Постанова

від 30.04.2009 по справі 40/184-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

40/184-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2009 р.                                                           Справа № 40/184-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Білоконь Н. Д., суддя Токар М.В.

при секретарі  Зозулі О.М.

за участю:

прокурора-Гурьєва В.М., посвідчення № 159 від 14.07.2008 р.

представників:

позивача - Шелудька В.І.-голови правління, Плужник О.О., довіреність без номера від 25.03.2009 р.

відповідача - не прибув.

третьої особи Мережка І.Ф., директора

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційне подання прокурора Фрунзенського району м. Харкова (вх. № 404 Х/1-14) на рішення господарського суду Харківської області від 29.09.08 по справі № 40/184-08

за позовом автогаражного кооперативу "Велозаводська", м. Харків

третя особа, яка  не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-приватна фірма "Міф", м. Харків

до  Харківської міської ради, м. Харків

за участю прокурора Фрунзенського району м. Харкова

про визнання права власності

встановила:

Автогаражний кооператив "Велозаводська" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання за  ним права власності на частину будівлі літ "А-2" загальною площею 135,4 кв.м.  по вул.  Велозаводській, 33  у Фрунзенському районі м. Харкова.

Рішенням господарського суду Харківської області  від  29 вересня 2008 р. у  справі № 40/184-08 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено. Визнано  право власності  на частину будівлі літ "А-2" загальною площею 135,4 кв.м. по вул. Велозаводській, 33 у Фрунзенському районі м. Харкова за автогаражним кооперативом "Велозаводська".

     Прокурор Фрунзенського району м. Харкова із зазначеним рішенням господарського  суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційне подання,в якому, посилаючись на порушення місцевим господарським судом  норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність викладених в рішенні висновків, обставинам справи, просить  рішення скасувати  та прийняти нове рішення, яким в задоволенні  позову відмовити.

     Прокурор в  судовому засіданні  підтримує апеляційне  подання.

    Позивач  у  відзиві та його представники в  судовому засіданні  проти апеляційного подання прокурора заперечують, просять залишити його без задоволення, а  оскаржуване рішення -без змін.

      Третя особа в  своїх письмових поясненнях та її представник  в  судовому засіданні проти апеляційного подання прокурора заперечують, просять залишити його без задоволення, а  оскаржуване рішення -без змін.

     Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційного подання та відзиву на нього, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом  норм  матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла  висновку, що  апеляційне подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

    Позивач просить визнати за ним право власності на частину будівлі літ "А-2" загальною площею 135, 4  кв.м.  по вул. Велозаводській, 33  у Фрунзенському районі  м. Харкова, посилаючись  на  наступне: за зазначеною адресою протягом  1991 року ним власними силами та за власні  кошти було побудовано будівлю автомайстерні загальною площею  374, 5  кв.м.;  рішенням  господарського суду від 16 грудня  2003 р.  у  справі №  40/594-03 визнано факт, який згідно  зі статтею  35 Господарського процесуального кодексу України  не потребує повторного доказування, а саме  належності автогаражному  кооперативу "Велозаводська" на праві власності частини будівлі автомайстерні літ "А-2" загальною площею 135, 4  кв.м.  по вул. Велозаводській, 33  у Фрунзенському районі  м. Харкова; зазначена нежитлова будівля відповідає  усім  будівельним нормам та вимогам, що  встановлені законодавством  України; на теперішній  час  будівництво зазначеної будівлі закінчено та  її введено в  експлуатацію; ця  будівля  відповідає усім  екологічним, санітарним, пожежним та будівельним нормам  і вимогам, що встановлені  чинним законодавством; відповідно  до технічних паспортів, розроблених  комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від  13.05.1998 р.  автогаражний  кооператив "Велозаводська" є власником  частини автомайстерні літ. "А-2" по вул. Велозаводській, 33  у Фрунзенському районі  м. Харкова.При усному зверненні до Харківської міської ради з заявою про видачу  позивачеві  свідоцтва  на право власності  на зазначене новостворене нерухоме майно йому  було відмовлено з посиланням  на недотримання  вимог п. 6.1. "Тимчасового положення про порядок  реєстрації права власності на нерухоме майно".

      Позивач серед правових підстав визнання за ним права власності  в  позовній  заяві зазначає зокрема ч. 1  статті 331 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що  право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, а  також на положення статті 376, Цивільного кодексу України, якими  регулюються підстави та порядок набуття права власності на самочинне будівництво.

       Згідно зі  статтею 376 Цивільного кодексу України  житловий будинок, будівля споруда, інше  нерухоме майно вважаються  самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушенням  будівельних норм і правил.

     Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває  права власності на нього.

       Відповідно до приписів ч. 3, 5 ст. 376 цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо  власник  (користувач)  земельної  ділянки заперечує проти  визнання  права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила  (здійснює)  самочинне  будівництво  на  його  земельній ділянці,  або  якщо  це  порушує права інших осіб,  майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво,

або за її рахунок.

На  вимогу  власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вищевикладених положень чинного законодавства вбачається, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень  сільських,  селищних,  міських  рад  у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання   земельних   ділянок  у  користування  із  земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

    Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

    Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки  виникає після укладення договору оренди  і його державної реєстрації.

   Однак позивач  не надав суду договір оренди земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля, хоча ухвалою апеляційного господарського суду від 24 лютого 2009 року в  нього витребувались документи, які посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій  розташоване спірне майно.

    Також позивачем не доведено, що спірна будівля побудована  без порушення встановлених будівельних норм  і правил.

    Апеляційним господарським судом  ухвалами від 01 квітня 2009 року та від 06 травня 2009 року розгляд справи відкладався для витребування  у позивача  наступних документів:генерального плану виділення землі під будівництво автогаражів, копії рішення  міської ради про надання дозволу на будівництво автогаражів і майстерні, технічного висновку стану спірної будівлі,  письмових пояснень щодо звернення до міської ради із заявою на  отримання акту  вводу  в експлуатацію спірної будівлі та видачі свідоцтва на право власності.

Однак позивач зазначені  документи суду  не надав.

Також позивач  не надав доказів на підтвердження  своїх доводів щодо того, що спірна  будівля  була побудована ним за власні кошти.

Наведеними ухвалами про відкладення  розгляду справи від 01 квітня 2009 року та від 06 травня 2009 року  суд у нього також витребував докази  витрачених  грошових коштів та  будівельних матеріалів на будівництво спірної будівлі, копія договору з приватною фірмою  "Міф" на сумісне будівництво спірної будівлі, виписки з рішення зборів кооперативу щодо розподілу частки.Однак  позивач наведених документів не надав, пояснив що  всі документи на будівництво спірного приміщення не збереглися.

Позивач в  обгрунтування  позову посилається, що спірне майно було ним побудовано  у 1991 році власними силами та за власні  кошти.

В п. 1.1.  наданого позивачем статуту автогаражного кооперативу "Велозаводська"    зазначено, що цей кооператив створений  на основі Закону України "Про кооперацію" є юридичною особою і  добровільною організацією громадян, що об"єдналися для задоволення  своїх потреб у  збереженні і  технічному обслуговуванні належних їм транспортних засобів.

Враховуючи те, що в цьому статуті  не зазначено, що  кооператив є  правонаступником іншої юридичної особи, редакцію статуту затверджено  зборами уповноважених членів кооперативу згідно з протоколом  №  2  від 2002 р. та зареєстровано в  управлінні державної реєстрації  юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Харківської міської ради  24.03.2004 р., позивач  не довів , що  він чи його правопопередник  існували у  1991 р.  

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона  повинна довести ті обставини, на які  вона посилається в  обгрунтування  своїх вимог чи заперечень, однак, виходячи з наведеного,  позивачем не доведено обставин, які є підставою для визнання  за  ним права власності  на спірну  будівлю.

Місцевий  господарський  суд зазначені обставини не досліджував та,  задовольняючи позов, невірно застосував до правовідносин, що стосуються  предмету  даного спору одночасно  положення як  статті 331 Цивільного кодексу України так  і  статті 376 цього Кодексу.

Стаття  331  Цивільного кодексу України  визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове  майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий  режим самочинного будівництва.

Водночас, поняття  самочинного будівництва, а  також правові підстави  та  умови визнання права власності на самочинно збудоване  нерухоме  майно визначені  статтею 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні правовідносин, які  стосуються  предмету  даного спору, оскільки унормовує відносини, що виникають у  тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні  нової нерухомої речі (самочинному будівництві) були порушені.

Тоді як  було наведено вище, позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які є підставою для визнання  за ним права власності на  самочинне збудоване спірне майно.

Також позивач  безпідставно посилається  на те, що  рішенням  господарського суду від 16 грудня  2003 р.  у  справі №  40/594-03 встановлено  факт, який згідно  зі статтею  35 Господарського процесуального кодексу України  не потребує повторного доказування, а саме факт  належності автогаражному  кооперативу "Велозаводська" на праві власності частини будівлі автомайстерні літ "А-2" загальною площею 135, 4  кв.м.  по вул. Велозаводській, 33  у Фрунзенському районі  м. Харкова.

Частиною 2  статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду  однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в  яких беруть участь ті самі  сторони.Однак сторони  у  справі №  40/594-03 та у  даній  справі різні, оскільки позивачем  у справі №  40/594-03 був ПП "Міф", а  відповідачем автогаражний  кооператив "Велозаводська".

Окрім того, що зазначене рішення не є  таким, що  встановило факти, які  не потребують повторного доказування  у цій  справі, в його резолютивній  частині  не зазначено  про визнання  права власності автогаражного кооперативу "Велозаводська".

Також слід зазначити на те, що позивач  в  підставах позову посилається  на  статті  Цивільного кодексу України  ред. 16 січня  2003 року, який  набрав чинності  з 1 січня 2004 р. та водночас  посилається  на те, що спірне майно було створено ним  у  1991 р. і надав документи на підтвердження  позову, які датовані  до 1  січня 2004 року, а  згідно з п. 4  Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України він застосовується  до цивільних відносин, які виникли після набрання  ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цього Кдексу, його положення застосовуються  до тих прав і обов"язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.  

Таким чином, виходячи з наведеного, місцевий  господарський  суд внаслідок  недослідження  обставин, які мають значення для справи та порушення  і неправильного застосування норм матеріального права дійшов  неправильного висновку про задоволення  позову, у  зв"язку з чим оскаржуване рішення  слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в  задоволенні  позову відмовити.

Керуючись статтями 33, 43, 99, п. 2 статті 103, Пунктами 1, 4 ч. 1  статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія  суддів

постановила:

Апеляційне подання задовольнити. Рішення господарського суду  Харківської області від  29.09.2008 року у  справі №  40/184-08 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в  задоволенні  позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено  в  касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття .

         Головуючий суддя                                                                    Сіверін В. І.  

                                 Суддя                                                                   Білоконь Н. Д.  

                                 Суддя                                                                   Токар М.В.  

    Постанову складено в  повному обсязі 26 червня 2009 року.