Постанова

від 02.10.2014 по справі 909/247/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 909/247/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 31.07.14 у справі№ 909/247/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" до 1. Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 провизнання недійсним рішення та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ :

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" звернулося з позовом до Яремчанської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Яремчанської міськради № 209-3/2002 від 22.03.02 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу земельної ділянки площею 90,65 кв.м. по вул. Свободи підприємцю ОСОБА_4. Також позивач просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення міськради та укладений на його підставі договір купівлі-продажу земельної ділянки порушують право позивача на користування земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці та відноситься до земель залізничного транспорту. При цьому позивач посилався на приписи статей 68, 84, 116, 149, 152, 155 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.14, ухваленим суддею Фрич М.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи права позивача на користування спірною земельною ділянкою, а відтак і порушення оспорюваним рішенням Яремчанської міської ради його прав. При цьому суд керувався приписами статей 65, 68, 84 125, 126, 152, Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про транспорт", статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, Костів Т.С., Марко Р.І., постановою від 31.07.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок судів щодо відсутності у позивача права на спірну земельну ділянку через відсутність акта на право користування нею. Водночас скаржник зазначає про те, що право на земельну ділянку під смугою відведення виникло у Залізниці до введення інституту державних актів, не потребувало державної реєстрації та є чинним на час прийняття міськрадою спірного рішення. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 68, 69, 84, 116, 149, 125, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 11, 23 Закону України "Про транспорт", статті 17 Закону України "Про основи містобудування".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Від Яремчанської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судом отримані клопотання про відкладення розгляду справи, які залишаються колегію суддів без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, крім того колегія суддів зауважує, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду є вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" до Яремчанської міської ради і Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Яремчанської міськради № 209-3/2002 від 22.03.02 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу відповідачу-2 земельної ділянки площею 90,65 кв.м. по вул. Свободи та визнання недійсним укладеного 27.05.02 між відповідачами договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Підставою позову позивачем визначено порушення його права на користування земельною ділянкою у смузі відведення залізниці. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 83 названого Кодексу унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно з пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. При цьому відповідно до пункту "б" статті 12 названого Кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Між тим, судами установлено, що спірна земельна ділянка, щодо якої прийнято оскаржуване рішення, знаходиться в межах населеного пункту, з огляду на що, суди дійшли правомірного висновку про наявність у Яремчанської міської ради повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою. Водночас відповідно до приписів статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Статтею 65 зазначеного Кодексу унормовано, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, судами установлено, що станом на момент прийняття Яремчанською міською радою, а також на момент вирішення спору позивачем не надано належних доказів у розумінні вищевказаних норм права, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, а відтак і право позивача на користування нею. Водночас суди оцінили наданий позивачем План смуги відведення земель лінії залізниці 1994 року та визнали його таким, що не підтверджує право позивача на спірну земельну ділянку. За таких установлених обставин, висновок судів про відсутність порушення прав позивача рішенням Яремчанської міської ради визнається правомірним, а відтак і відмова у вимозі щодо його скасування. Водночас погоджується колегія і з висновком судів про відмову у задоволенні решти вимог, оскільки останні є похідними від вимоги щодо визнання недійсним рішення міськради. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.14 у справі № 909/247/14 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець