Постанова

від 31.07.2014 по справі 2а-8218/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2014 року Справа № 9104/49946/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача Богаченка С.І.,

суддів Курильця А.Р., Качмар В.Я.,

при секретарі судового засідання - Щерби С.Б.,

за участю:

представника ТзОВ «Пустомити м'ясо» - Підставської К.Є.,

представника ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області - Пісної Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомити м'ясо» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомити м'ясо» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

14 вересня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пустомити м'ясо» звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.08.2010 року №0000792350/0 та №0000802350/0, які були прийняті на підставі акта ДПІ в Пустомитівському районі Львівської області №906/230/34854137 від 26.07.2010 року про результати планової виїзної перевірки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ТзОВ «Пустомити м'ясо» подало апеляційну скаргу на неї, в якій просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт по справі зазначає, що з постановою суду першої інстанції не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що судом першої інстанції небуло враховано того факту, що в п.5 договорів укладених між ТзОВ «Пустомити м'ясо» та «ТзОВ «Алва Трейдінг» чітко прописано, що ціна товару включає транспортні послуги. Продавець здійснює доставку товару в пункт призначення, який вказується покупцем, а тому жодним нормативним документом не передбачено обов'язку в покупця отримувати та зберігати супровідні ветеринарні документи, а відомчі накази (про які йдеться в акті перевірки) регламентують лише порядок видачі таких свідоцтв (сертифікатів) транспортувальникам вантажів. Отже, висновок податкового органу про обов'язок представити такі документи до перевірки є надуманим та передчасним.

Заслухавши суддю доповідача, представників сторін по справі, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ Пустомитівському районі Львівської області було проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Пустомити м'ясо» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт від 26.07.2010 року №906/230/34854137 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 року: №0000792350/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 3 376 516 грн., в тому числі: за основним платежем - 1 847 650 грн. та штрафні санкції - 1 528 866 грн.; №0000802350/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1 727 636 грн., в тому числі: за основним платежем - 1 243 272 грн. та штрафні санкції - 484 364 грн.

Відповідно до акта перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем: п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього в сумі 1 847 650 грн., в тому числі за 2 квартал 2009 року в сумі 253 728 грн. та за 4 квартал 2009 року в сумі 1 593 922 грн.; пп.7.2.1, п.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, всього в сумі 1 243 272 грн., в тому числі: за листопад 2009 року в сумі 979 293 грн., за грудень 2009 року в сумі 262 286 грн., за березень 2010 року в сумі 1 693 грн.

В акті перевірки зазначено (стор. 7-8): «перевіркою відображених у рядку 01.6 Декларацій «Інші доходи, крім визначених у 01.1 - 01.5» показників за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 у загальній сумі 79 218 грн. встановлено, що на формування даного показника вплинули доходи від нарахованих банківських відсотків та доходи від іншої реалізації». Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, в сумі 79 218 грн., на підставі таких документів: журнали ордери та аналіз по pax. 31 «Рахунки в банку», по pax. 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», pax .71 «Інший операційний дохід», розшифровки валових доходів за період з 01.07.2008 по 31.03.2010 встановлено заниження задекларованих ТОВ «Пустомити м'ясо» показників у рядку 01.6 Декларації «Інші доходи, крім визначених у 01.1 - 01» всього в сумі 1 014 914 грн., в тому числі, в тому числі за 2 квартал 2009 року на суму 1 014 914 грн. В ході проведення перевірки по взаємовідносинах ТзОВ «Пустомити м'ясо» з ТзОВ «Консул ОК» (ЄДРПОУ 31481532) встановлено, що станом на 01.07.2008 року сальдо кредитове по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по даних обліку ТзОВ «Пустомити - м'ясо» становить 1 014 913, 65 грн., що свідчить про наявність кредиторської заборгованості».

Згідно акту попередньої документальної перевірки від 06.11.2008 року № 1346/23-0/34854137, реєстр постачальників, комісіонерів, надавачів фінансової допомоги і т.д. у розрізі типів договорів вищенаведена кредиторська заборгованість в сумі 1 014 913, 65 грн., згідно договору про відступлення права вимоги від 05.07.2007 року № 29-11 була відступлена первісним кредиторам (ТзОВ «Консул ОК» ) новому кредитору (ТзОВ «Константа - С»), проте за даними бухгалтерського обліку по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» проведення заборгованості на нового кредитора (ТзОВ «Константа - С») підприємством не було проведено. Отже, за результатами проведеної перевірки встановлено, що фактично кредиторська заборгованість, яка після проведених вищевказаних операцій обліковувалась у ТзОВ «Пустомити м'ясо» по кредиту рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - по контрагенту ТзОВ «Константа -С» повинна складати 1 014 913, 65 грн. відповідно до договору про відступлення права вимоги від 05.07.2007 року № 29-11.

Згідно даних системи ЦБД ДПА України, реєстраційної інформації по платниках податків встановлено, що ТзОВ «Константа - С» (ЄДРПОУ 33940460) знято з податкового обліку ДПІ у Печерському районі м. Києва за № 15/676 від 29.04.2009 року та 03.06.2009 року скасовано держану реєстрацію ТзОВ «Константа - С» (№ 10701170008015332).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки податковим органом вірно встановлено, що відомості які містяться в документах, поданих позивачем по справі є недостовірні та є наслідком укладання нікчемних правочинів, а тому господарські операції, які відображені позивачем в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактично здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, враховуючи наступне.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На час виникнення спірних правовідносин платника податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, оподаткування операцій особливого виду, порядок нарахування, обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту Закону №334).

Відповідно до п.п.2.1.1. п.2.1 Закону № 334 платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. Закону № 334). До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. Закону № 334). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9., п.5.3. Закону № 334).

Необхідно зазначити, що Правила ведення податкового обліку та Закон №334 не передбачає жодних вимог до форми та вигляду документів, які мають відношення до цілей податкового обліку. У відповідності до п.п.11.2.1. п.11.2.ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, за своїм змістом норми Закону №334 передбачають в якості підстави для не включення у валові витрати тільки випадок відсутності розрахункових, платіжних або інших документів, які підтверджують здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР від 03.04.1997 (далі по тексту - № 168/97, чинний на момент спірних відносин) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України №168/97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

При цьому підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України №168/97 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Статтею першою Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття «господарська операція» (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.10.2009 року та 27.11.2009 року між ТзОВ «Пустомити м'ясо» (Покупець) та ТзОВ «Алва Трейдінг» (Продавець) укладено договори купівлі-продажу товарів №29/10/02 та №27/11/02 відповідно до яких позивачем по справі придбано згідно специфікації (додаток №1 до договору) шкіру мокро солену відповідно до специфікацій на суми 6 142 424 грн. та 1 508 400 грн. (з ПДВ).

Відповідно до умов даних договорів ТзОВ «Алва Трейдінг» зобов'язувався передати у власність ТзОВ «Пустомити м'ясо», а покупець прийняти та оплатити товар по специфікації. Згідно з додатковими угодами до договорів покупець зобов'язувався сплатити продавцеві загальну ціну товару протягом 60 днів з моменту його прийняття шляхом переказу відповідних грошових коштів на банківський рахунок продавця. Продавець здійснює доставку товару в пункт призначення, який вказується покупцем. Ціна товару включає в себе транспортні послуги. Місце доставки вказується покупцем при кожному відвантаженні товару в усній або письмовій формі.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та включення сум до валових витрат позивачем по справі представлено до перевірки видаткові накладні від 03.11.2009р. №031102, від 07.11.2009р. №071101 та №071102, від 09.11.2009р №091101, від 14.12.2009р. №141101, від 02.12.2009р. №021201, від 17.12.2009р. №171201 та відповідні їм податкові накладні. Вказані бухгалтерські документи, що є водночас документами податкового обліку повністю відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п.7.2.1 п.7.2 сі.7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що не заперечується в акті перевірки.

Що стосується покликання суду першої інстанції на відсутність у позивача товарно-транспортних, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно наказу Мінтрансу України від 14.10.1997, № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Пунктами 11.5. 11.7 зазначених правил встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, оскільки позивач не був учасником договору перевезення, законодавство не покладає на нього обов'язку мати та зберігати товарно-транспортну накладну.

Крім того, виходячи з висновків ВАСУ у зазначеній справі, а також зважаючи на положення інформаційного листа ВАСУ від 02.06.2011р. суди мають перевіряти доводи податкового органу та надавати їм оцінку в сукупності.

Окрім того, колегія суддів не бере до уваги покликання суду першої інстанції на неотримання від ТзОВ «Алва Трейдінг» ветеринарних свідоцтв для реалізації шкур ВРХ, що не може свідчити про те що зазначені господарські операції не проводились, оскільки законодавство України, чинне на момент виконання договорів між ТзОВ «Алва Трейдінг» та позивачем по справі, не містило положень, які б вказували що не отримання зазначених документів та або реалізація товару не підтвердженого зазначеними дозвільними документами є обов'язковою підставою для визнання таких правочинів недійсними (нікчемними). Так, як зазначено в листі ВАСУ від 02.06.2011, № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. В будь-якому випадку відсутність зазначених ветеринарних свідоцтв вказує на порушення вимог законодавства ТзОВ «Алва Трейдінг» та не може бути підставою для відповідальності ТзОВ «Пустомити м'ясо».

Також, відповідно до приписів ч.2 ст.8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06 р. Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, оформлені належними первинними документами (договором), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Що стосується покликання суду першої інстанції на те, що позивачем по справі не був відображений у бухгалтерському обліку по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» договір про відступлення права первісним кредитором (ТзОВ «Консул ОК» ) новому кредитору (ТзОВ «Константа - С»), колегія суддів вважає спростувати наступним.

Відповідно до ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило частини 1 коментованої статті означає, що, наприклад, договір відступлення права вимоги може бути підписаний тільки старим та новим кредиторами без визначення волі боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, з договору про відступлення права вимоги №БП/04-07 від 18.07.2007 року ТОВ «Константа-С» (первісний кредитор) відступає, а «Gunnersburry Limited» (Кіпр) (новий кредитор) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із Договорами купівлі-продажу №12/04 від 12.04.2007р., №03/05 від 02.05.2007р. та №10/06 від 07.06.2007р. («Основний договір»), укладений між первісним кредитором та ТОВ «Пустомити м'ясо» (боржник), де за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в п.2.1 даного договору (1 014 913,65 грн.).

Окрім того, колегією суддів було встановлено, що ТОВ «Пустомити м'ясо» зверталось 17.05.2009 року до ТОВ «Константа-С» про підтвердження або спростування факту підписання договору про відступлення права вимоги від 05.07.2007р. №29-11, на що ТОВ «Константа-С» повідомило, що між ТОВ «Консул ОК» та ТОВ «Константа С» дійсно був підписаний договір про відступлення права вимоги від 05.07.2007 року, які наявні у матеріалах справи.

Оскільки, кредитором позивача по справі за період, що охоплений актом перевірки виступало підприємство-нерезидент «Gunnersburry Limited» (Кіпр), а тому висновок відповідача по справі про порушення позивачем по справі п.1.25 ст.1, пп.4.1.6, п.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невідображення безнадійної кредиторської заборгованості занижено скоригований валовий дохід за 2009 рік на 1014914 грн. (за 2 квартал 2009 року) не відповідає дійсності.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач по справі не довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем по справі податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою задоволити позовні вимоги повністю.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, ст. 198, ч.1 ст. 202, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пустомити м'ясо» - задоволити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року у справі № 2а-8218/10/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.08.2010 року за №0000792350/0 та №0000802350/0.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.І. Богаченко

Суддя А.Р. Курилець

Суддя В.Я. Качмар

Повний текст виготовлений 05.08.2014 року.