Ухвала

від 02.12.2015 по справі 2а-2965/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 р. Справа № 876/8124/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Каралюса В.М.

за участю секретаря Корнієнко О.А.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р. у справі № 2а-2965/12/1370 за позовом Приватного підприємства «Система Оптимум» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р. у справі № 2а-2965/12/1370 за позовом Приватного підприємства «Система Оптимум» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, позов було задоволено повністю, вирішено визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 16.01.2012 року № НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що при перевірці використано акти перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 580/23-408/34558872 та від 17.05.2011 № 936/23-408/34558872 з питань правильності декларування ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року. В ході перевірки ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» встановлено, що для здійснення господарські діяльності підприємство не мало виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2010 рік та за 1 квартал 2011 року та дані додатку К1 до декларацій з податку на прибуток за відповідні періоди (таблиця 2 Розрахунок амортизаційних відрахувань), який поданий з нульовими показниками. Впродовж періоду з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року підприємство не було платником екологічного податку та збору за першу реєстрацію колісних транспортних засобів, тобто товариство не має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами. Також у ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» у січні та лютому 2011 рої були відсутні дозвільні документи на придбання - продаж товарів хімічної промисловості. Враховуючи наведене, за результатами перевірки зроблено висновок про завищення ПП «Система Оптимум» суми податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 56443,48 грн, а саме: за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року в розмірі 26902,25 грн за рахунок віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціях з придбання товарів (послуг) у ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», які не спрямовані на реальне настання наслідків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів встановила наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова з 15.12.2011 року по 19.12.2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Система Оптимум» з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-лютий 2011 року по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (код ЄДРПОУ 34558872). За результатами перевірки податковим органом складено акт від 26.12.2011 року № 5224/23-408/35774875 «Про результати позапланової документальної перевірки ПП «Система Оптимум» (код ЄДРПОУ 35774875) з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, лютий 2011 року по контрагенту ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (код ЄДРПОУ 34558872).

Згідно з висновками Акта перевірки встановлено порушення: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, пп. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.10 року за № 2755-VI, завищено податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 56 443,48 грн, а саме: за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року - 26902,25 грн та занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 56 443,48 грн, а саме: за січень 2011 року в розмірі 29541,23 грн, за лютий 2011 року - 26902,25 грн.; ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Товар, послуги за вказаними правочинами не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова 16.01.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 56444,48 грн, в тому числі основний платіж 56443,48 грн та штрафні санкції в сумі 1 грн.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послу) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 -37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1-3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Суд першої інстанції підставно виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій є доведеною. 20.01.2010 р. між ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» укладено договір №01/20/10, відповідно до п. 1.1 якого ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» (продавець) зобов'язується продати, а ПП «Система Оптимум» (покупець) належним чином прийняти і оплатити товари хімічної промисловості в кількості та асортименті, згідно з товарними накладними, підписаними та завіреними сторонами. Згідно з п. 4.1 вказаного Договору поставка обумовлених даним договором товарів здійснюється продавцем на склад покупця за адресою: м. Львів, вул. Грунтова, 1, за рахунок покупця, що входить в ціну товару. Окрім того, для підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором, позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні, отримані від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго»: - податкова накладна № 40 від 06.01.2011 року, податкова накладна № 60 від 11.01.2011 року, податкова накладна № 66 від 12.01.2011 року, податкова накладна № 86 від 17.01.2011 року, податкова накладна № 91 від 18.01.2011 року, податкова накладна № 98 від 19.01.2011 року, податкова накладна № 117 від 24.01.2011 року, податкова накладна № 2 від 01.02.2011 року, податкова накладна № 7 від 04.02.2011 року, податкова накладна № 9 від 07.02.2011 року, податкова накладна № 29 від 18.02.2011 року, податкова накладна № 30 від 21.02.2011 року; - видаткова накладна № РН-1-06007 від 06.01.2011 року, видаткова накладна № РН-1-21006 від 21.01.2011 року, видаткова накладна № РН-2-01002 від 01.02.2011 року, видаткова накладна № РН-2-01001 від 01.02.2011 року, видаткова накладна № РН-2-15013 від 15.02.2011 року.

Також для підтвердження реальності господарських операцій, реальності надходження товару від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго», долучено копії вантажно-митних декларацій № 209000011/2011/001167 від 20.01.2011 року та № 209000011/2010 від 27.09.2010 року з копіями рахунків фактур від 22.09.2010 року № 10100150 та № 10100158, що отримані ПП «Система Оптимум» від ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» листом від № 01-10 від 10.01.2012 року, а також сертифікати якості придбаних товарів. Дані операції та наявність придбаного товару на складі підтверджуються також виписками по особових рахунках.

Суд дійшов підставного висновку, що викладені в акті обставини порушень позивачем податкового законодавства ґрунтуються не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу актів ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 31.03.2011 року № 580/23-408/34558872 та від 17.05.2011 № 936/23-408/34558872 з питань правильності декларування ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року. Висновки акта перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції з ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» не мали реального товарного характеру. Отже, на думку податкового органу, зазначений правочин відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, пп. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Актом перевірки встановлено, що укладений ПП «Система Оптимум» та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» договір № 01/20/10 від 20.01.2010 року є нікчемним та застосовано наслідки нікчемності правочину. При цьому, вказаними актами не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем. Акти перевірок не носять для суду обов’язкового характеру, а є лише одним із джерел доказової інформації. Встановлені в актах факти підлягають доведенню.

Належних доказів нікчемності договорів позивача із контрагентами суду надано не було.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно зі ст. 664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу, зокрема, може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод родини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З вищенаведених норм вбачається, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. В матеріалах справи відсутні, а в судових засіданнях не надані докази наявності у позивача та його контрагентів під час укладання договорів умислу, завідомо суперечливого інтересам держави і суспільства, що укладені договори порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, та укладені з метою заволодіти майном держави.

Платник податку не повинен нести відповідальності за невиконання своїми контрагентами обов'язків платників податків. Платник податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства. Така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (№ 3991/03) чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано. Жодних зауважень щодо оформлення податкових накладних з боку ДПІ у акті перевірки не викладено, що однозначно свідчить про їх правильне та належне оформлення.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 р. у справі № 2а-2965/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

ОСОБА_3

Повний текст ухвали складений 07.12.2015 року.