cpg1251
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
08 травня 2014 року Справа № 814/612/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: Приватного підприємства Будівельної компанії «Глиноземпромбуд» (вул. Спаська, 72, м. Миколаїв, 54001)
до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 )
про: визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2013р. № 0008562208, від 17.02.2014р. № 0001672208,
в с т а н о в и в:
Приватне підприємство Будівельна компанія «Глиноземпромбуд» (далі - позивач, ПП БК «Глиноземпромбуд») звернулось до суду з вимогою про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) № 0008562208 від 05.12.2013 року та № 0001672208 від 17.02.2014 року.
В обґрунтування позову ПП БК «Глиноземпромбуд» зазначає, що оскільки відповідачем не виконано умови статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), то дії відповідача по проведенню перевірки, що оформлена актом перевірки від 18.11.2013 року, є протиправними, а оскаржені повідомлення-рішення суперечать законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області по проведенню перевірки позивача відповідають законодавству, а рішення № 0008562208 від 05.12.2013 року та № 0001672208 від 17.02.2014 року прийняті є законними і скасуванню не підлягають (т. 3 арк. спр. 137 - 143).
Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (т. 3 арк. спр. 152, 153).
У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП БК «Глиноземпромбуд» (код за ЄДРПОУ 01273042) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за липень, вересень, жовтень, грудень 2010 року, березень, квітень, вересень, листопад 2011 року, травень, листопад 2012 року та з податку на прибуток за 2010 рік, І квартал 2011 року, II - IV квартали 2011 року, за 2012 рік по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ПП «ЄПРАКСІЯ» (код ЄДРПОУ 32543238) за липень, вересень, грудень 2010 року, березень, квітень, листопад 2011 року, ТОВ «ВЕГА-ГРУПП» (код ЄДРПОУ 37105095) за грудень 2010 року, ТОВ фірма «СВЕТАР-ТВ» (код ЄДРПОУ 24053834) за жовтень 2010 року, ТОВ «ДАХ і КО» за грудень 2010 року, ТОВ «ЦЕНТРГАЗ» (код ЄДРПОУ 31946188) за вересень 2011 року, ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» (код ЄДРПОУ 30565548) за травень, листопад 2012 року та контрагентами-покупцями.
За результатами перевірки було складено акт № 270/14-03-22-08/01273042 від 25.10.2013 року (т. 1 арк. спр. 78 - 202, далі - акт перевірки) у якому, зокрема, встановлено порушення:
- п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 846 122, 00 грн., в тому числі по періодах: 2010 рік на суму 887 789,00 грн. (розрахунково IV квартал 2010 року на суму 846 122,00 грн.);
- п. 138.4. ст. 138, п.п. 139.1.1, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 128 909,00 грн., в тому числі по періодах: І квартал 2011 року на суму 2 813,00 грн., II квартал 2011 року на суму 2 284,00 грн., ІІ - ІІІ квартал 2011 року на суму 19 451,00 грн. (розрахунково III квартал 2011 року на суму 17 167,00 грн.), IV квартал 2011 року на суму 20 715,00 грн. (розрахунково IV квартал 2011 року на суму 1 264,00 грн.), І півріччя 2012 року на суму 87 869,00 грн. (розрахунково II квартал 2012 року на суму 87 869,00 грн.), 2012 рік на суму 105 381,00 грн. (розрахунково IV квартал 2012 року на суму 17 512,00 грн.);
- пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 660 230,00 грн., втому числі по періодах: в грудні 2010 року на суму ПДВ 660 230,00 грн.;
- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 120 625,00 грн., в тому числі по періодах: в березні 2011 року на суму ПДВ 2 250,00 грн.; в квітні 2011 року на суму ПДВ 1 986,00 грн.; в вересні 2011 року на суму ПДВ 14 928,00 грн.; в листопаді 2011 року на суму ПДВ 1 099,00 грн.; в травні 2012 року на суму ПДВ 91 624,00 грн.; в листопаді 2012 року на суму ПДВ 715,00 грн.; в грудні 2012 року на суму ПДВ 8 023,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач подав відповідачу заперечення від 25.11.2013 року (т. 1 арк. спр. 203 - 121), на які 04.12.2013 року отримав відповідь № 2346/10/14-03-22-08 від 02.12.2013 року, згідно з якою в перегляді висновків акту перевірки відмовлено повністю.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0008562208 від 05.12.2013 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 975 031,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 237 877,00 грн. (т. 1 арк. спр. 19);
- № 0008572208 від 05.12.2013 року про застосування збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 780 855,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 194 157,00 грн. (т. 1 арк. спр. 21).
Не погоджуючись з прийнятими позивачем податковими повідомленнями-рішеннями, ПП БК «Глиноземпромбуд» оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, яке своїм рішенням № 396/10/14-29-10-03-10 від 12.02.2014 року скасувало в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 10 416,25 грн. (за основним платежем на 8 333,00 грн., за штрафом на 2 083,25 грн.). (т. 1 арк спр. 25 - 33).
Відповідно до пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. Відповідно до п. 60.4 ст.60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.
У зв'язку з вищевказаним, відповідач надіслав позивачу замість податкового повідомлення-рішення № 0008572208 від 05.12.2013 року нове податкове повідомлення-рішення № 0001672208 від 17.02.2014 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 772 522,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 192 073,75 грн. (т. 1 арк спр. 34).
Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість.
Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлював обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
При цьому, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника також правомірно є безпідставними, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначенно, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Згідно пп.7.7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження.
Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а п.1.7 ст.1 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій. Недобросовісність учасників господарських правовідносин не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача.
Положення п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування податку.
В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та його контрагентами , а саме: договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передавання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акти виконаних ремонтно-будівельних робіт (т. 2 арк. спр. 7 - 216, т. 3 арк. спр. 1 - 132).
З врахуванням викладеного, доводи контролюючого органу про протиправність формування позивачем податкового кредиту в зв'язку з недобросовісністю позивача, визнані судом необґрунтованими, інкримінування позивачеві вчинення дій у вигляді укладення нікчемних (недійсних) правочинів не ґрунтується на чинному законодавстві і є здогадом, який не може бути використано як доказ у справі, виходячи з наступного.
В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.
Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.
Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.
На час укладання та виконання договорів ПП «ЄПРАКСІЯ», ТОВ «ВЕГА-ГРУПП», ТОВ фірма «СВЕТАР-ТВ», ТОВ «ДАХ і КО», ТОВ «ЦЕНТРГАЗ» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право виписувати (видавати) податкові накладні. В свою чергу, покупець (позивач) мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.
Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність підтвердження правомірності віднесення суб'єктом господарювання до податкового кредиту сум податку на додану вартість від отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування, якщо платник податків (в даному випадку позивач) виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку повною мірою підтверджують проведення господарських операцій позивачем з першим прямим постачальником-контрагентом.
Відповідно до п. 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Згідно п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на порушення якого вказує відповідач у акті, до складу валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці тощо.
Відповідно до вимог п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь - які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Позивачем при проведенні перевірки надавались відповідачу усі первинні документи, що знайшло своє підтвердження у акті перевірки (т. 1 арк. спр. 201).
Крім того, слід зазначити, що вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.
Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Позивач в своєму позові просив суд визнати недійсним оскаржуване рішення відповідача. Відповідно до положень ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Що стосується правомірності проведення відповідачем перевірки, суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 79.2 ст.79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки контролюючий орган зобов'язаний надсилати платнику податків саме рекомендованим листом із повідомленням про вручення, або вручати уповноваженому представнику платника податків під розписку.
В акті перевірки від 18.11.2013 року, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, зазначено, що перевірку проведено відповідно до пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України, а копію наказу від 05.11.2013 року № 390 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про проведення перевірки надіслано позивачу кур'єрською поштою.
Разом з цим доказів отримання позивачем копію наказу від 05.11.2013 року № 390 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про проведення перевірки відповідачем до суду не надано. Позивач, в свою чергу, у позовній заяві відмітив, що наказ та повідомлення про проведення перевірки ним отримані не були.
Оскільки відповідачем не виконано умови статті 79 Податкового кодексу України (не надіслано позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення (як і не вручено уповноваженому представнику під розписку) копію наказу від 05.11.2013 року № 390 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки), відповідач згідно з приписами статті 79 Податкового кодексу України не набув права розпочати проведення документальної позапланової перевірки, а тому дії відповідача по проведенню перевірки, що оформлена актом перевірки від 18.11.2013 року, є протиправними.
Відповідач не довів суду законність проведення перевірки позивача та обґрунтованість прийнятих податкових рішень. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.
Керуючись статтями 2, 11, 122, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства Будівельна компанія «Глиноземпромбуд» (код ЄДРПОУ 01273042), результати якої оформлено актом № 310/14-03-22-08/01273042 від 18.11.2013 року.
3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0008562208 від 05.12.2013 року.
4. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0001672208 від 17.02.2014 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих
Суд | Миколаївський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.05.2014 |
Оприлюднено | 05.08.2014 |
Номер документу | 39984037 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Миколаївський окружний адміністративний суд
Малих О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні