Ухвала

від 30.07.2014 по справі 2а-12848/12/0170/20

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2014 року м. Київ К/800/19435/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.12.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2013

у справі № 2а-12848/12/0170/20

за позовом державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.12.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.08.2012 № 0000962202 та від 08.11.2012 № 0001772201.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки товарів, робіт та послуг у рамках господарських правовідносин зі спірними постачальниками підтверджується документально, в зв'язку з чим підстави для невизнання права позивача на відображення у податковому обліку витрат, понесених за цими операціями, відсутні.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що виявлені під час перевірки факти підтверджують фіктивний характер спірних операцій та їх штучне документування з метою створення сприятливих податкових наслідків для позивача.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами у розгляді цієї справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам, зокрема, з приватним підприємством «Антарес-К» протягом березня-травня 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Морський природоохоронний центр» у період з лютого по травень 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю «БВП «Строитель-плюс» у вересні та жовтні 2009 року, квітні-травні 2010 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Керчстальмонтаж» у серпні, лютому, грудні 2009 року, січні-квітні 2010 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 10.08.2012 № 618/22-02/01125554 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0001772201, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 233 595 грн. (у тому числі 186 876 грн. за основним платежем та 46719 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0000962202 про донарахування позивачеві 157 986,25 грн. з податку на прибуток (у тому числі 126 389 грн. за основним платежем та 31 597,25 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання товарів, робіт та послуг у названих контрагентів.

При цьому ДПІ зазначає, що: названі постачальники не мають основних фондів, рухомого та нерухомого майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій, були учасниками транзитних фінансових потоків та здійснювали незаконну діяльність зі сприяння третім особам у формуванні даних податкового обліку з метою отримання податкової вигоди; спірні операції не оформлені необхідними первинними документами, які достовірно б засвідчили зміст цих операцій та підтвердили б їх фактичне виконання.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 5.1 статті 5 названого Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У справі, що переглядається, суди на підставі дослідження поданих позивачем первинних документів (якими були оформлені операції з названими контрагентами) встановили, що ці операції мали реальний характер та були опосередковані дійсним рухом активів. Суди перевірили динаміку правовідносин позивача з кожним з названих контрагентів, з'ясували зміст кожної операції та її підтвердження документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, складення яких відповідає законодавчим вимогам та звичаєвій практиці.

Так, досліджуючи виконання поставок товару (прапорів України, води дистильованої, канату поліамідного, вкладишів корінних) приватним підприємством «Антарес-К» в адресу позивача, суди встановили, що фактичне виконання цих операцій підтверджено податковими накладними, прибутковими накладними, рахунками; доставка прапорів, канату поліамідного, вкладишів корінних в силу малогабаритності цієї продукції здійснювалася кур'єром без використання автотранспорту; доставка води дистильованої здійснювалася власними засобами позивача, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля від 19.04.2010.

Висновок судів про реальність правовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Морський природоохоронний центр», у рамках яких позивачеві надавалися послуги з моніторингу водного середовища акваторії рейдових перевантажень в умовах виробничої діяльності Керченського морського торговельного порту, ґрунтується на результатах дослідження договорів на виконання науково-технічної продукції, актах прийому-здачі виконаних робіт, податкових накладних, які, за висновком судів, містять необхідну інформацію про зміст розглядуваних операцій та підтверджують факт їх виконання.

Поставка товариством з обмеженою відповідальністю «БВП «Строитель-плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Керчстальмонтаж» позивачеві ремонтних робіт засвідчена договорами підряду, кошторисною документацією, актами приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в, податковими накладними, рахунками-фактурами.

Як встановили суди, подані платником документи на обґрунтування понесених витрат за розглядуваними операціями (у тому числі і по сплаті ПДВ) у їх сукупності відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять усі необхідні реквізити, дозволяють достовірно встановити зміст та учасників спірних операцій. ДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що товари, роботи, послуги насправді не поставлялися позивачеві, або поставлялися іншими особами, ніж тими, що вказані у первинних документах.

Посилання податкового органу на фіктивність реєстрації контрагентів позивача, протиправний характер діяльності названих постачальників та на їх участь у схемах мінімізації податків стосується порушень, допущених третіми особами, а не власне позивачем; ці факти за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Як вірно зазначили суди, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг наявними у них силами та засобами.

У контексті викладеного слід погодитися і з наданою судами правовою оцінкою доводів ДПІ відносно того, що неподання пропускних документів (якими було забезпечено допуск фактичних виконавців розглядуваних робіт та надавачів послуг до об'єктів позивача) не спростовує реальності виконання операцій з поставки Товариству зазначених послуг та ремонтних робіт. Адже, як з'ясували суди, неможливість подання цих документів зумовлена їх знищенням у зв'язку із закінченням строку їх зберігання; до того ж, зазначені документи не є документами первинного обліку, які фіксують зміст господарської операції.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про відсутність законних підстав для донарахування позивачеві податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.12.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2013 у справі № 2а-12848/12/0170/20 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко