Ухвала

від 04.08.2014 по справі 826/6731/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2014 р. м. Київ К/800/56643/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2013 Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 826/6731/13-а за позовомПриватного підприємства «Делікатесстаргруп» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Делікатесстаргруп» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП «Делікатесстаргруп» та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005052280 від 18.05.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 18.05.2013 №0005052280, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документально позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Світлодніпровське» за квітень 2010 року, ПП «Калісто» за травень, липень - вересень 2010 року, ПП «Сільгоспнафтопродукрсервіс 10» за січень, лютий 2011 року, ПП «АС Груп» за березень 2011 року, ПП «Асторг-М» за липень, серпень 2012 року, ПП «Делікатессервіс» за вересень, жовтень 2012 року, ПП «Азимут плюс» за вересень 2011 року, ТОВ «Кремавтобуд» за грудень 2011 року, ТОВ «МІПВЕ» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт №261/1-22-80-35791597 від 24.04.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 650 538 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005052280 від 18.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 914 866 грн. (з яких: 650 538 грн. - основний платіж та 264 328 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Світлодніпровське», ПП «Калісто», ПП «Сільгоспнафтопродукрсервіс 10», ПП «АС Груп», ПП «Ас торг-М», ПП «Делікатес сервіс», ПП «Азимут плюс», ТОВ «Кремавтобуд», ТОВ «МІПВЕ», не спричинили реального настання правових наслідків, а тому їх слід розцінювати як такі, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та що мають ознаки фіктивних правочинів, оскільки за висновками актів перевірок контрагентів позивача, останні здійснюють безтоварні операції, а факт реального здійснення господарської діяльності на підприємствах не встановлений. Згідно даних програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» платник податку в періоді, що підлягав перевірці має розбіжності з вказаними контрагентами в задекларованих сумах ПДВ на суму 660 513,4 грн.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо проведення документальної позапланової перевірки ПП «Делікатесстаргруп», оскільки не знайшли порушень при здійсненні відповідачем оскаржуваних дій.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005052280 від 18.05.2013, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Світлодніпровське», ПП «Калісто», ПП «Сільгоспнафтопродукрсервіс 10», ПП «АС Груп», ПП. «Асторг-М», ПП «Делікатессервіс», ПП «Азимут плюс», ТОВ «Кремавтобуд», ТОВ «МІПВЕ» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, що не спростовано відповідачем.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження обставин фактичного отримання товару (робіт, послуг) та використання його позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, встановлено, що суми податку на додану вартість, по податковим накладним виписаним його контрагентами, які є відображеними у Єдиному реєстрі податкових накладних, включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів, а відповідач не заперечує зміст податкових накладних.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими як суб'єкти господарювання та як платники податку на додану вартість.

Колегія судів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання податкового органу на неспроможність контрагентів позивача здійснювати реальні господарсько операції у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, оскільки відповідачем не доведено кількість працівників у контрагентів позивача та конкретно не визначено необхідний обсяг ресурсів, в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання господарських операцій, передбачених укладеними договорами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової перевірки позивача, з огляду на наступне.

Так, дії контролюючого органу на проведення документальної позапланової перевірки є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством (пп.20.1.1 п.20.1 ст.20, ст.79 Податкового кодексу України). Результатом реалізації таких повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платників податків.

Отже, саме результат реалізації повноважень податкового органу (тобто, рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по проведенню перевірки) має бути об'єктом оскарження. А дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та підстав для проведення перевірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами такої перевірки.

При цьому, судом першої інстанції не встановлено жодних порушень чинного законодавства під час здійснення відповідачем оскаржуваних дій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

О.А. Моторний