Постанова

від 04.08.2014 по справі 819/1192/14-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1192/14-a

"04" серпня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючого судді судді Білоус І.О.

при секретарі судового засідання Габрилецькій С. Є.

за участю представника відповідача: ОСОБА_1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гусятинському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі (далі - позивач, УПФУ в Гусятинському районі) звернулося до суду із позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гусятинському районі (далі - відповідач, ВВДФССНВПЗУ в Гусятинському районі) в якому просить:

1. Визнати дії щодо неприйняття до заліку суми витрат пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, ВВДФССНВПЗУ в Гусятинському районі за період з червня 2013 року по травень 2014 року - неправомірними.

2. Стягнути з ВВДФССНВПЗУ в Гусятинському районі в користь УПФУ в Гусятинському районі невраховані суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну з червня 2013 року по травень 2014 року щодо гр. ОСОБА_2, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_5 в сумі 4390,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що потерпілим ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 призначено та виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну з червня 2013 року по травень 2014 року в сумі 4390,86 грн.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві, позивач вважає, що надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги повинен Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

УПФУ в Гусятинському районі, відповідно до ст. 25 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" звернулося до відповідача щодо відшкодування понесених ним витрат. Проте, відповідачем не було прийнято до заліку суми витрат пенсій громадянам держав-учасників СНД та членами їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих, з червня 2013 року по травень 2014 року в сумі 4390,86 грн., що підтверджується копіями актів щомісячної звірки та таблицями розбіжностей за вищевказані місяці.

ВВДФССНВПЗУ в Гусятинському районі не включено в акт щомісячної звірки суми виплачені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

З врахуванням викладеного, позивач вважає дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гусятинському районі неправомірними та просить вимоги задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився подав клопотання в якому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить слухати справу за його відсутності.

Відповідач позов не визнав, подав до суду заперечення та пояснив, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у ВВДФССНВПЗУ в Гусятинському районі на обліку не знаходяться та жодних страхових виплат не отримують. Заперечення по конкретних особах виклав у доповненнях до заперечень на адміністративний позов. На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відшкодування понесених Пенсійним фондом витрат з виплати пенсій по інвалідності проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі двохсторонніх актів щомісячної звірки, в яких зазначаються суми пред'явлених органом Пенсійного фонду до заліку сум пенсій чи інших виплат, та суми прийнятті до заліку робочим органом Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Акти щомісячної звірки витрат за період з червня 2013р. по травень 2014р. були підписанні сторонами.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гусятинському районі не прийнято до відшкодування суми витрат на виплату пенсій громадянам держав-учасниць СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, а саме: гр. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в сумі 4390,86 грн., за період з червня 2013 р. по травень 2014р., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 34 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).

Згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у ст. 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із ст. 29 цього Закону № 1105-XIV. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту ч. 4 ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи законодавства), ч. 2 ст. 24 Закону № 1105-XIV вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що аналіз норм Закону № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання ч. 8 ст. 34 цього Закону, дає підстави вважати, що обов"язок відшкодування Фондом виплачених іншими страховиками сум допомоги на поховання виникає тільки відносно тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Аналізуючи обставини справи, підтверджені належними та допустимими докази, що містяться у її матеріалах, суд приходить до висновку, що доказів наявності причинного зв"язку між одержаним трудовим каліцтвом пенсіонера ОСОБА_2 та її смертю позивачем не надано, а судом не здобуто. З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що вимоги в частині визнання дій відповідача неправомірними щодо заліку сум допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 та про стягнення цим сум до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Основ законодавства, характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Підп. г, д ч.1 ст.21, п. п. 3,4 ч.1 ст. 28 Закону України № 1105-ХІV передбачено, що у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті (провести страхові виплати), виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, в тому числі, і пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ч.7 ст.13 Закону України №1105-XIV встановлено, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Ч. 2 ст. 2 Закону України № 1105-ХІV передбачено, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше (до 01.04.2001р. - набрання чинності ЗУ № 1105- XIV) було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Тобто, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відшкодовувати Пенсійному фонду витрати пов'язанні з виплатою пенсій та інших видів допомоги лише за умови, що їх виплата передбачена (умови надання, види та розміри матеріального забезпечення) Законом України № 1105-ХІV.

Суд зазначає, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України (рішення від 23.05.2011р. у справі № 21-48а11, від 08.07.2014р. у справі № 21-240а14, постанова від 08.07.2011р. у справі № 21-57а11, від 14.11.2011р. у справі № 21-156а11), що зобов»язує суд діяти у відповідності до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, обов"язок щодо відшкодування витрат пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності чи втраті годувальника Пенсійному фонду Фондом соціального страхування від нещасних випадків виникає лише стосовно тих осіб, в особових справах яких є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Та, у разі, якщо виплати здійснювались особам, які отримали трудове каліцтво або професійне захворювання (втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання), до набрання чинності Закону України № 1105-ХІV, витрати Пенсійного фонду відшкодовуються за умови, що такі особи мали право на отримання відшкодування шкоди згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Судом встановлено, що, позивачем заявлені до відшкодування суми виплачених пенсій по трудовому каліцтву пенсіонерам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, які отримали трудове каліцтво на території країн - учасників СНД, а на даний час постійно проживають в Україні.

Натомість, судом встановлено, що із досліджених судом матеріалів не вбачається наявність у особовій справі пенсіонера ОСОБА_4 оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві. Проте, ч. 7 ст. 13 Закону України №1105-ХIV не передбачено можливості проведення страхової виплати на підставі копії акту про нещасний випадок. Крім того, копія акту не завірена належним чином, відповідно до вимог діловодства.

Із досліджених судом матеріалів вбачається наявність у особовій справі пенсіонера ОСОБА_7 копії рішення суду, яким встановлено факт нещасного випадку на виробництві. Однак суд критично оцінює посилання позивача на таке рішення як підставу для задоволення позовних вимог у частині , що стосується витрат по пенсії ОСОБА_4, з огляду на наступне.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (зі змінами, діючими на час існування спірних правовідносин) зазначено, що рішення суду про встановлення факту, що підлягає реєстрації в органах РАГСу або в інших органах, не замінює собою документів, що видаються вказаними органами, а лише може бути підставою для отримання цих документів. Таким чином, з огляду на приписи ч.7 ст.13 Закону України №1105-XIV, суд приходить джо висновку, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами, та враховуючи вищенаведену позицію, викладену у Постанові Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р., суд приходить до висновку, що рішення Чортківського районного народного суду від 09.04.1964 р. про встановлення факту нещасного випадку на виробництві не заміняє собою відповідного акта, а відтак підстав для задоволення позовних вимог щодо страхової виплати ОСОБА_7, у розумінні ч.7 ст.13 Закону України № 1105-XIV - не вбачається.

Досліджуючи питання щодо підстав для задоволення позовних вимог у частині, що стосується страхових виплат ОСОБА_5, судом встановлено, що як на час нещасного випадку, так і на час складення вказаного акту Додатоком 1 до Положення про розслідування і облік нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, затвердженого постановою Президії ВЦРПС від 04.09.1959р., протокол № 18, встановлено форму Н-1. Досліджуючи Акт № 58 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, складений стосовно ОСОБА_5, частина якого, яка містить детальний опис обставин і причин події втрачена, судом встановлено його не відповідність п. 6 встановленої форми, відтак суд приходить до висновку, що такий акт не може бути підставою для проведення страхових виплат.

Досліджуючи акт про нещасний випадок, складений стовно ОСОБА_10, суд звертає увагу на то, що даний акт містить у собі грубі порушення щодо форми його складання, а саме суттеві виправлення у прізвищи потерпілої, що на думку суду унеможливлює його застосування у якості для проведення страхової виплати.

Як зазначалось вище, ч. 2 ст. 2 Закону України № 1105-ХІV передбачено, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше (до 01.04.2001р. - набрання чинності ЗУ № 1105- XIV) було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Судом встановлено, та знайшло совє підтвердження у матеріалах адміністративної справи, що зазначені вище пенсіонери отримали трудове каліцтво до набрання чинності Законом України №1105-ХІV. Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що не всі із вказаних вище осіб мали право на відшкодування шкоди згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 67 Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік про працю, затверджених Законом СРСР від 15.07.1970 р., ст. 173 КЗпП Української PCP, затвердженого Законом УРСР від 10.12.1971р., ст. 91 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, затверджених Законом СРСР від 8.12.1961р., ст. 456 Цивільного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 18.07.1963р., п.1 Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, спричиненої робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, затверджені постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Президії Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 22 грудня 1961р. №483/25, п. п. 1 Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 р. № 690, п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. № 472, підприємство, установа, організація відповідали за заподіяну працівникові шкоду під час виконання ним трудових обов'язків лише за наявності їх вини в нещасному випадку. За відсутності вини роботодавця в нещасному випадку вищепереліченим законодавством не передбачено за працівником права на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання.

Така правова позиція знайшла свої відображення і у судовій практиці, а саме, у рішеннях Верховного Суду СРСР, Верховного Суду України (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 25.10.1963р. № 16 «Про судову практику за позовами про відшкодування шкоди», п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 05.09.1986р. № 13 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяну ушкодженням здоров'я», п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.05.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» в первісній редакції).

Зважаючи на вищевикладене, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві проводить страхові виплати особам, яким стійку втрату працездатності встановлено до набрання чинності Закону України №1105-XIV, лише за наявності вини роботодавця в нещасному випадку, що стався з працівником. В протилежному випадку, з огляду на приписи ч. 2 ст. 2 Закону України №1105-XIV, дія Закону не поширюється на вказану категорію громадян.

Суд також зазначає, що факт отримання потерпілими пенсії по трудовому каліцтву не у всіх випадках свідчити про те, що їм було встановлено право на відшкодування згідно з законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві. Пенсійне законодавство існувало як частина законодавства про державне соціальне страхування (ст. 101 Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік про працю та ст.255 КЗпП УРСР), пенсії по інвалідності виплачувались відповідно до Закону СРСР про державні пенсії (ст. 103 Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік про працю та ст. 258 КЗпП УРСР), та не носили характеру відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах.

Виходячи із вищенаведеного, дослідивши зміст рішення Чортківського районного народного суду від 09.04.1964 р. на предмет встановлення ним вини роботодавця у події, внаслідок якої ОСОБА_7 втратила працездатність, суд приходить до висновку, що вина роботодавця в цій події не вбачається.

Досліджуючи з цього ж питання зміст акту № 58 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, складений стосовно ОСОБА_5, суд, на підставі того, що в акті зазначено, що потерпілий виконував роботу, яка йому не доручалась майстром, приходить до висновку про відсутність вини роботодавця в цій події.

З"ясовуючи обставин, що підтверджують або спростовують вину роботодавця у нещасному випадку, що стався з ОСОБА_10, суд зазначає про неможливість їх встановлення з наявного в її особовій справі акту про нещасний випадок, оскільки, як зазначалось вище він містить істотні порушення щодо вимог до його заповлення, а саме, нерозбірливо заповнений та містить дописки, тобто, його зміст є незрозумілим.

Поряд з цим, аназіз змісту копії акту про нещасний випадок, складеного відносно ОСОБА_4, вказує на наявність вини роботодавця в нещасному випадку, з огляду на те, що причиною нещасного випадку була відсутність необхідного деревообробного обладнання та використання саморобного захисного пристрою. Разом з тим, як вказано вище, відсутність оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві, на думку суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до думки, що заявлені позивачем до відшкодування суми виплачених пенсій по трудовому каліцтву щодо ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, які отримали трудове каліцтво на території країн-учасників СНД, а на даний час постійно проживають в Україні, не можуть бути прийнятті відповідачем до заліку, оскільки у вказаних громадян відсутні підстави для отримання від Фонду соціального страхування від нещасних випадків страхових виплат згідно з ч. 2 ст. 2, ч. 7 ст. 13, абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону України № 1105-ХІV.

Ст. 11 КАС України встановлено принцип змагальності сторін, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачами доведено правомірність дій та відсутність підстав для стягнення коштів, а відтак, заявлені позивачем вимоги до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу , а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 08.08.2014 р.

Суддя Білоус І.О.

копія вірна

Суддя Білоус І.О.