участі свого уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується формуляром про відкладення від 10.07.14, складеному у судовому засіданні, в якому було відкладено розгляд справи та в якому був присутній представник відповідача 1.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.14 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Желіка М.Б введено суддю Костів Т.С.

Про дану обставину на початку судового засідання повідомлено присутнього представника відповідача 1. Відводу такому складу судової колегії заявлено не було.

У судовому засіданні представник відповідача 1 навів свої доводи та заперечення з приводу поданої апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 10.07.14 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача 1, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22.03.02 Яремчанською міською радою Івано - Франківської області третього демократичного скликання (двадцята сесія) прийнято рішення №209-3/2002р. «Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності» (а.с.16) в тому числі і підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку площею 90,65 м.кв, що розташована по вул..Свободи для обслуговування крамниці (пункт 3 зазначеного рішення).

На підставі даного рішення, 27.05.02 між Яремчанською міською радою (продавець) та підприємцем ОСОБА_2.(покупець) укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки (а.с.17-18), відповідно до якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування крамниці, розташовану на території Яремчанської міської ради по вул.. Свободи площею 90,65 м.кв. згідно плану земельної ділянки.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради та договору купівлі-продажу земельної ділянки посилаючись на те, що вказана земельна ділянка частково знаходиться в смузі відведення залізниці і відноситься до земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні ДТГО «Львівська залізниця».

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вважає такі висновки суду ґрунтуються на повному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів з огляду на таке:

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.

Відповідно до пункту 12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Львівським апеляційним господарським судом, земельна ділянка, щодо якої прийнято оскаржуване рішення, знаходиться в межах населеного пункту, а тому при прийнятті рішення Яремчанська міська рада, діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до діючого на той час законодавства.

Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст.126 цього ж Кодексу передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого таким документом є державний акт.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, станом на момент прийняття спірного рішення та на даний час у позивача відсутнє, зареєстроване у встановленому законом порядку, право користування спірною земельною ділянкою - відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Доказів протилежного в матеріалах справи не міститься.

Також колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання позивача на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалося, діючим на той час, законодавством, так як п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 року містять прямі вимоги щодо обов'язковості складення документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування землею підрозділами залізниць, а п. 10 "Положение о землях, предоставленных транспорту", яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933 року, регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством союзних республік. А частина ІV діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922 року (із змінами та доповненнями від 27.06.1927 року), передбачала обов'язковість оформлення державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Розділ ІІ постанови ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" (діяла до 1984 року) також передбачав, зокрема, що всі без винятку земельні ділянки в межах міської смуги підлягають державній реєстрації, що засвідчується актами реєстрації та витягами з них.

Крім того, стаття 10 закону СРСР від 13.12.1968 року "Об утверждении основ законодательства Союза ССР и союзных республик" встановлювала обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту. Прийнята на зміну постанові ВЦВК й РНК УСРР від 23.09.1925 року, постанова РМ УРСР №136 від 20.03.1984 року "Про затвердження Положення про землі міст і селищ міського типу Української РСР" також містила аналогічні вимоги.

Таким чином, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Поряд з цим, судом правомірно відхилено посилання позивача на План смуги відведення земель лінії залізниці від 1994 року (а.с.19-21) оскільки, такий не є належним доказом, який би підтверджував його право набуття та користування спірною земельною ділянкою. За своєю правовою природою План смуги відведення встановлює режим користування землею і не є юридично значимим актом оформлення права землекористування.

Відповідно до п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 №02-5/35 обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене та враховуючи те, що позивачем не долучено до матеріалів справи належного підтверджуючого права землекористування документа на спірну земельну ділянку, останній позбавлений права вимагати захисту своїх порушених прав на землю як належний землекористувач в порядку ст.ст.152, 155 Земельного кодексу України, так як права позивача на землю не оформлені та у встановленому законодавством порядку не зареєстровані.

Відтак, встановивши відсутність у позивача оформленого права на спірну земельну ділянку, відсутнє порушення оспорюваним рішенням виконкому міської ради прав або інтересів позивача у справі, а відтак, судом правомірно відмовлено в позові щодо визнання незаконним спірного рішення.

Щодо позовних вимог, які стосуються визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27.05.02 який укладений між Яремчанською міською радою та підприємцем ОСОБА_2, то судова колегія зазначає наступне:

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27.05.02 сторони діяли в межах своїх повноважень та дотрималися усіх вимог, необхідних для чинності цього договору. договір укладений відповідно до волевиявлення власника землі, оформленого рішенням сесії міської ради.

Крім того, як зазначено вище, суд не знайшов підстав для визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради №209-3/2002р. від 22.03.02, на підставі якого був укладений оскаржуваний договір купівлі - продажу.

Разом з цим, судова колегія вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті першої Протоколу першого від 17.07.97 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З іншого боку, потреба відповідних органів чи осіб виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis( рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII)(Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) від 20.10.11).

Відповідно до ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що відповідачем 2 правомірно набуто у власність спірну земельну ділянку, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі - продажу від 27.05.02 недійсним.

Що стосується заяви відповідача 2 про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає, що п.2.2. постанови Пленуму ВГС України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.10 (із змінами і доповненнями) передбачено наступне:

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на відсутність порушеного права позивача, судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом правомірно відмовив у позові за його безпідставністю, не застосувавши при цьому наслідків спливу строків позовної давності.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Івано -Франківської області від 29.05.14 у справі № 909/247/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 31.07.14

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.