Ухвала

від 24.07.2014 по справі 826/6106/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6106/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, працівниками ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на підставі наказу від 16.09.2013 №717, відповідно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання, згідно з пунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України проведена документальна планова перевірка позивача, в результаті чого складено акт №1925/2202/20080515 від 15.11.2013 про результати документальної планової перевірки ЗАТ «Страхова компанія «Еталон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 (далі - акт №1925/2202/20080515).

Наведеною перевіркою, встановлено допущенні позивачем порушення, а саме: підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено дохід від діяльності, іншої ніж страхова на загальну суму 7 706 863 грн.

Керуючись висновками акту перевірки №1925/2202/20080515 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.12.2013 №0007472202, яким ПрАТ «СК «Еталон»

збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 240 620 грн, в т.ч. за основним платежем - 1 926 716 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 313 904 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

За результатом розгляду скарг позивача Головне управління Міндоходів у місті Києві рішенням від 06.02.2014 №1203/10/26-15-10-06-15 та Міністерство доходів і зборів України від 03.04.2014 №5954/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 №0007472202 залишене без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ПАТ «Страхова компанія «Еталон» звернулось за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (Закон №334/94-ВР) встановлено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход, зокрема включає: доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами; доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу» (п.п. 4.1.2, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4статті 4 Закону №334/94-ВР ).

Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 наведеного Закону дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується, зокрема: за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на положення Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96-ВР (Закон №85/96-ВР).

Так, статтею 1 Закону України «Про страхування» встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У свою чергу, перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом,

перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх

обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Договори перестрахування підлягають реєстрації в порядку, затвердженому Уповноваженим органом (ст. 12 Закону №85/96-ВР).

Згідно із частиною чотирнадцятою статті 30 Закону України «Про страхування», якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про страхування» встановлено, що страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

В результаті дослідження матеріалів справи з урахуванням наведених норм та наданих позивачем доказів, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, між ПрАТ «СК «Еталон» (Перестрахований) та ТДВ «СК «Відродження України» (Перестраховик) укладено Договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості №9988-106/10 від 01.10.2010, згідно умов якого Перестраховик бере на себе зобов'язання після перевищення Пріоритету Перестрахованого виплатити в межах своєї відповідальності, встановленої цим Договором, збитки, що можуть настати після виплат Перестрахованим страхових сум (їх часток) за договорами страхування, що складають визначений даним договором портфель. Аналогічний договір позивач уклав з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», а саме: Договір про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості №9988-106-11 від 30.12.2010.

Окрім того, позивач уклав з вищезазначеними контрагентами договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), а саме: №ВУ-1001/03 від 01.10.2010 з ТДВ «СК «Відродження України», №ПФ-1201/01 від 01.12.2010 з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», №0701/10-СФП з ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», №9988-9977/51 від 20.01.2005 з ЗАТ «Промислово страховий Альянс», №СТ-0401/04 від 01.04.2010 з ТДВ «Страховик».

У відповідності до положень вищезазначених договорів перестрахування (ретроцесії) предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які Сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі Сторін, що підписала даний Договір, може приймати від іншої Сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях Сторін. На підставі зазначених Договорів, Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування (ковер-ноти, сліпи) окремо по кожному ризику (чи групі ризиків). Ковер-ноти є невід'ємними частинами Договорів.

Предметом конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа) є зобов'язання однієї Сторони (Перестраховика, Цесіонера) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодувати іншій Стороні (Перестрахувальнику, Цеденту) частину витрат, що виникли в результаті здійснення Перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування. Кожен договір перестрахування (ковер-нот, сліп) незалежний від умов будь-якого іншого конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа), укладеного Сторонами.

За результатами перевірки вказаних договорів, судом апеляційної інстанції встановлено їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Окрему увагу слід звернути, також, на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Разом з тим, в результаті дослідження матеріалів справи суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача, що підставою вважати нікчемність правочину позивача з контрагентами є наявність актів інших ДПІ, а саме: акт Броварської ОДПІ № 28/22-4/30779308 від 19.07.2013 про результати планової виїзної перевірки ТДВ «СК «Рада» (ТДВ «СК «Відродження України) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, згідно якого ТДВ «СК «Рада» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій з страховим компаніям, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків. Операції зі страхування та перестрахування ТДВ «СК «Рада» порушують положення частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; акт ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві № 445/2250/30303336 від 19.07.13 про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхової компанії «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, згідно якого ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» здійснює передачу страхових ризиків страховик компаніям, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань, не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків, а. саме: ТДВ «Перша муніципальна страхова компанія», ТДВ «Страховик», ТДВ «СК «Відродження України» (ТДВ «СК «Рада»). ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-фонд» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій із страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків. Укладені з ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» правочини відповідно до відповідно до статей 215, 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; акт Бориспільської ОДПІ (відповідач не повідомив дату на номер акту) про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхової Компанії «Сяйво» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, згідно якого ТДВ «СК «Сяйво» здійснює передачу страхових ризиків страховим компаніям, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків, а саме: ТДВ «СК «Відродження України», ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека». ТДВ «Страховик» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій із страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків. Укладені з ТДВ «Страховик» (Сяйво) правочини відповідно до статей 215, 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, виходячи з наступного.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав доказів звернення ним до суду з позовом про визнання договорів, укладених позивачем з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «Страховик», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Відродження України» та ПрАТ «Промислово страховий Альянс» недійсними.

Керуючись висновками акту №445/2250/30303336 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202, яке ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» оскаржило в судовому порядку.

В результаті чого, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 №826/18310/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, позов ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 №0004752202. При прийнятті вказаних рішень, судами була досліджена реальність вчинених ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

Що ж стосується акту №28/22-4/30779308 від 19.07.2013 податковим органом, то в даному прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0004862204, яке ТДВ «СК «Рада» оскаржило в судовому порядку.

За наслідками чого, постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 №810/5624/13-а позов ТДВ «СК «Рада» було задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 № 0004862204. При прийнятті вказаного рішення, судом була досліджена реальність вчинених ТДВ «СК «Рада» правочинів з його контрагентами та встановлена їх реальність.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що жодних інших доказів того, що заперечуванні правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя : Н.М. Троян

Судді : Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.