Ухвала

від 22.07.2014 по справі 2а/2570/1046/2011

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ К/9991/96151/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року

у справі № 2а/2570/1046/2011

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року, позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (далі - СПД-ФО ОСОБА_3; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - ДПІ у м. Чернігові; відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0003331729/2 від 23 грудня 2010 року.

Не погоджуючись, зокрема, з постановленим у справі рішенням Київського апеляційного адміністративного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року, якою залишено без змін постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку СПД-ФО ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1015/17-219/НОМЕР_1 від 03 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003331729/2 від 23 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 108 486,00 грн. (72 324,00 грн. - основний платіж, 36 162,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення СПД-ФО ОСОБА_3 підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою «Селянин» та Приватним підприємством «Міміно», з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов'язань контрагентів.

Зокрема, обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України», відповідно до яких виявлено відхилення між задекларованим позивачем податковим кредитом та податковими зобов'язаннями, сформованими ТОВ ВКФ «Селянин» та ПП «Міміно».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем товару (овочів та фруктів) у ТОВ ВКФ «Селянин» та ПП «Міміно» підтверджується дослідженими судовими інстанціями первинними, розрахунковими та платіжними документами, що, зокрема, податковим органом не заперечується, як і не заперечується, що понесені СПД-ФО ОСОБА_3 витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати постачальниками податку до бюджету, а відтак, якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.