Постанова

від 13.08.2014 по справі 910/23831/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2014 р. Справа№ 910/23831/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Бормотов С.А. - директор,

від відповідача Демещук П.О., дов. від 31.07.2014 №119,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси)

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014

(підписане 28.04.2014)

у справі №910/23831/13 (суддя Митрохіна А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехресурс»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною ДП «Укрекоресурси» в особі Східного територіального управління розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною Територіального управління «Східекоресурси»

про стягнення 356797,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехресурс» (далі - позивач) до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною ДП «Укрекоресурси» в особі Східного територіального управління розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною Територіального управління «Східекоресурси» (далі - відповідач) про стягнення 356797,23 грн задоволено частково (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог станом на 14.04.2014).

Стягнуто з відповідача на користь позивача 297452,48 грн основного боргу, 4549,19 грн 3% річних, 21416,58 грн пені, 11296,78 грн інфляційних витрат та 6707,78 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не має боргу за фактичне зберігання майна з 11.11.2013, оскільки надіслав позивачу вимогу від 08.11.2013 про повернення майна. На думку відповідача, його борг за фактичне зберігання майна становить 196844,60 грн за період з 01.05.2013 по 08.11.2013. Крім того, позивач позбавлений права вимагати суми пені та штрафу, оскільки договір від 18.07.2012 №18/20 про відповідальне зберігання втратив чинність.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2014 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2014 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 30.07.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказом належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 06.06.2014) - 10.06.2014.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 у зв'язку з виходом судді Кондес Л.О. у відставку було змінено склад суду: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Ропій Л.М., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2014 відкладено розгляд справи на 13.08.2014.

04.08.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

13.08.2014 у судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено у ст.936 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами 1,3 ст.938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2012 між сторонами укладено договір №18/20 про відповідальне зберігання майна (далі - договір), відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених договором, та згідно з актом прийому-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання контейнери для збору твердих побутових відходів та їх комплектуючих по номенклатурі та в кількості відповідно до акта прийму-передачі. Майно розташоване по вул. Поліграфічна, 1 м. Донецька (п.1.1 договору).

За зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу кошти в сумі 30918,00 грн в місяць (п.4.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 (п.7.1 договору).

Сторонами не було вжито заходів щодо пролонгації дії договору, що дає підстави вважати, що договір втратив чинність з 01.01.2013.

Факт передачі відповідачем позивачу майна на відповідальне зберігання підтверджується актом приймання-передачі майна від 26.10.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2013 у справі №905/1785/13-г позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехресурс» до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною ДП «Укрекоресурси» в особі Східного територіального управління розвитку та контролю Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною Територіального управління «Східекоресурси» про стягнення 92998,00 грн боргу за період з грудня 2012 року по квітень 2013 задоволено повністю.

Рішення не оскаржене та набрало законної сили.

Позивач, звертаючи до суду першої інстанції, просить стягнути з відповідача 297452,48 грн боргу за фактичне зберігання майна за період з 01.05.2013 по 18.02.2014 (після закінчення строку дії договору).

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що дебіторська заборгованість існує у нього у сумі 196844,60 грн за період з 01.05.2013 по 08.11.2013.

Судом першої інстанції задоволено позов в частині стягнення суми основного боргу за фактичне зберігання майна в повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Частини 1,3 статті 946 ЦК України встановлюють, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст.948 ЦК України).

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч.1 ст.949 ЦК України).

08.11.2013 відповідач звернувся до позивача з листом №1454/011, де просив повернути майно, передане на відповідальне зберігання.

Пункт 3.1.2 договору зобов'язує відповідача після закінчення строку дії договору забрати у зберігача майно.

Поклажодавцеві, який не забрав річ після закінчення строку зберігання, слід мати на увазі положення ст. 946 ЦК України.

Будь-яких заходів щодо повернення майна відповідач не вжив, доказів прибуття до позивача за належним йому майном не надав, в результаті чого, суд апеляційної інстанції робить висновок про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 297452,48 грн за фактичне зберігання майна за період з 01.05.2013 по 18.02.2014.

Оскільки договір від 18.07.2012 №18/20 про відповідальне зберігання майна в силу п.4.1 є оплатним, то обов'язок відповідача сплатити за зберігання є його грошовим зобов'язанням перед позивачем.

Позивач, керуючись ч.2 ст.231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просить стягнути з відповідача 22677,11 грн пені за період з 01.06.2013 по 01.04.2014 та 20821,67 грн 7% штрафу.

На думку позивача, до даних правовідносин правомірним є застосування ч.2 ст.231 ГК України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 20821,67 грн 7% штрафу з огляду на те, що ч.2 ст.231 ГК України передбачає застосування штрафу виключно за прострочення поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, а не за прострочення виконання грошового зобов'язання, що у даному випадку мало місце з боку відповідача.

Однак, з частковим задоволенням вимоги про стягнення пені в сумі 21416,58 грн колегія суддів не погоджується з огляду на те, що пеня як різновид неустойки характеризується, зокрема, такою ознакою як застосування виключно у грошових зобов'язаннях, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 231 ГК України регулює відносини, стосовно окремих предметів неустойки та щодо кола господарських правовідносин, де застосовуються уніфіковані штрафні санкції.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме:

якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України;

якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 26.01.2012 у справі №18/137.

Розмір штрафної санкції, передбачений абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з виконанням робіт, наданням послуг, тощо, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафної санкції.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 у справі №903/610/13.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14).

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позов в частині стягнення суми пені з посиланням на ч.2 ст.231 ГК України є необґрунтованим та неправомірним, а отже задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції при розрахунку суми пені застосовано Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Слід звернути увагу, що вказаний Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Однак, договором зберігання не передбачено застосування до поклажодавця такого виду відповідальності як пеня за невиконання зобов'язання по оплаті. Крім того, договір зберігання майна втратив чинність з 01.01.2013.

Отже, з огляду на відсутність підстав для застосування пені згідно ч.2 ст.231 ГК України (оскільки зобов'язання грошове) та відсутність підстав застосування договірної пені (оскільки договором такої відповідальності не передбачено, та й договір втратив чинність), позовна вимога про стягнення суми пені задоволенню не підлягає, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі №910/23831/13 в частині стягнення 21416,58 грн пені підлягає скасуванню.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивачем наведено розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, згідно якого він просить стягнути з відповідача 4549,19 грн 3% річних та 11296,78 грн інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає їх правильними та погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 4549,19 грн 3% річних та 11296,78 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 підлягає скасуванню в частині задоволення вимоги про стягнення суми пені.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство «Укрекоресурси) задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі №910/23831/13 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення 21416,58 грн пені.

3. Прийняти нове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртехресурс» у задоволенні позовної вимоги про стягнення 22677,11 грн пені.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі №910/23831/13 залишити без змін.

5. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі №910/23831/13 викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводженням з відходами як в вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В; код ЄДРПОУ 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехресурс" (83035, м. Донецьк, пр. Грінкевича, 5; код ЄДРПОУ 30962366)

297452 (двісті дев'яносто сім тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн 48 коп. основного боргу за фактичне зберігання майна,

4549 (чотири тисячі п'ятсот сорок дев'ять) 19 коп. 3% річних,

11296 (одинадцять тисяч двісті дев'яносто шість) грн 78 коп. інфляційних втрат,

6265 (шість тисяч двісті шістдесят п'ять) грн 96 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити".

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехресурс" (83035, м. Донецьк, пр. Грінкевича, 5; код ЄДРПОУ 30962366) на користь Державного підприємства з питань поводженням з відходами як в вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В; код ЄДРПОУ 20077743) 214 (двісті чотирнадцять) грн 16 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/23831/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Л.Г. Сітайло