Рішення

від 29.01.2014 по справі 24/119 (2010)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2014 р. Справа № 24/119 (2010)

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чагарі" (82100, вул. П.Орлика, 40, м. Дрогобич, Львівська область; ідентифікаційний код 32482212)

Відповідач-1: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (82100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про стягнення заборгованості у сумі 4423,65грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: ОСОБА_1

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Чагарі" заявлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогою стягнення заборгованості у сумі 2258,00грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за надане торгове місце та надані послуги), передбачені умовами Договору від 06.07.2008р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 67,74грн. 3% річних від простроченого платежу, 783,75грн. пені та 1129,00грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.07.2008 року Сторонами укладено договір про надання торгового місця, відповідно до умов якого Позивач зобов'язується надати Відповідачу в оренду торгове місце НОМЕР_2 в сьомому ряді, на торговому майданчику по вул. П.Орлика, 20-А, а останній зобов'язується сплачувати орендну плату та інші платежі передбачені договором. Проте, Відповідач свої зобов'язання порушив, внаслідок чого Позивач просить стягнути заборгованість, яка, згідно доводів Позивача, виникла з січня 2009р., та згідно представлених Позивачем розрахунків, існувала по серпень 2010р.

16.09.2010р. ухвалою Господарського суду Львівської області (суддя Хабіб Марія Іванівна) порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 30хв. 05.10.2010р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 05.10.2010р.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 26.10.2010р. (суддя Хабіб М.І.) зупинено провадження у справі до вирішення Львівським апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 09.04.2010року у справі №21/111 (14/235) за позовом ТзОВ „Чагарі" до Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та зобов'язано сторони коли відпадуть обставини, що зумовили зупинення провадження у справі, подати суду письмову заяву для поновлення провадження у справі.

Сторони вимоги ухвали не виконали.

Проте, з системи документообігу судом встановлено, що справа №21/111 (14/235) закінчена провадженням.

31.12.2013р. ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 16год. 00хв. 16.01.2014р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 16.01.2014р.

Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідач в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначила про те, що у Відповідача відсутній борг, про який зазначає Позивач, у Позивача відсутнє право власності на орендовані приміщення, укладений між Сторонами Договір не діяв вже з 2009р. та право власності на спірне майно зареєстроване за Відповідачем, про що подала копії підтверджуючих документів, оригінали яких оглянуто судом.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Відповідача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 2258,00грн. боргу за період з січня 2009р. по серпень 2010р. (згідно доводів позовної заяви та представлених Позивачем розрахунків).

Підставою позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем умов укладеного між Сторонами 05.07.2008р. договору про надання торгового місця та послуг в частині оплати за період з січня 2009р. по серпень 2010р . Позивач зазначає, що Договір від 05.07.2008р. протягом 2009-2010р.р. продовжено за взаємною згодою Сторін .

Проте, з такими доводами Позивача суд не може погодитись виходячи з наступного .

Так, 05.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чагарі" (Ринок, Позивач у справі) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Підприємець-Продавець, Відповідач у справі) укладено Договір про надання торгового місця та послуг (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого, Ринок надає згідно дислокації торгове місце НОМЕР_2 в 7 ряді, для здійснення торгівлі промислової групи товарів, товарів бувших у вжитку, на торговому майданчику по вул.П.Орлика, 20-А з наданих в оренду торгових місць, павільйонів, торгових кіосків, тощо; забезпечує загально експлуатаційні витрати, які пов'язані з обслуговуванням та утриманням торгового місця на підставі Калькуляції, затвердженої власником Ринку; за окрему плату, при необхідності, надає прокат торгового інвентаря та обладнання, послуги камери схову, інші послуги; забезпечує охоронність торгових місць, павільйонів, здійснює охорону майна в ньому за окрему плату та згідно укладених окремо договорів; забезпечує утримання в належному санітарному та експлуатаційному стані.

Пунктом п.2 Договору передбачено, що Підприємець-Продавець використовує торгове місце для продажу промислової групи товарів, теле-радіо апаратури, побутової техніки, інструментів, меблів, товарів бувших у вжитку, тощо та зобов'язується : сплачувати ринковий збір згідно діючих тарифів у відповідності та в порядку, визначеному чинним законодавством; щомісяця до 1 числа наступного місяця здійснювати оплату за оренду торгових місць, оплату вартості наданих послуг ринку згідно встановлених тарифів, затверджених Калькуляцій адміністрацією ринку з щомісячною відміткою в Договорі про проведену оплату; щоденно проводити оплату за послуги по наданню торгового місця, ринкового збору, який 100% надходить до місцевого бюджету.

Згідно п.5, термін дії Договору встановлюється з моменту підписання договору та акту приймання та передачі в оренду торгового місця і діє до 31.12.2008 року .

У п.6 Договору зазначено банкетну норму щодо продовження строку дії Договору, проте, банкетні форми запису дати викреслені, - відтак, відсутні у Договорі норми щодо можливого продовження строку дії Договору .

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем відповідно до Акту приймання-передачі в оренду від 05.07.2008р. №000167 прийняв в оренду торгове місце, розміщене на ринку промислової групи товарів, товарів бувших у вжитку ТзОВ "Чагарі" за адресою: 82100, вул. П.Орлика, 20-А, м. Дрогобич, Львівська область, ряд НОМЕР_2 торгове місце НОМЕР_2, що підтверджується підписами та скріпленими печатками на зазначеному Акті приймання-приймання.

24.12.2008р. Відповідачем подано заяву Позивачу щодо переукладення Договору про надання вищезгаданого торгового місця з січня 2009р.

17.12.2009р. Відповідачем подано заяву Позивачу щодо продовження строку дії Договору з 01.01.2010р.

10.01.2010р. за №32 Позивачем скеровано Відповідачу листа, в якому зазначено, що Відповідач протягом дії Договору систематично порушував його умови, в тому числі в частині оплати; Позивач заперечує проти поновлення строку дії Договору ; у вказаному листі Позивач зазначає, що в разі оплати компенсації за фактичне використання торгового місця, а також компенсації вартості наданих Відповідачу послуг по утриманню торгового місця в належному стані щомісячно на протязі 2010р., Позивач пропонує з'явитись для вирішення питання щодо укладення договору оренди торгового місця.

У вересні 2010р. (лист №69 від 02.09.2010р.) Позивачем скеровано Відповідачу листа, в якому зазначено, що Відповідач протягом дії Договору систематично порушував його умови, в тому числі в частині оплати, в тому числі за період з 01.09.2009р. по 01.08.2010р.; у вказаному листі Позивач зазначає, що в разі оплати компенсації за фактичне використання торгового місця, а також компенсації вартості наданих Відповідачу послуг по утриманню торгового місця в належному стані щомісячно на протязі 2010р., Позивач пропонує з'явитись для вирішення питання щодо укладення договору оренди торгового місця.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

З врахуванням визначеного п.1 Договору предмету, між Сторонами виникли орендні правові відносини та правові відносини з надання послуг. Проте, згідно представленого Позивачем розрахунку (а.с.24) та позовної заяви (а.с.4), Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість з орендної плати.

Згідно ст.905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.6 ст.283 ЦК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця , договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч.4 ст.284 ЦК України, Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи те, що згідно п.5 Договору такий укладено на строк 5 місяців та 27 днів; беручи до уваги наявні в матеріалах справи копії платіжних квитанцій про сплату Відповідачем платежів за Договором, в тому числі за 2009р.; враховуючи лист Позивача №32 від 10.01.2010р., в якому останній заперечив проти поновлення строку Договору; суд зазначає, що станом на 25.12.2009р. договірні відносини між Сторонами щодо оренди припинились .

Також, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18573133 від 18.04.2008р., реєстраційний №22991748,, будівлі ринку промислової групи товарів та товарів, бувших у вжитку і навіси, що знаходяться за адресою: Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Орлика Пилипа, зареєстровані за Позивачем на праві приватної власності на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. №14/235 .

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2009р. у справі №14/235 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року у справі №14/235 та рішення господарського суду Львівської області від 02.11.2007 року скасовано, справу скеровано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Відтак, підстава (постанова ЛАГС від 04.03.2008р.), на основі якої зареєстровано право власності на зазначені вище приміщення за Позивачем, відпала 28.05.2009р .

На новому розгляді справа отримала №21/111 (14/235).

09.04.2010р. колегією суддів господарського суду Львівської області у складі головуючого судді Масловської Л.З., суддів Мороз Н.В., Деркач Ю.Б. прийнято рішення у справі №21/111 (14/235) за позовом ТзОВ „Чагарі" до Дрогобицької міської ради за участю третіх осіб про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яким позов задоволено повністю та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чагарі" (ЄДРПОУ 32482212) право власності на будівлі ринку промислової групи товарів та товарів бувших у вжитку за адресою м. Дрогобич, вул. Орлика, 20А під літ. А-1-7 площею 111,8кв.м., Б-1-26 площею 301,4кв.м., В-1-10 площею 165кв.м., Г-1-6 площею 64,7кв.м., Д-1-10 площею 81,8кв.м., Ж-1-11 площею 118,2кв.м., З-1-2 площею 85,9кв.м., К-1-7 площею 82,4кв.м., Л-1-4 площею 36кв.м., М-1-4 площею 35,2кв.м.,Н-1-3 площею 37,2кв.м., О-1-2 площею 34,6кв.м., П-1-3 площею 35,8кв.м., Р-1-4 площею 34,6кв.м., С-1-3 площею 37,1кв.м., Т-1-2 площею 38,8кв.м., Ф-1-2 площею 18,2кв.м. та навіси під літерами Е1, Е2, Е3, Е4, Е5.

12.06.2012р. постановою Львівського апеляційного господарського суду скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 09.04.2009р. у справі № 21/111 (14/235). В позові відмовити.

16.08.2012 року постановою Вищого господарського суду України Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.12 у справі №21/111(14/235) залишено без змін.

28.01.2013р. постановою Вищого господарського суду України повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Чагарі" заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.08.2012 у справі №21/111 (14/235).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що з дати скасування постанови ЛАГС від 04.03.2008р., а саме - 28.05.2009р. (описана вище постанова ВГСУ) перестали існувати та не виникали підстави, на основі яких Позивач зареєстрував право власності на описане вище нерухоме майно.

При цьому суд зазначає, що вказаний витяг №18573133 від 18.04.2008р. існував в період з січня 2009р. по серпень 2010р., та на момент вирішення справи судом у матеріалах справи відсутні й Сторонами суду не подані докази скасування чи визнання недійсним цього витягу.

Поряд з цим суд зазначає наступне .

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних квитанції, за період з січня 2009р. по серпень 2010р. Відповідачем сплачено Позивачу з призначенням платежу: орендна плата, ринковий збір, охорона, нічне світло, 6546грн. Проте, згідно представленого Позивачем уточненого розрахунку заборгованості (а.с.24), Відповідачем за період з січня 2009р. по серпень 2010р. сплачено Позивачу 3900грн.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Позивачем не враховано здійснені Відповідачем за період з січня 2009р. по серпень 2010р. платежі на загальну суму 2646грн. (6546-3900), що складає більше, аніж розрахований та заявлений Позивачем до стягнення борг.

Враховуючи вищенаведене суд також зазначає, що Позивачем не доведено, та відповідно до матеріалів справи Відповідачем спростовано наявність у Позивача боргу за Договором за період з січня 2009р. по серпень 2010р.

При цьому суд також зазначає, що підставою позовних вимог у позовній заяві зазначено зобов'язання Відповідача за укладеним Договором, а не за фактичне користування річчю .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Позивачем не доведено в установленому законом порядку, а Відповідачем спростовано наявність боргу за Договором за період з січня 2009р. по серпень 2010р., суд зазначає про відсутність доведення порушення відповідачем зобов'язання щодо здійснення оплати за укладеним Договором за період з січня 2009р. по серпень 2010р .

Враховуючи вищенаведене в мотивувальній частині рішення, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частині сплати 2258грн. основного боргу за період з січня 2009р. по серпень 2010р., відтак, в цій частині в позові слід відмовити .

При цьому, щодо проведених розрахунків суд зазначає наступне. У позовній заяві, в тому числі прохальній її частині, Позивачем зазначено позовну вимогу про стягнення 2258грн. основного боргу. В уточненому розрахунку (а.с.24) Позивач зазначає, що сума боргу становить 2048грн. Проте, враховуючи відсутність в матеріалах справи заяви про зменшення розміру позовних вимог, беручи до уваги те, що суд не вправі самостійно змінювати ціну позову, суд приймає до уваги розмір позовних вимог, який зазначено у позовній заяві.

Щодо стягнення 1129,00грн. штрафу, 783,75грн. пені, 67,74грн. 3% річних, 185,16грн. інфляційних нарахувань.

Позивач просить також стягнути 1129,00грн. штрафу, 783,75грн. пені, 67,74грн. 3% річних, 185,16грн. інфляційних нарахувань, розрахунки яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, щодо проведених розрахунків суд зазначає наступне. У позовній заяві, в тому числі прохальній її частині, Позивачем вказано ціну позову 4423,65грн., серед яких: 2258грн. основного боргу, 783,75грн. пені, 1129грн. штрафу, 67,74грн. 3% річних; 4423,65грн. у прохальній частині зазначено як суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції. Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що розмір інфляційних нарахувань, заявлених Позивачем до стягнення, складає 185,16грн. (4423,65-2258-783,75-1129-67,74=185,16). В уточненому розрахунку (а.а.с.24-25) Позивач зазначає, що сума боргу становить 2048грн., пені - 42,29грн., штрафу - 1024грн., 3% річних - 44,79грн., інфляційних нарахувань - 122,99грн. Проте, враховуючи відсутність в матеріалах справи заяви про зменшення розміру позовних вимог, беручи до уваги те, що суд не вправі самостійно змінювати ціну позову, суд приймає до уваги розмір позовних вимог, який зазначено у позовній заяві.

У п.4 Договору встановлено, якщо Підприємець-Продавець вчасно не сплатив вартість оренди торгового місця, послуг по утриманню торгових місць згідно встановлених тарифів, то він сплачує пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочки виконання грошового зобов'язання від суми заборгованості та штраф в розмірі 50% від встановленого тарифу послуг за утримання торгового місця.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення 2258грн. основного боргу; беручи до уваги доводи мотивувальної частини щодо не доведення Позивачем порушення Відповідачем зобов'язання; враховуючи також дати та суми здійснених Відповідачем протягом січня 2009р. - серпня 2010р. платежів, зазначені у наявних в матеріалах справи платіжних документах з відмітками банку про сплату, суд приходить до висновку і про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1129,00грн. штрафу, 783,75грн. пені, 67,74грн. 3% річних, 185,16грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

29.01.2014р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03.02.2014р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги те, що спір виник з вини Відповідача та те, що сума позовних вимог в задоволенні яких суд відмовляє складає менше 1% від ціни позову, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.