Постанова

від 07.08.2014 по справі 904/3560/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2014

року Справа № 904/3560/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Тищик І.В. (доповідач)

суддів - Джихур О.В., Виноградник О.М.

при секретарі - Малик С.О.

за участю представників

позивача Гусєва Є.І.

відповідача не з'явився

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОВНІШАГРОТРАНС» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2014 року у справі № 904/3560/14

за позовом закритого акціонерного товариства «ХОПТРАНС ПРОЄКТС», м. Вільнюс Литва

до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОВНІШАГРОТРАНС», м. Дніпропетровськ

про стягнення 680 411,97 грн.

та

зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОВНІШАГРОТРАНС», м. Дніпропетровськ

до закритого акціонерного товариства «ХОПТРАНС ПРОЄКТС», м. Вільнюс Літва

про визнання недійсним договору оренди вагонів № 20/12-13 від 20.12.2013р.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» заборгованості з орендної плати за договором оренди вагонів № 20/12-13 від 20.12.2013р. у сумі 650 379,70 грн. та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 30 032,27 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (т. І а.с. 214).

В свою чергу ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» був заявлений зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди вагонів № 20/12-13 від 20.12.2013р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2014 року у справі № 904/3560/14 (суддя Соловйова А.Є.) позовні вимоги за первісним позовом задоволені частково; з відповідача на користь позивача було стягнуто 629 222,77 грн. основного боргу та 30 032,27 грн. пені; в решті позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вмотивовуючи рішення щодо первісного позову, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не виконані зобов'язання зі своєчасної сплати орендної плати за користування вагонами за період грудень 2013р. - лютий 2014р. за договором оренди вагонів; факт наявності заборгованості підтверджується матеріалами справи, сплата пені за прострочення сплати орендної плати передбачена п. 11.3 договору.

Щодо зустрічного позову, то господарський суд не знайшов правових підстав для задоволення останнього, оскільки відсутність в договорі істотних умов (за твердженням ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС») є підставою для розірвання договору, а не для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за первісним позовом та задовольнити зустрічний позов. При цьому скаржник посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права. Суд, на думку скаржника, необґрунтовано не взяв до уваги той факт, що оплату товару за умовами договору належало здійснити протягом п'яти банківських днів після надання орендодавцем рахунку та акту виконаних робіт; оскільки рахунок та акти виконаних робіт орендарю не надавалися, строк виконання грошового зобов'язання не настав.

Вимоги зустрічного позову вмотивовані невідповідністю спірного договору положенням ст. 284 Господарського кодексу України, яким визначені істотні умови договору оренди.

ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» в межах провадження у справі заявлено клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату в зв'язку з перебуванням представника товариства у щорічній відпустці.

Клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін задоволенню не підлягає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, а надання повноважень на представництво інтересів товариства не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Враховуючи те, що наявні в справі документи дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Щодо первісного позову.

Як убачається з матеріалів справи, 20.12.2013р. між ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» (Орендодавець) та ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» (Орендар) був укладений договір оренди вагонів № 20/12-13, на підставі якого з метою організації перевезень вантажів залізничним транспортом Орендодавець зобов'язався передати Орендарю в строкове платне користування вагони-зерновози, а Орендар - прийняти вказані вагони та сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Сторони узгодили істотні умови договору, обумовили строк та порядок передачі майна в оренду, строк оренди, розмір орендної плати, порядок розрахунків та визначилися, що орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендодавця протягом п'яти банківських днів після надання рахунку та акту виконаних робіт.

За умовами договору строк оренди становив шість місяців, тобто, з 20.12.2013р. по 20.06.2014р., орендна плата - 16,5 євро за добу за один вагон-зерновоз, відповідальність за прострочення сплати орендної плати - пеня у розмірі 0,1 % від суми заборгованості.

На виконання умов договору ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» передав ТОВ «ЗОВНІШАГРО ТРАНС» 54 вагони-зерновози, що посвідчується відповідним актом приймання-передачі від 20.12.2013р.

Як вбачається за наданих ЗАТ «ХОПТРАНСПРОЄКТС» рахунків-фактур

№ 001447 від 31.12.2013 на суму 3250,50 євро,

№ 001470 від 31.01.2014 на суму 24 766,50 євро,

№ 001498 від 28.02.2014 на суму 24 948,0 євро

та актів про виконані послуги №2013-12/01 за грудень 2013 року, №2014-01/02 за січень 2014 року, №2104-02/03 за лютий 2014 року, розмір орендної плати за користування орендованим майном за грудень 2013 року, січень - лютий 2014 року склав 52 965,00 євро, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Факт надання зазначених рахунків-фактур та актів про виконані послуги відповідачу підтверджується поштовими відправленнями пошти Литви (т.1 , а.с 195-201).

Авансовий платіж зі сплати орендної плати був здійснений ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» 17.01.2014р. у сумі 13 785,50 євро, що підтверджується банківським витягом АТ «СЕБ банкас» від 13.06.2014р.

Таким чином, з урахуванням перерахованих відповідачем коштів заборгованість склала 39 179,50 євро (52 965,0 - 13 785,50) оплату якої відповідач на момент звернення позивача до господарського суду не здійснив. За розрахунком позивача за курсом, який діяв на дату подання позову (16,6) заборгованість становить 650 379,70 грн.

За стягненням суми боргу, пені за прострочення сплати орендної плати позивач звернувся до господарського суду. Вимоги позивача задоволені господарським судом частково і судова колегія погоджується з висновками господарського суду.

За приписами ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Надання позивачем майна в оренду та часткова сплата відповідачем орендної плати за орендоване майно підтверджується матеріалами справи; заборгованість становить 39 179,50 євро; доказів погашення боргу відповідач не надав.

Відповідач факт наявності заборгованості у вказаній сумі не заперечує, однак, вважає строк виконання грошового зобов'язання таким, що не настав, оскільки, за твердженням відповідача, відповідні рахунки-фактури на оплату орендної плати та акти про виконані послуги позивачем не надавалися.

Зазначений довід підставно не був прийнятий до уваги господарським судом.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити позивачу орендну плату за користування орендованим майном (вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду Україна від 29.09.2009р. у справі № 37/405).

В силу приписів ст. 614 ЦК України невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання свідчить про вину останньої в невиконанні зобов'язання.

Матеріалами справи посвідчується, що відповідачем заходи щодо належного виконання зобов'язання не вживалися.

Навпаки, листами від 28.02.2014р. № 124, від 20.03.2014р. № 203 ТОВ «ЗОВНІШАГРО ТРАНС» підтверджує факт наявності заборгованості та вказує на неможливість виконання грошових зобов'язань за договором (т.І а. с. 230,232).

Згідно п.1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини ( ст.614 ЦК України).

За викладених обставин висновок місцевого суду про задоволення позову в частині основного боргу є обґрунтованим.

Грошовим зобов'язанням, за змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оскільки грошові зобов'язання сторін були визначені в іноземній валюті, а станом на момент звернення позивача до господарського суду (21.05.2014р.) курс Національного банку України становив 16,06 грн. за 1 євро, місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині основного боргу у розмірі 629 222,77 грн. (39 179,50 х 16,06 ).

За неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем обґрунтовано були нараховані відповідачу штрафні санкції, визначені п.11.3 договору, відповідно до якого за прострочення сплати орендної плати орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст.9 цього Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст.ст. 229-232,234,343 Господарського кодексу та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За приписами ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням приписів вищенаведених норм чинного законодавства, а також встановленого судом факту наявності заборгованості відповідача з орендної плати в сумі 629 222,77 грн. місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача окрім суми заборгованості передбачену п. 11.3 договору пеню в розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ від суми неоплати за кожний день прострочення в розмірі 30 032,27 грн. за період з 16.01.2014р. по 21.05.2014р.

З огляду на викладене, рішення господарського суду в частині сплати неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є обґрунтованим.

Щодо зустрічного позову.

Предметом зустрічного позову є визнання недійсним договору оренди вагонів №20/12-13 від 20.12.2013.р., укладеного між ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» та ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС», з підстав невідповідності його нормам чинного законодавства. Зокрема, орендар вказує, що договір оренди не відповідає ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, яким визначені істотні умови договору оренди.

Колегія суддів вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення в даній частині господарським судом першої інстанції доводам сторін була надана правильна правова оцінка та суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 2 вказаної статті унормовано, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, підставою для визнання недійсним є відсутність в договорі всіх істотних умов, встановлених чинним законодавством України для договорів оренди.

Порядок укладення договору найму (оренди) визначено главою 58 ЦК України.

За приписами статті 759 вказаного Кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 6 ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За правилами ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Вимоги щодо визнання договору недійсним вмотивовані орендарем посиланням на те, що у спірному договорі об'єкт оренди та орендна плата визначені сторонами без врахування індексації, обов'язковість якої передбачена ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, а порядок використання амортизаційних відрахувань та порядок відновлення орендованого майна не відображені взагалі.

Досліджуючи зміст названого договору, місцевий суд встановив, що при укладенні спірного договору оренди сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі, предмет, ціну та строк дії договору, як то передбачено ч.3 ст. 180 ГК України.

На спірні правовідносини, які виникли між сторонами стосовно оренди рухомого майна, яке є об'єктом права приватної власності, поширюється дія норм Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас, передбачені ст. 284 ГК України істотні умови договору оренди (індексація орендної плати, порядок відновлення орендованого майна тощо) не є обов'язковими для суб'єктів права приватної власності, чиє майно є об'єктом оренди, за винятком випадків, коли орендарями виступають державні підприємства. Об'єкт оренди за договором від 20.12..2013р. належить ЗАТ «ХОПТРАНС ПРОЄКТС» на праві приватної власності. В свою чергу, ТОВ «ЗОВНІШАГРОТРАНС» (орендар) також не є державним чи комунальним підприємством.

Колегія суддів враховує, що норми Глави 58 найм (оренда) ЦК України не передбачають таких обов'язкових істотних умов договору оренди нерухомого майна, як-то: індексація орендної плати, порядок використання амортизаційних відрахувань та відновлення орендованого майна, недосягнення згоди по яким стало підставою для подання позову орендарем.

Таким чином, застосування скаржником до спірних орендних правовідносин за участю недержавних (некомунальних) господарюючих суб'єктів норм ст. 284 ГК України, судова колегія вважає помилковим.

Колегія не приймає до уваги помилкове посилання скаржника на необхідність переважного (перед нормами ЦК України) застосування положень ст.284 ГК України до відносин з оренди приватного майна, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.1 та ч.2 ст.14 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ч.1 ст.1 та ч.2 ст.14 ЦК України та ч.3 ст.180 ГК України позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) не можуть бути примушені до визначення в договорі оренди інших істотних умов, а саме, передбачених ст. 284 ГК України та притаманних відносинам оренди державного чи комунального майна (ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Адже приписи чинного Цивільного кодексу України не відносять до обов'язкових істотних умов договору оренди такі умови як: індексація орендної плати, порядок використання амортизаційних відрахувань і відновлення орендованого майна.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах, пов'язаних зі встановленням факту неукладеності договору (постанова ВГСУ від 27.07.2010р. у справі № 3/101).

За таких обставин, при вирішенні спору суд першої інстанції, встановивши факт досягнення згоди між сторонами договору щодо всіх його істотних умов, а також його часткового виконання сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відповідність вимогам закону укладеного між сторонами договору оренди вагонів №20/12-13 від 20.12.2013р. та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування оспорюваного рішення являються не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОВНІШАГРОТРАНС» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2014р. у справі № 904/3560/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді О.В.Джихур

О.М.Виноградник