Ухвала

від 17.12.2014 по справі 826/6106/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/800/44430/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Ложкіна Д.Ю.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014

у справі № 826/6106/14

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.12.2013 № 0007472202 з посиланням на недоведеність податковим органом фіктивності укладених позивачем договорів перестрахування.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову Товариства. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що укладені позивачем договори перестрахування спрямовані виключно на мінімізацію податків та не забезпечують реальний страховий захист переданих ризиків.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 15.11.2013 № 1925/2202/20080515 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 240 620 грн. (у тому числі 1 926 716 грн. за основним платежем та 313 904 грн. за штрафними санкціями).

На обґрунтування законності оспорюваного нарахування податку на прибуток податкова інспекція посилається на передачу позивачем страхових ризиків за договорами перестрахування іншим страховикам (приватному акціонерному товариству «СК «Прогрес-Фонд», товариству з додатковою відповідальністю «Страховик», товариству з додатковою відповідальністю «Впевненість-Безпека», приватному акціонерному товариству «Промислово-страховий альянс», товариству з додатковою відповідальністю «СК «Відродження України») без мети настання відповідних цим договорам правових наслідків, а виключно з ціллю мінімізації оподатковуваного доходу.

Розглядаючи наведені доводи податкової інспекції, суди встановили, що у перевіреному періоді позивачем (перестрахувальник) та названими контрагентами (перестраховиками) було укладено договори про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості, відповідно до яких зазначені перестраховики взяли на себе зобов'язання після перевищення пріоритету перестрахованого виплатити збитки, що можуть настати після виплати позивачем страхових сум за договорами страхування (перестрахування). Позивач перерахував на користь названих перестраховиків страхові платежі у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківських рахунків Товариства (копії яких залучені до матеріалів справи).

Кваліфікуючи вказані операції з перестрахування як схему ухилення від оподаткування, ДПІ послалася на фіктивність діяльності названих перестраховиків, які здійснюють передачу своїх страхових ризиків між собою та кінцевими страховими компаніями, що перебувають у стані ліквідації, ліквідовані або відсутні за юридичною та фактичною адресами, не мають об'єктивно необхідних умов для провадження діяльності у сфері страхування (перестрахування), як-от - штату працівників, основних фондів.

Втім суди цілком об'єктивно не погодилися з таким висновком відповідача.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про страхування» перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Згідно з абзацом четвертим підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011) для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Аналогічні за змістом правила наведені у підпункті 156.1.1 пункту 156.1 статті 156 Податкового кодексу України, згідно з яким для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді, зокрема, страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Доводи податкового органу про участь названих перестраховиків у фіктивних операціях з іншими особами стосуються правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами; ці доводи самі по собі не є ознаками податкової «схеми». ДПІ не подано доказів на підтвердження факту участі Товариства разом зі спірними перестраховиками у замкнутому русі грошових коштів, так само, як і узгодженості дій позивача з розглядуваними контрагентами з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

У той же час податкова схема передбачає здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб'єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування.

Судами встановлено, що на час здійснення позивачем та спірними страховиками розглядуваних операцій з перестрахування ці контрагенти були зареєстровані в установленому порядку та мали ліцензії на провадження діяльності у сфері страхування, видані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили право на формування валових витрат у залежність від добросовісності платника податку, з яким такий платник перебував у господарських правовідносинах, тоді як платник податку не може бути суб'єктом відповідальності за протиправні дії осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, то підстави для неврахування витрат позивача за спірними операціями з перестрахування відсутні.

Так само і умови провадження контрагентами платника господарської діяльності (у тому числі площа використовуваного ними приміщення, кількість найманих працівників тощо) не можуть впливати на податковий облік Товариства, позаяк стосуються виключно діяльності цих контрагентів, тобто третіх осіб.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів щодо незаконності донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 у справі № 826/6106/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько