Рішення

від 05.03.2009 по справі 33/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.09                                                                                           Справа№ 33/11

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД (м. Львів)

до відповідача :Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя»(м. Львів)

про :стягнення   2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 60 коп. (з яких: 1 896,70 грн. –основний борг; 34,92 грн. –3% річних; 226,98 грн. –пеня)

                                                                                         Суддя :                             Цікало А.І.                                                                                          При секретарі :              Герасименко В.С.

Представники:

Позивача:Білецький Р. Б. –представник (довіреність б/н від 19.01.2009 р.)

Відповідача:не з'явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 05.02.2009 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 595 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя» (м. Львів) про стягнення 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 60 коп. (з яких: 1 896,70 грн. –основний борг; 34,92 грн. –3% річних; 226,98 грн. –пеня).

Ухвалою суду від 06.02.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 19.02.2009 р. У зв'язку з неявкою представника відповідача, 19.02.2009 р. розгляд справи було відкладено на 05.03.2009 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 06.02.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 19.02.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 05.03.2009 р. представник позивача подав до суду уточнений розрахунок позовних вимог та витребувані документи.

Представник позивача позов підтримав повністю, з врахуванням уточнення позовних вимог, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві, уточненні та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 06.02.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 19.02.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

15 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя»був укладений Договір поставки № 08/089/Л (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

На виконання умов Договору 22 травня 2008 р. позивач, згідно видаткової накладної № Ас-0005621 від 22.05.2008 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні), поставив, відповідач, відповідно до  довіреності серії ЯОТ№ 776426 від 16.05.2008 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) прийняв товар на загальну суму  1 896 (одна тисяча вісімсот дев'яносто шість) грн. 70 коп.

Згідно до п. 4.2. Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунків-фактур та накладних в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцять) днів з дати поставки або в готівковій формі шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач зобов'язаний був розрахуватися за поставлений товар до 06 червня 2008 року.

Відповідач взятих на себе зобов'язань по Договору не виконав, вартість поставленого товару не оплатив.

Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати (з порушенням термінів, які вказані в п. 4.2. даного Договору), покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом терміну затримки оплати від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Станом на день звернення з позовом до суду відповідач заборгованості за отриманий товар не погасив і така становить 1 896 (одна тисяча вісімсот дев'яносто шість) грн. 70 коп.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та Договору, нараховано: 34,92 грн. –3% річних та 226,98 грн. –пені.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.  

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих  та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя»(м. Львів) про стягнення 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 60 коп. (з яких: 1 896,70 грн. –основний борг; 34,92 грн. –3% річних; 226,98 грн. –пеня) обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 3 від 16.01.2009 р. позивачем сплачено в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп.

Згідно платіжного доручення № 4 від 16.01.2009 р. позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України „Про адвокатуру”, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Щодо стягнення з відповідача 300 (триста) грн. 00 коп. витрат, пов‘язаних з наданням правової допомоги, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, оскільки представником позивача представлено належні докази надання таких послуг та оплати їх позивачем.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя»(м. Львів) про стягнення 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 60 коп. (з яких: 1 896,70 грн. –основний борг; 34,92 грн. –3% річних; 226,98 грн. –пеня) –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний центр «Розточчя»(вул. Чмоли, 2, м. Львів, 79026 (вул. Івана Франка, 4, м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область, 81053); код ЄДПРОУ 22399600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскона»ЛТД (вул. Генерала Чупринки, 44, м. Львів, 79013; код ЄДРПОУ 19165672) –2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 60 коп. (з яких: 1 896,70 грн. –основний борг; 34,92 грн. –3% річних; 226,98 грн. –пеня), 300 (триста) грн.. 00 коп. - оплати послуг адвоката , 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.  

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя