Постанова

від 06.08.2014 по справі 924/145/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 924/145/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Ірен"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 26.03.2014

та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014

у справі №924/145/14

за позовом Малого приватного підприємства "Ірен"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція"

про стягнення 277997,51 грн.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Мале приватне підприємство "Ірен" звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" про стягнення 277997,51 грн., з яких 43481,03 грн. 3% річних, 234516,48 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.03.2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року у справі №924/145/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 та рішення господарського суду Хмельницької області від 26.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.04.1998 р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" (комітент) та малим приватним підприємством "Ірен" (комісіонер) 28.04.1998 р. було укладено Договір комісії № ХМ-126/1.

Відповідно до п.1.1. договору комісіонер бере на себе зобов'язання здійснювати від свого імені в інтересах та за рахунок комітента угоди, зміст яких передбачений вказівками комітента, обумовленими в додатковій угоді, або в цьому договорі.

12.06.1998р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору комісії № ХМ-126/1 від 28.04.1998р. в якій погодили, що у випадку прибуття вантажу безпосередньо на адресу комітенту, останній бере на себе обов'язки по його розмитненню, після надання комісіонером всіх необхідних документів та крім того, визначили, що сума договору комісії № ХМ-126/1 від 28.04.1998р. складає 255716, 15 грн.

Відповідно до акту звірки №844, складеного ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" та МПП "Ірен", сальдо на користь МПП "Ірен" складало 622963, 21 грн., проведено взаємозалік по договору №ХМ -126/1 на суму 168678, 59 грн., і станом на 01.01.2000р. сальдо на користь МПП "Ірен" склало 454284, 62 грн.

Між сторонами ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" та МПП "Ірен" було складено та підписано акт № 5/12 звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2000р. в якому зазначено, що сальдо на користь МПП "Ірен" склало 454284, 62 грн., в тому числі по блоку №1 - 87037, 57 грн. та по блоку №2 - 367247, 05 грн.

05.04.2001 р. між ДП НАЕК "Енергоатом" та МПП "Ірен" підписано договір про погашення заборгованості за договором №ХМ-126/1 від 28.04.1998 р. Даним договором встановлено, що на 01.03.2001 р. заборгованість ВП ХАЕС перед МПП "Ірен" за договором №ХМ-126/1 від 28.04.1998 р. становить 87037,57 грн. Пунктом 2 передбачено, що погашення заборгованості в сумі 60926,30 грн. буде проводитися шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (МПП "Ірен") до 01.05.2011 р.

Відповідно до п.1 цієї угоди на 01.03.2001р. заборгованість ОП Хмельницька АЕС перед МПП "Ірен" по договору комісії №ХМ-126/1 від 28.04.1998 р. складала 87037,57 грн.

19.11.1998 року між ДП НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ХАЕС (покупець) та ПП "Анніса" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №166-12/87 щодо купівлі товару, визначеного в специфікації на суму 188 380,08 грн.

13.08.2002р. на адресу ДП НАЕК "Енергоатом" ВП Хмельницька АЕС" надійшов лист ПП "Анніса" №14 від 09.08.2002р. (повідомлення про уступку вимоги) в якому зазначено, що ПП "Анніса"(фірма) та МПП "Ірен" (підприємство) 02.08.2002 р. укладено угоду про уступку права вимоги №1 відповідно до якої підприємство прийняло від фірми право вимоги за договором №166-126/87 від 19.11.1999р. та додаткової угоди №1 від 01.10.2001р., укладених між фірмою та ВП Хмельницька АЕС щодо стягнення заборгованості в сумі 1408881, 85 грн. та відшкодування збитків, пені, інфляційних нарахувань (а.с.156,т1).

Також, 07.10.2002 р. МПП "Ірен" (фірма) та ТОВ "Корал" (підприємство) уклали угоду №1 про уступку права вимоги, відповідно до умов якого фірма передає, а підприємство одержує право вимоги першого і стає кредитором по договору №ХМ 126/1 від 28.04.1998 р., та додаткової угоди від 05.04.2001 між фірмою та ДП НАЕК "Енергоатом" ВП Хмельницька АЕС (надалі боржником) в сумі 3384,06 грн.

Між МПП "Ірен" та ВП Хмельницька АЕС складено акт звірки взаєморозрахунків №300 станом на 01.11.2002р., в якому зазначено, що сальдо на 01.01.2000р. на користь МПП "Ірен" склало 454 284, 62 грн.. ВП Хмельницька ХАЕС згідно платіжного доручення №4762 від 15.10.2001р. було сплачено 15000 грн., відповідно до договору уступки права вимоги, укладеного з ПП "Анніса" кредиторські зобов'язання ВПА Хмельницька АЕС склали 140881, 85 грн. Борг на 01.11.2002р. ВП Хмельницька АЕС склав 580166,47 грн., зокрема по блоку №1 - 212919,42 грн. та по блоку №2 - 367247,05 грн.

23.02.2004 року МПП "Ірен" направило ВП Хмельницька АЕС лист (претензію) №2 в якій зазначено, що на підставі угоди №ХМ-126/1, укладеної між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" (комітент) та малим приватним підприємством "Ірен" (комісіонер), та угоди про передачу права вимоги №1 (08/2002) від 02.08.2002 р., укладеної між ПП "Анніса" та МПП "Ірен", станом на 01.11.2002 року (акт звірки №300 від 1.11.2002 р.) борг ВП ХАЕС перед МПП "Ірен" по блоку №1 складав 212919,42 грн. Із вказаної суми боргу 31.10.2002 року МПП "Ірен" передало право вимоги боргу з ВП ХАЕС для ТОВ "Корал" на суму 3384,06 грн. В 2003 році ВП ХАЕС для МПП "Ірен" перерахував 50000 грн.; на момент звернення з претензією сума боргу ВП ХАЕС перед МПП "Ірен" складала 159535,36 грн. Просить провести повний розрахунок з МПП "Ірен" в сумі 159535,36 грн. та надіслати для МПП "'Ірен" акт взаєморозрахунків на дату отримання даної претензії.

У відповідь на претензію №2 ВП Хмельницька АЕС листом вих.№45-680-2439 від 24.03.2004 р. повідомила, що не заперечує проти наявності суми заборгованості в сумі 159535,36 грн. Однак, не може здійснити її погашення по причині відсутності вільних обігових коштів.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03.12.2004 р. по справі №2-1769-04 за скаргою МПП "Ірен" на дії державного виконавця зобов'язано відділ Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції прийняти до провадження як виконавчий документ, надану МПП "Ірен" претензію №2 від 23.02.2004 р. та відкрити виконавче провадження примусового виконання цієї претензії.

07.02.2005 р. державним виконавцем Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання претензії №2 від 16.02.2004, визнаної ВП ХАЕС. ВП Хмельницька АЕС зобов'язана добровільно виконати претензію в строк до 14.02.2005 р.

17.05.2013 р. на підставі п.8 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження з примусового виконання рішення №2-1769/04 від 03.12.2004 р. про стягнення 159535,36 грн. закінчено.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову у справі є вимога МПП "Ірен" про стягнення з ДП "НЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" 3% річних та інфляційних втрат нарахованих з 25.03.2004 по 22.04.2013 на суму боргу за визнаною претензією №2 від 24.03.2004 року.

Отже, судами встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність визнаної претензії не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необґрунтованим.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачем було визнано суму заборгованості у 2004 році та застосувавши до спірних правовідносин ст. 261, 267 ЦК України, залишив поза увагою те, що фактично зобов'язання відповідача про сплату суми боргу було виконано лише у 2013 році, а отже позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, але лише в межах строків встановлених чинним законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають, а місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Ірен" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 та рішення господарського суду Хмельницької області від 26.03.2014 у справі №924/145/14 скасувати.

Справу №924/145/14 направити до господарського суду Хмельницької області на новий розгляд.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова