Рішення

від 22.10.2014 по справі 924/145/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2014 р.Справа № 924/145/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Олійник Ю.П., розглянувши матеріали справи

за позовом Малого приватного підприємства "Ірен" м. Нетішин

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м.Київ в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" м. Нетішин

про стягнення 30152,00 грн., у т.ч. 14358 грн. 3% річних та 15794 грн. інфляційних

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України м.Київ

Представники сторін:

від позивача- Головін В.Ю.- директор згідно статуту

від відповідача - не приймав участі,

від третьої особи - не приймав участі

У судовому засіданні згідно з ст.85 ГПК України оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішенням суду від 26.03.2014р. у позові відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.2014р. рішення суду залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду від 6.08.2014р. рішення суду від 26.03.2014р. та постанова від 28.05.2014р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області. При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачем було визнано суму заборгованості у 2004 році та застосувавши до спірних правовідносин ст. 261, 267 ЦК України, залишив поза увагою те, що фактично зобов'язання відповідача про сплату суми боргу було виконано лише у 2013 році, а отже позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, але лише в межах строків встановлених чинним законодавством.

Ухвалою суду від 12.09.14 після автоматизованого розподілу справу прийнято до свого провадження.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 277997,51 грн., з яких 43481,03 грн. 3% річних, 234516,48 грн. інфляційних втрат, які нараховані на борг в сумі 159535,36 грн. за період 25.03.2004р. по 22.04.2013р., який визнаний відповідачем (лист від 24.03.2004 року №45-680-2439), згідно претензії №2 від 23.02.2004 року, посилаючись на ст.ст. 526, 625 ЦК України. Зазначалося, що 159535,36 грн. боргу стягнуто відділом ДВС Нетішинського міського управління юстиції в ході виконавчого провадження відповідно до платіжного доручення № 223 від 24.04.2013р.

Ухвалою суду від 15.10.14 прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до 30152,00 грн., у т.ч. 3% річних в сумі 14358 грн., інфляційні втрати в сумі 15794 грн., у якій позивач також просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 8100 грн. та судовий збір. У заяві також уточнено, що інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані в межах строків позовної давності, передбачених ст. 257 ЦК України за період з 19.05.2010р. по 18.05.2013р., тому інфляційні втрати за прострочення грошового зобов'язання відповідачем становлять 15794 грн., 3% річних - 14358 грн.

У письмових поясненнях та представник позивача у судовому засіданні вважає необґрунтованою позицію відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності по всій сумі. Крім того, стверджується, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривався, оскільки відповідач неодноразово з моменту визнання претензії направляв на адресу МПП "Ірен" листи, у яких зазначалась заборгованість по договору комісії №ХМ-126/1 від 28.04.1998р. на суму 159535, 36 грн. Звертається увага, що відповідно до ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення. При цьому кредитор не позбавлений права звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після стягнення основного боргу. Посилається на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність визнаної претензії не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Вказується на те, що якщо вважати правильним твердження відповідача про існування боргу станом на 23.02.2004р. за угодою про передачу права вимоги №08/2002 від 02.08.2002р. за договором № 166-126/87 від 19.11.1999р. то сума заборгованості ВП ХАЕС перед МПП «Ірен» була б значно більшою. Посилається на те, що в акті звіряння № 12 від 15.02.2013р. зазначена заборгованість в сумі 159535, 36 грн., яка виникла на підставі договору № ХМ-126/1 і жодним чином не зазначено взаєморозрахунки по угоді про передачу права вимоги №08/2002 від 02.08.2002р. за договором № 166-126/87 від 19.11.1999р.

Відповідач у відзиві на позов, письмових поясненнях та його представник у судовому засіданні 15.10.2014р. проти позовних вимог заперечують. Звертається увага, що згідно платіжного доручення №223 від 24.04.2013 року та бухгалтерських даних заборгованість за претензією позивача від 23.02.2004 року №2, визнаною відповідачем листом від 24.03.2004 року №45-680-2439, сплачено повністю. Посилаючись на ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, вважає, що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3%, оскільки отримавши від відповідача відповідь на претензію від 24.03.2004р. про її визнання, у позивача виникло право на стягнення визнаної суми претензії в судовому порядку з дня отримання відповіді на претензію. Однак, позивач не скористався зазначеним правом стягнути грошові кошти з відповідача в судовому порядку, тому просить застосувати строк позовної давності. Відповідачем звертається увага, що зі змісту претензії позивача від 16.02.2004р. №2 вбачається, що сума боргу складає 159535,36 грн. та обґрунтовується з посиланням на угоду № ХМ-126/1 та угоду про передачу права вимоги №08/2002 від 02.08.2002р. Однак, позивачем не надано в підтвердження позовних вимог угоду про передачу права вимоги №08/2002 від 02.08.2002р., та не наведено в позові відповідних обґрунтувань з посиланням на вказану угоду. Звертає увагу, що на виконання пунктів 1.2, 4.1 договору комісії №ХМ-126/1 від 28.04.1998р., згідно з умовами якого на підставі специфікації №1 до цього договору відповідач отримав товаро-матеріальні цінності на суму 255716,15 грн., що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 27.07.1998р., в рахунок оплати витрат і комісійної винагороди, що складає 251188,04 грн. 05.04.2001р. сторонами була укладена угода про погашення заборгованості по договору № ХМ-126/1 від 28.04.1998р., згідно з умовами якої станом на 01.03.2001р. заборгованість відповідача перед позивачем складала 87037,57 грн. Щодо суми 87037,57 грн., то по ній згідно з ст.256, 257, 267 ЦК України сплив строк позовної давності. Тому, як зазначено в п. 5.3 Постанови ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. №10 сплив і строк позовної давності і щодо 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на зазначений борг.

Відповідачем заперечується проти доводів позивача про зупинення строків позовної давності з посиланням на п.3.7 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" №2711, оскільки із змісту зазначеного закону вбачається, що його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії. При цьому звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012, № 18-рп/2012.

Відповідач у відзиві на позов від 15.10.14 проти позову заперечує, посилаючись на те, що річні та індекс інфляції, стягнення яких є предметом позову, нараховані позивачем на суму заборгованості в розмірі 159535,36грн., що вказана в претензії позивача від 23.02.2004 №02, яка виникла на підставі договору №ХМ-126\1 від 28.04.1998 та угоди про передачу права вимоги №08\2002 від 02.08.2002 за договором від 19.11.1999 №166-126\87 (акт звірки №300 від 01.11.2002, двухсторонній акт звірки №1490), та визнана відповідачем у відповіді на претензію від 24.03.2004. Однак, позивачем не надано в підтвердження позовних вимог угоду про передачу права вимоги №08\2002 від 02.08.2002 за договором від 19.11.1999 №166-126\87, та сам договір від 19.11.1999 №166-126\87, та не наведено в позові відповідних розрахунків. Натомість станом на дату отримання претензії, по договору №ХМ-126\1 від 28.04.1998 за відповідачем рахувалась перед Позивачем кредиторська заборгованість не в сумі 159535,36грн., а в сумі 18653,51грн., відносно якої згідно з ст.256, 257, 267 ЦК України сплив строк позовної давності. Тому позивачем не надано доказів виникнення суми заборгованості в розмірі 159535,36грн., на яку нараховані річні та інфляційні.

Відповідачем також звертається увага, що згідно з бухгалтерськими даними відповідача заборгованість за претензією позивача від 23.02.2004 №02, визнаною відповідачем листом від 24.03.2004 №45-680-2439 сплачена відповідачем повністю. Звертається увага, що нарахування інфляційних та 3% річних не носить продовжуваного порушення прав та інтересів кредитора, а тому в таких випадках необхідно застосовувати положення ст.267 ЦК України про строки позовної давності невідривно від основного зобов'язання, про що зазначено також у п.5.3. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10. Згідно з п.п.3.4, 4.3 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Відповідно, отримавши від відповідача відповідь на претензію від 24.03.2004 про її визнання, у позивача виникло право на стягнення визнаної суми претензії в судовому порядку згідно з ГПК України. Однак, позивач не скористався зазначеним правом стягнути грошові кошти з відповідача в судовому порядку, а подав визнану претензію в ДВС Нетішинського МУЮ для здійснення її примусового виконання, хоча у позивача виникло право на стягнення в судовому порядку суми заборгованості, визнаної відповідачем у відповіді на претензію - з дня отримання ним відповіді на претензію. Відповідач посилається також на ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, на те, що отримавши відповідь №45-680-2439 від 24.03.2004 від відповідача на претензію від 23.02.2004 №02 про її визнання, у позивача виникло право пред"явити вимогу про виконання визнаного зобов'язання, а відтак почався відлік строку позовної давності. Тому позивачем пропущено строк позовної даності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Згідно з ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Звертається увага, що позивачем не наведено у позові та в доповненні до позову від 24.02.2014 нормативно-правове обгрунтування позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу на підтвердження позову в цій частині.

Третьою особою представника для участі у судовому засіданні не направлено, пояснень по суті спору не подано.

17.10.2014р. позивачем подано суду заяву про зменшення розміру позовних вимог до 30152,00 грн., у т.ч. 3% річних в сумі 14358 грн., інфляційні втрати в сумі 15794 грн. Судом дану заяву залишено без розгляду , оскільки 15.10.2014р. судом згідно ст.22 ГПК України вже прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог до цієї суми.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

28.04.1998р. між відповідачем (комітент) та позивачем (комісіонер) укладено договір комісії № ХМ-126/1, відповідно до якого комісіонер бере на себе зобов'язання здійснювати від свого імені в інтересах та за рахунок комітента угоди, зміст яких передбачений вказівками комітента, обумовленими в додатковій угоді, або в цьому договорі, а комітент бере на себе зобов'язання сплатити комісійну винагороду, встановлену п. 4 цього договору.

12.06.1998р. між сторонами підписано додаткову угоду до договору комісії № ХМ-126/1 від 28.04.1998р. в якій погодили, що у випадку прибуття вантажу безпосередньо на адресу комітенту, останній бере на себе обов'язки по його розмитненню, після надання комісіонером всіх необхідних документів та крім того, визначили, що сума договору комісії № ХМ-126/1 від 28.04.1998р. складає 255716, 15 грн.

Відповідно до акту звірки №844, складеного сторонами, сальдо на користь позивача складало 622963, 21 грн., проведено взаємозалік по договору №ХМ -126/1 на суму 168678, 59 грн., і станом на 01.01.2000р. сальдо на користь позивача склало 454284, 62 грн.

Між сторонами було також складено та підписано акт №5/12 звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2000р. в якому зазначено, що сальдо на користь позивача склало 454284, 62 грн.

05.04.2001р. між сторонами підписано договір про погашення заборгованості за договором №ХМ-126/1 від 28.04.1998р. Даним договором встановлено, що на 01.03.2001 р. заборгованість на користь позивача за договором №ХМ-126/1 від 28.04.1998р. становить 87037,57грн. Пунктом 2 договору передбачено, що погашення заборгованості в сумі 60926,30 грн. буде проводитися до 01.05.2011 р.

13.08.2002р. на адресу відповідача надійшов лист ПП "Анніса" №14 від 09.08.2002р. (повідомлення про уступку вимоги), в якому зазначено, що ПП "Анніса" та позивач 02.08.2002р. укладено угоду про уступку права вимоги №1, відповідно до якої прийнято право вимоги за договором №166-126/87 від 19.11.1999р. щодо купівлі товару та додаткової угоди №1 від 01.10.2001р. щодо стягнення заборгованості в сумі 1408881,85грн. та відшкодування збитків, пені, інфляційних нарахувань.

Кірм того, 07.10.2002р. позивач та ТОВ "Корал" уклали угоду №1 про уступку права вимоги, відповідно до умов якого позивач передав право вимоги і став кредитором по договору №ХМ 126/1 від 28.04.1998р., та додаткової угоди від 05.04.2001 між позивачем та відповідачем в сумі 3384,06грн.

Між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків №300 станом на 01.11.2002р., в якому зазначено, що сальдо на 01.01.2000р. на користь позивача склало 454284, 62 грн. Відповідачем згідно платіжного доручення №4762 від 15.10.2001р. сплачено 15000 грн., відповідно до договору уступки права вимоги, укладеного з ПП "Анніса" кредиторські зобов'язання відповідача склали 140881,85 грн. Борг на 01.11.2002р. відповідача склав 580166,47 грн.

23.02.2004р. позивачем направлено відповідачу лист (претензію) №2, в якій зазначено, що на підставі угоди №ХМ-126/1, укладеної між сторонами та угоди про передачу права вимоги №1 (08/2002) від 02.08.2002р., укладеної між ПП "Анніса" та позивачем, станом на 01.11.2002р. (акт звірки №300 від 1.11.2002р.) борг відповідача перед позивачем складав 212919,42 грн. Із вказаної суми боргу 31.10.2002р. позивач передав право вимоги боргу ТОВ "Корал" на суму 3384,06 грн. У 2003р. відповідачем перераховано позивачу 50000 грн.; на момент звернення з претензією сума боргу складала 159535,36 грн.

У відповідь на претензію відповідач листом вих.№45-680-2439 від 24.03.2004р. повідомив, що не заперечує проти наявності суми заборгованості в сумі 159535,36грн., однак, не може здійснити її погашення по причині відсутності вільних обігових коштів.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03.12.2004р. по справі №2-1769-04 за скаргою позивача на дії державного виконавця зобов'язано відділ Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції прийняти до провадження як виконавчий документ, надану МПП "Ірен" претензію №2 від 23.02.2004р. та відкрити виконавче провадження з примусового виконання цієї претензії.

07.02.2005р. державним виконавцем Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання претензії №2 від 16.02.2004, визнаної відповідачем.

Постановою ДВС Нетішинського міського управління юстиції від 28.12.2012р. по виконавчому провадженню №25844273 виконавчий документ повернуто стягувачу.

Постановою ДВС від 28.12.2012р. відкрито виконавче провадження №35844847 про стягнення 159535,36грн. за рішенням Нетішинського міськсуду від 03.12.04.

Відповідно до підписаного сторонами акту звіряння від 15.02.2013р. №12 заборгованість відповідача за визнаною претензією №2 від 23.02.2004р. склала 159535,36грн.

17.05.2013р. виконавче провадження з примусового виконання рішення №2-1769/04 від 03.12.2004 р. про стягнення 159535,36 грн. закінчено.

Листом від 11.10.2013р. №4059 відділ ДВС Нетішинського міського управління юстиції повідомив позивача, що кошти в розмірі 159535, 36 грн. стягнуті з боржника та перераховані на користь стягувача 24.04.2013р. (платіжне доручення № 223 від 24.04.2013р.).

При цьому позивачем у судовому засіданні надано платіжне доручення № 223 від 24.04.2013р та банківську виписку, з яких вбачається про зарахування банком коштів позивачу 18.05.2013р.

У зв'язку з тим, що грошове зобов'язання виконано 18.05.2014р. позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог нараховано 3% річних в сумі 14358 грн. та інфляційні втрати в сумі 15794 грн., як позивач просить стягнути з відповідача за період з 19.05.2010р. по 18.05.2013р.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги таке:

1. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення питання про стягнення основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою основного боргу, так і окремо від неї. Така ж правова позиція у п. 5.1 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом враховується, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання за сплати інфляційних та 3% річних з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження за визнаною претензією та не виключає його відповідальності згідно ст.625 ЦК України за порушення строків проведення розрахунків з урахуванням строків позовної давності.

Судом приймаються до уваги, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується сума боргу відповідача у розмірі 159535,36грн. за визнаною відповідачем претензією від 24.03.04, який стягнутий органом ДВС з боржника на користь кредитора 24.04.13, у зв'язку з чим 17.05.2013р. виконавче провадження з примусового виконання рішення №2-1769/04 від 03.12.2004 р. про стягнення 159535,36 грн. закінчено.

Вищезазначене спростовує доводи відповідача про погашення суми заборгованості та враховуючи, що визнана претензія стала виконавчим документом, що зазначено у рішенні Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03.12.2004р. по справі №2-1769-04 за скаргою позивача на дії державного виконавця зобов'язано відділ Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції, не надає змогу стороні переглядати її або оспорювати.

Листом від 11.10.2013р. №4059 відділ ДВС Нетішинського міського управління юстиції повідомив позивача, що кошти в розмірі 159535,36грн. стягнуті з боржника та перераховані на користь стягувача платіжним дорученням № 223 від 24.04.2013р. При цьому судом враховується , що зарахування коштів на рахунок відповідача відбулося 18.05.2013р., що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні №223 від 24.04.2013р та банківською випискою, з яких вбачається про зарахування банком коштів позивачу 18.05.2013р. Тому з урахуванням п.30.1 ст. 30 Закону України „ Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є саме дата зарахування коштів на рахунок кредитора ( позивача). Така ж правова позиція у п.1.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. „ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

2. Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані 3% річних в сумі 14358 грн., інфляційні втрати в сумі 15794 грн. за період з 19.05.2010р. по 18.05.2013р. (згідно заяви про зменшення позовних вимог).

Враховуючи, що грошове зобов'язання відповідача виконано 18.05.2013р. позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в межах строків позовної давності, встановлених чинним законодавством. Аналогічна правова позиція у п.п. 3.4, 4.3 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно якого до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ст. 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки.

Судом враховується, що передбачені ст.625 ЦК України 3% річних нараховуються за кожний день просрочення виконання зобов'язаня від дати такого прострочення, а інфляційні нарахування здійснюються за кожний місяць, коли існувало таке прострочення, то з моменту прострочення виконання грошового зобов'язання минув строк позовної давності по частині цих вимог, оскільки визнання бржником основного боргу згідно визнаної претензії саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Аналогічна правова позиція у пп.4.4.1 постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" .

Судом враховується, що датою виконання відповідачем грошового зобов'язання є 18.05.2014р., оскільки самей цей день проведено зарахування коштів ГУ ДКСУ у Хмельницькій області на рахунок стягувача згідно наказу суду від 01.07.2002р. №13/2065, претензії №2 від 23.02.2004р. та рішенн від 03.12.2004р. №2-1769/04, що підтверджується випискою банку по рахунку позивача. Відповідно, приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду 27.01.2014р., то в межах трирічного строку позовної давності для звернення з позовом до суду у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 27.01.2011р. (три роки до дати зверненя з позовом до суду) по 18.05.2014р. (дата виконання грошового зобов'язання), а не, як зазначено позивачем, з 19.05.2010р. по 18.05.2013р. Згідно проведеного судом перерахунку правомірно заявленими до стягнення є 3% річних за період з 27.01.2011р. по 18.05.2014р. в сумі 11040,72грн. та інфляційні з лютого 2011 року по квітень 2013р. в сумі 5453,65грн. (враховуючи індекс інфляції 3,41846047%). З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково на зазначену суму, а у решті - відмові у зв'язку з безпідставністю.

3. Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судом враховується, що сума судового збору по справі становить 12231,93грн., а саме, судовий збір за подання позову до суду першої інстанції -5559,95грн. (згідно платіжного доручення від 10.01.2014р. №48 позивачем сплачено 5560,00грн.), за подання апеляційної скарги - 2779,98грн. (згідно платіжного доручення від 03.04.2014р. №75 позивачем сплачено 2779,99грн.), за подання касаційної скарги - 3892,00грн. (згідно платіжного доручення №99 від 16.06.2014р. позивачем сплачено 3892,00грн.). При цьому враховується, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Така ж правова позиція у п.4.4. Постанови ВГСУ № 7 від 21.02.2013р.

Крім того, позивачем понесені витрати на послуги адвоката у розмірі 8100,00грн., що підтверджуються договором про надання правової допомоги від 13.02.2014р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 22.07.2005р., актом приймання-передачі послуг від 15.10.2014р. на суму 8100,00грн. та квитанціями до прибуткових касових ордерів від 05.10.14 №1 на суму 200,00грн., від 10.01.14 №2 на суму 700,00грн., від 13.02.14 №3 на суму 900,00грн., від 24.02.14 №4 на суму 900,00грн., від 05.03.14 №5 на суму 900,00грн., від 26.03.14 №9 на суму 900,00грн., від 21.05.14 №12 на суму 900,00грн., від 28.05.14 №13 на суму 900,00грн. , від 22.09.14 №18 на суму 900,00грн. та від 15.10.14 №18 на суму 900,00грн. При цьому судом враховується тривалість розгляду справи і її складність, докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

У зв'язку із частковим задоволенням позову згідно з ст.49 ГПК України судові витрати по справі (судовий збір на витрати на оплату послуг адвоката) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4 5 , 12, 15, 33, 43 , 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Малого приватного підприємства "Ірен" м. Нетішин до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" м. Нетішин про стягнення 30152,00 грн., у т.ч. 14358,00 грн. 3% річних, 15794,00 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електростанція" м.Нетішин (код 21313677) на користь Малого приватного підприємства "Ірен" м. Нетішин (провул. Миру, 2, код 21313878) 11040,72 грн. (одинадцять тисяч сорок гривень 72 коп. ) 3% річних, 5453,65 грн. (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят три гривні 65 коп. ) інфляційних втрат, 4649,29 грн. (чотири тисячі шістсот сорок дев'ять гривень 29 коп.) відшкодування судового збору, 4431,03 грн. ( чотири тисячі чотириста тридцять одну гривню 03 коп.) оплати послуг адвоката. Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Повне рішення складено 22.10.2014р.

Суддя Ю.П. Олійник

Віддрук. 3 прим. :

1 - до справи,

2 - відповідачу -(Хмельницька обл.., м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20) пр

3 - третій особі ( 01001, м.Київ, вул. Хрещатика,30) пр.