Постанова

від 31.07.2014 по справі 2а-2965/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року 18 год. 03 хв. м. Львів № 2а-2965/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В.,

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.

представника позивача - Мацепура В.С.

представника відповідача - Квасниця Н.Б.

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Система Оптимум» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2012 року № 0000022341

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Система Оптимум», (далі - ПП «Система Оптимум», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Сихівському районі м. Львова, відповідач), у якому позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 року № 0000022341.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем на підставі акта перевірки від 26.12.2011 року № 5224/23-408/35774875 «Про результати позапланової документальної перевірки ПП «Система Оптимум» (код ЄДРПОУ 35774875) з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий 2011 року по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (код ЄДРПОУ 34558872)», в основу якого покладенні висновки податкового органу про нікчемність договору, укладеного між ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» № 01/20/10 від 20.01.2010 року, зроблені на основі перевірки контрагента позивача ЗАТ НВП «Укрзахіденерго». Вважає, що враховуючи встановлені законодавством повноваження органів податкової служби, презумпції правомірності платника податків та презумпцію правомірності правочину твердження про порушення викладені в акті перевіркиє є незаконними і безпідставними та не можуть бути підставою застосування наслідків недійсності правочину, шляхом виключення податкового кредиту по ПДВ. Позивач наголосив, що висновки про порушення норм податкового законодавства можуть бути зроблені лише на підставі первинних бухгалтерських документів. Зазначає, що первинні документи були надані позивачем в повному обсязі, які повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго». Окрім того, зазначив, що лише за наслідками судового розгляду, якщо у мотивувальній частині суд дійде до висновку про нікчемність правочину, податкова служба вправі застосовувати наслідки, що пов'язані з недійсністю цього правочину, в тому числі, що стосуються обчислення та нарахування податків. Тому прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю. Окрім наведеного, вказав, що в період з 17.02.2012 року по 23.02.2012 року старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Сихівському районі м. Львова було проведено документальну позапланову перевірку ПП «Система Оптимум» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 2011 року при здійснені фінансово-господарських відносин з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (ЄДРПОУ 34558872) та ТОВ»ФК» Ракурс» (ЄДРПОУ 37030800), за наслідками якої складно довідку від 01.03.2012 року № 419/23-209/35774875. В даній довідці податковим ревізором-інспектором досліджено та встановлено реальність господарських операцій, що здійснювались між ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укразахіденерго» на протязі всього 2011 року (включаючи й операції за січень та лютий 2011 року, які є предметом дослідження у даному судовому процесі), підтверджено факт отримання товару та його подальшу реалізацію покупцям (розділ 3 довідки).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у письмових запереченнях. Вказала, що при перевірці використано акти перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 580/23-408/34558872 та від 17.05.2011 № 936/23-408/34558872 з питань правильності декларування ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року. В ході перевірки ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» встановлено, що для здійснення господарські діяльності підприємство не мало виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2010 рік та за 1 квартал 2011 року та дані додатку К1 до декларацій з податку на прибуток за відповідні періоди (таблиця 2 Розрахунок амортизаційних відрахувань), який поданий з нульовими показниками. Впродовж періоду з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року підприємство не було платником екологічного податку та Збору за першу реєстрацію колісних транспортних засобів, тобто товариство не має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами. Також у ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» у січні та лютому 2011 рої були відсутні дозвільні документи на придбання - продаж товарів хімічної промисловості. Враховуючи наведене, за результатами перевірки зроблено висновок про завищення ПП «Система Оптимум» суми податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 56443,48 грн, а саме за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року в розмірі 26902,25 грн за рахунок віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціях з придбання товарів (послуг) у ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», які не спрямовані на реальне настання наслідків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова з 15.12.2011 року по 19.12.2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Система Оптимум» з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-лютий 2011 року по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (код ЄДРПОУ 34558872).

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 26.12.2011 року № 5224/23-408/35774875 «Про результати позапланової документальної перевірки ПП «Система Оптимум» (код ЄДРПОУ 35774875) з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий 2011 року по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (код ЄДРПОУ 34558872)» - (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення:

- пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, пп. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.10 року за № 2755-VI, завищено податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 56 443,48 грн, а саме: за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року - 26902,25 грн та занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 56 443,48 грн, а саме за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року - 26902,25 грн.

- ч. 5 ст 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова 16.01.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000022341, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 56444,48 грн, в тому числі основний платіж 56443,48 грн та штрафні санкції в сумі 1,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення платником податків оскаржено в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Львівській області та Державної податкової адміністрації України.

Рішенням ДПА у Львівській області від 14.02.2012 року № 1235/10/10-2005/105 та рішенням ДПА України скарги позивача залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним рішеннями та повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Даючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні обставинам справи та доводам сторін, суд керується наступними положеннями законодавства України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року зі змінами та доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послу) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 -37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1-3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Позивачем в обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (ЄДРПОУ 34558872) надано суду копію Договору від 20.01.2010 року № 01/20/10, укладеного між ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго».

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (продавець) зобов'язується продати, а ПП «Система Оптимум» (покупець) належним чином прийняти і оплатити товари хімічної промисловості в кількості та асортименті, згідно товарних накладних, підписаних та завіреними сторонами.

Згідно з п. 4.1 вказаного Договору поставка обумовлених даним договором товарів здійснюється продавцем на склад покупця за адресою: м. Львів, вул.. Грунтова, 1, за рахунок покупця, що входить в ціну товару.

Окрім того, для підтвердження реальності господарських операцій по вищезазначеному договору, позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні отримані від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»:

- податкова накладна № 40 від 06.01.2011 року, податкова накладна № 60 від 11.01.2011 року, податкова накладна № 66 від 12.01.2011 року, податкова накладна № 86 від 17.01.2011 року, податкова накладна № 91 від 18.01.2011 року, податкова накладна № 98 від 19.01.2011 року, податкова накладна № 117 від 24.01.2011 року, податкова накладна № 2 від 01.02.2011 року, податкова накладна № 7 від 04.02.2011 року, податкова накладна № 9 від 07.02.2011 року, податкова накладна № 29 від 18.02.2011 року, податкова накладна № 30 від 21.02.2011 року;

- видаткова накладна № РН-1-06007 від 06.01.2011 року, видаткова накладна № РН-1-21006 від 21.01.2011 року, видаткова накладна № РН-2-01002 від 01.02.2011 року, видаткова накладна № РН-2-01001 від 01.02.2011 року, видаткова накладна № РН-2-15013 від 15.02.2011 року.

Окрім того, для підтвердження реальності господарських операцій, реальності надходження товару від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», позивачем долучено до матеріалів справи копії вантажно-митних декларацій № 209000011/2011/001167 від 20.01.2011 року та № 209000011/2010 від 27.09.2010 року з копіями рахунків фактур від 22.09.2010 року № 10100150 та № 10100158, що отримані ПП «Система Оптимум» від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» листом від № 01-10 від 10.01.2012 року, а також сертифікати якості придбаних товарів

Дані операції та наявність придбаного товару на складі підтверджуються також виписками по особових рахунках, наданих позивачем.

Дослідивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу актів ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 580/23-408/34558872 та від 17.05.2011 № 936/23-408/34558872 з питань правильності декларування ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року. Висновки акту перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» не мали реального товарного характеру. Отже,на думку податкового органу, зазначений правочин відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, пп. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Актом перевірки встановлено, що укладений ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» договір № 01/20/10 від 20.01.2010 року є нікчемним та застосовано наслідки нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу, що вказаними актами у Сихівському районі м. Львова не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем.

Зроблені відповідачем висновки про нікчемність договорів, укладених позивачем з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» суд вважає неправомірними враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін. спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу зокрема може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод родини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З вищенаведених норм вбачається, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

В матеріалах справи відсутні, а в судових засіданнях відповідачем не надано доказів наявності у позивача та його контрагентів під час укладання договорів умислу, завідомо суперечливого інтересам держави і суспільства, що укладені договори порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, та укладені з метою заволодіти майном держави. Також відповідач не надав доказів визнання недійсним вчиненого правочину між ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» в судовому порядку.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між позивачем та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність право на включення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагента позивача. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податку за жодних умов не повинен нести відповідальності за виконання своїми контрагентами обов'язків платників податків. Платник податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства. Така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (№ 3991/03) чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано. Жодних зауважень щодо оформлення податкових накладних з боку ДПІ у акті перевірки не викладено, що однозначно свідчить про її правильне та належне оформлення.

Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту відповідачем також спростовані не були.

Інших належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо предмету спору суду не надано.

У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що відсутні будь-які підстави для висновків про безтоварність описаних господарських операцій з контрагентом ЗАТ НВП «Укрзахіденерго».

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, обставини щодо неправомірності дій позивача при формуванні показників податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У ході судового розгляду спростовано докази, на які покликався відповідач при проведенні перевірки позивача та в письмових запереченнях. Використання актів перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 580/23-408/34558872 та від 17.05.2011 № 936/23-408/34558872 з питань правильності декларування ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року, як належних та допустимих доказів є необгрунованим. Жодних інших фактичних доказів, які б підтверджували висновки про порушення ПП «Система Оптимум» податкового законодавства відповідач не надав.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги ПП «Система Оптимум» до ДПІ у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від від 16.01.2012 року № 0000022341, підтверджені належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню повністю.

Суд присуджує з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167, 256 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 16.01.2012 року № 0000022341.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь приватного підприємства «Система Оптимум» (ЄДРПОУ 35774875, м. Львів, вул. Грунтова, 1) 570 (п'ятсот сімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 05 серпня 2014 року.

Суддя Кедик М.В.