Рішення

від 14.08.2014 по справі 916/2124/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2014 р.Справа № 916/2124/14

За позовом: Прокурора Тарутинського району Одеської області

(68500, Одеська область, смт. Тарутине, вул. Котовського, 19)

в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бородинська СЕС-3»

(68540, Одеська обл., Тарутинський район, смт. Бородіно, вул. Леніна, 132, код ЄДРПОУ 38399848)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Тарутинська районна рада (Одеська обл., смт. Тарутине, вул. Котовського, 1)

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Шаратов Ю.А.

Представники:

Прокурор - Вергін Д.С. (посвідчення від 22.09.2012 №005170);

Від позивача - не з'явився;

Від відповідача - Кіосе Д.Д. (керівник);

Остапенко Н.М. (довіреність від 17.06.2014 б/н);

Від третьої особи - не з'явився.

Суть спору:

Прокурор Тарутинського району Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області (далі - Позивач) до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бородинська СЕС-3» (далі - Відповідач), з урахуванням уточнення позовних вимог від 17.06.2014 №(16-47)1180вих-14 (а.с. 147-152), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5124755500:01:001:0789) розташованої на території Бородинської селищної ради, загальною площею 25,0000 га, укладеного між ТОВ «Бородинська СЕС-3» (код ЄДРПОУ 38399848) та Головним Управлінням Держземагентства в Одеській області 13.11.2013 на підставі наказу ГУ Держземагентства в Одеській області від 13.11.2013 № ОД/5124755500:01:001/00000135; про зобов'язання ТОВ «Бородинська СЕС-3» (код ЄДРПОУ 38399848) повернути земельну ділянку розташовану на території Бородинської селищної ради, загальною площею 25,0000 га (кадастровий номер 5124755500:01:001:0789) (за межами населеного пункту) до земель державної власності в особі Головного Управління Держземагентства в Одеській області.

Ухвалою суду від 03.06.2014 порушено провадження у справі, призначено її розгляд на 18.06.2014, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Тарутинську районну раду.

Розгляд справи відкладався ухвалами суду від 18.06.2014 до 07.07.2014, та від 07.07.2014 до 24.07.2014, від 24.07.2014 до 14.08.2014.

Ухвалою суду від 24.07.2014 продовжено строк розгляду спору до 17.08.2014.

Позивач явку свого поважного представника до судового засідання не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, рекомендованою кореспонденцією /а.с. 211/. Надав суду письмові пояснення від 16.06.2014 № 9-15-0.4-4674/2-14 в яких, із посиланням на статті 22, 29 Господарського процесуального кодексу України, відмовився від позову поданого прокурором /а.с.110-113/.

17.07.2014 на адресу суду надійшло клопотання Позивача від 16.07.2014 № 9-15-0.42-5966/2-14 в якому він відізвав свої пояснення від 16.06.2014 № 9-15-0.4-4674/2-14 та просив в подальшому розглядати справу у відсутність його представника /а.с. 178-179/.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 21, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 122, 123 Земельного кодексу України, статті 13, 20, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель», частини першу, четверту статті 21 Закону України «Про оренду землі», обґрунтовані тим, що під час укладення Договору оренди землі від 13.11.2013 технічна документація з нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась, на розгляд до Тарутинської районної ради не надавалась, та останньою не затверджувалась.

Прокурор обґрунтовує своє право на звернення із позовом порушенням фінансових інтересів держави, оскільки, передача в оренду земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки створила умови спричинення шкоди у вигляді ненадходжень до відповідних бюджетів коштів через неправильний розрахунок орендної плати на підставі земельного податку, а не на підставі і після проведення та введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Прокурор, обґрунтовуючи наявність інтересів держави при зарахуванні орендної плати до місцевого бюджету, тобто її отримання відповідною територіальною громадою, також вказує на те, що відповідно до статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах). При цьому, кошти місцевих бюджетів спрямовуються на реалізацію державних програм. А, згідно із статтею 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Окрім того, прокурор зазначає, що згідно із статтею 5, частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель», у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин, нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. А, відповідно, до пунктів 288.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі).

Позиція прокурора також полягає в тому, що на його думку, у спірних правовідносинах не може бути застосовані норми пункту 276.6 статті 276 Податкового кодексу України, оскільки, ними регламентований порядок встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки надані для розміщення об'єктів енергетики, а не орендної плати за користування земельними ділянками державної власності.

В обґрунтування своїх вимог прокурор також посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі № 6-11цс13.

Представники Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Відповідач вказує на те, що при укладенні договору оренди землі сторони є вільними у встановлені розміру орендної плати у визначених законом межах. При цьому, зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, пунктів 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. А, у пункті 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на дату укладення договору, було встановлено межі річної суми орендного платежу, згідно із якими, вона не може бути меншою розміру земельного податку - для земель сільськогосподарського призначення, та трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель, і, для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки. Тобто, на думку Відповідача, наявність нормативної грошової оцінки є гарантією обмеження розміру орендної плати в інтересах орендаря, а її відсутність навпаки, не обмежує орендодавця у встановленні розміру орендної плати, що перевищує законодавчо встановлений мінімум.

Позиція Відповідача також полягає в тому, що відповідно до пункту 290.1 статті 290 Податкового кодексу України плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів, тобто її отримувачем є відповідна територіальна громада, а не держава. Отже, заявник безпідставно звернувся з позовом за відсутності порушеного права позивача, яке підлягає захисту.

Крім того, Відповідач зазначає, що твердження прокурора про те, що за наявності технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розмір орендної плати був би іншим, ніж у договорі, є необґрунтованим припущенням.

Відповідач також вказує на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не є невід'ємною частиною або істотною умовою договору оренди землі, передбаченою статтею 15 Закону України «Про оренду землі», згідно із якою, вимогою щодо дійсності цього правочину є визначеність саме розміру орендної плати. А відтак, твердження про невідповідність договору нормам статті 215 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що редакціями статей 276, 277, 278, 288 Податкового кодексу України, які діяли на момент укладення договору, було встановлено порядок визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, якщо їх нормативну грошову оцінку не проведено. При цьому, розрахунок розміру орендної плати, наведений у Додатку № 1 до Договору оренди землі від 13.11.2013 № 10, повністю відповідає формі Розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, встановленій у Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724.

Відповідач стверджує, що державний реєстратор прав на нерухоме майно, здійснивши реєстрацію права оренди з договором, тим самим підтвердив його відповідність вимогам законодавства. А, відтак, цей факт, на думку Відповідача спростовує висновок про невідповідність договору частині першій статті 203 Цивільного кодексу України.

Окрім того, Відповідач із посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 вказує на те, що визнання недійсним договору, згідно із яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Третя особа - Тарутинська районна рада явку свого повноважного представника до судового засідання не забезпечила, надала суду пояснення від 17.07.2014 № 02-12/137, в яких зазначає, що Договір оренди землі від 13.11.2013 № 10 укладено відповідно до діючого на той час законодавства, орендна плата надходить своєчасно і у повному обсязі, та просить суд розглядати справу без участі її представника /а.с. 183/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши прокурора та представників Відповідача, суд

в с т а н о в и в:

13.11.2013 між Головним управлінням Держземагентства в Одеській області та ТОВ «Бородинська СЕС-3» укладено Договір оренди землі № 10 (далі - Договір від 13.11.2013) /а.с. 17-26/. Вказаний договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним Витягом від 06.12.2013 № 14118071 про реєстрацію іншого речового права /а.с. 16/.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 2.2, 3.1 Договору від 13.11.2013 орендодавець (Позивач) на підставі наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 13.11.2013 № ОД/5124755500:01:001/00000135 надав, а орендар (Відповідач) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, із земель сільськогосподарського призначення, для розміщення та експлуатації сонячної електростанції, розташовану на території Бородінської селищної ради Тарутинського району Одеської області (за межами населеного пункту) загальною площею 25,0000 га, кадастровий номер 5124755500:01:001:0789. Категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку енергетики, оборони та іншого призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення 14.01 - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій. Договір укладено на строк 49 років.

09.12.2013 Позивачем і Відповідачем складено Акт приймання-передачі земельної ділянки /а.с. 26/.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом «в» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України передбачений захист прав на земельні ділянки шляхом визнання угоди недійсною.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення (пункт 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6).

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу) (частина друга статті 134 Земельного кодексу України) .

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 123 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у раз надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення.

Судом встановлено, що Договір від 13.11.2013 укладено на підставі наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 13.11.2013 № ОД/5124755500:01:001/00000135, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ «Бородинська СЕС-3» для розміщення та експлуатації сонячної електростанції за адресою: Бородінська селищна рада (за межами населеного пункту), Тарутинський район, Одеська область. А також надано ТОВ «Бородинська СЕС-3» в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 25,0000 га із земель сільськогосподарського призначення, у тому числі: пасовища - 25,0000 га, кадастровий номер 5124755500:01:001:0789, для розміщення сонячної електростанції (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за адресою: Бородінська селищна рада (за межами населеного пункту), Тарутинський район, Одеська область. Встановлено орендну плату у розмірі 12 земельних податків за один рік до проведення нормативної грошової оцінки. Також, на період після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження її у встановленому законодавством порядку, встановлено річну орендну плату у розмірі 3 % від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі /а.с. 72/. Вказаний наказ є чинним, та недійсним у встановленому порядку не визнавався.

Отже, сторонами Договору від 13.11.2013 дотримано порядок передачі в оренду земельної ділянки, передбачений частиною першою статті 116, частиною першою статті 123, частинами першою, другою статті 124 Земельного кодексу України, у редакціях, що діяли на момент його укладення.

Частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, у редакції, яка діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, передбачено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі цих істотних умов є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (частини перша, друга статті 21 Закону України «Про оренду землі»). Тобто, законом обмежено волевиявлення сторін лише щодо встановлення строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно із пунктами 288.4, 288.5, 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України, у редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VI, яка діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку для земель сільськогосподарського призначення, та трикратного розміру земельного податку для інших категорій земель. При цьому, для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), розмір орендної плати не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки.

Отже, вказані норми статті 21 Закону України «Про оренду землі», та пунктів 288.4, 288.5, 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України, не встановлюють конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а лише фіксують його граничні межі, залишаючи питання його визначення на розсуд сторін договору.

Судом встановлено, що за умовами пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 Договору від 13.11.2013 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Бородінської селищної ради у розмірі 12 земельних податків, а саме 70 338,36 грн. за один рік, що складає 5 861,53 грн. за один місяць. Після проведення та введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно. Орендна плата вноситься орендарем не пізніше 28-го числа кожного місяця, наступного за звітним. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено висновками або іншими документами компетентних органів державної влади; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Отже, сторонами Договору від 13.11.2013 дотримано вимоги частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» щодо наявності в ньому таких суттєвих умов, як розміру орендної плати, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. А відтак, відсутні підстави для визнання недійсним вказаного договору відповідно до закону.

Суд не приймає довід прокурора про неможливість застосування до цих правовідносин норм пункту 276.6 статті 276 Податкового кодексу України, через те, що ними регламентований порядок встановлення ставок земельного податку, а не орендної плати, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, у пункті 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України, в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VI, яка діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, нижча межа розміру річної орендної плати, що встановлюється у договорі оренди, обмежена кратним та трикратним розміром земельного податку. Зміни до вказаного пункту щодо неможливості визначення суми річної орендної плати у розмірі меншому ніж три відсотка нормативної грошової оцінки, були внесенні Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набув чинності лише 01.04.2014. Тобто, на момент укладення Договору від 13.11.2013, закон пов'язував визначення мінімального розміру орендної плати не з нормативною грошовою оцінкою землі, а саме із розміром земельного податку.

Згідно із пунктом 276.6 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

Базовою оподаткування відповідно до підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено - їх площа.

Пунктом 278.1 статті 278 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів і нормативну грошову оцінку яких не проведено, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв'язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто, статтями 271 і 278 Податкового кодексу України встановлено можливість та порядок визначення земельного податку за земельні ділянки нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724 у Додатку 1 затверджено форму розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, в якому, визначення розміру орендної плати, також як і встановлення розміру податку на землю у пункті 278.1 статті 278 Податкового кодексу України, пов'язане із нормативною грошовою оцінкою 1 гектара ріллі по області, Автономній Республіці Крим на 01.07.1995.

Грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Тарутинському районі Одеської області затверджено розпорядженням Одеської обласної ради народних депутатів «Про грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в області» від 23.06.1995 № 287/95 (а.с. 120).

Судом встановлено, що у Додатку № 1 до Договору від 13.11.2013 наведений Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності, грошова оцінка якої не проведена станом на 13.11.2013, виконаний у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724 (а.с. 25). При цьому, у вказаному додатку до Договору від 13.11.2013, розмір орендної плати розрахований з використанням нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по Одеський області станом на 01.07.1995.

Отже, визначення сторонами Договору від 13.11.2013 розміру орендної плати на підставі розміру земельного податку, із використанням нормативної грошової оцінки одного гектара ріллі по Одеський області, відповідає нормам пункту 276.6 статті 276, підпункту 271.1.2 пункту 271.1 статті 271, пункту 278.1 статті 278 Податкового кодексу України. При цьому, слід зазначити, що визначена у пункті 4.1 Договору від 13.11.2013 орендна плата у розмірі дванадцяті податків, є навіть суттєво більшою, ніж розмір податку, встановлений пунктом 276.6 статті 276 Податкового кодексу України, згідно із яким, він справляється у розмірі 25 відсотків податку.

Суд не приймає довід прокурора про наявність підстав для визнання Договору від 13.11.2013 недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України через те, що технічна документація з нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки не розроблялась і не погоджувалась, на розгляд до Тарутинської районної ради не надавалась, та останньою не затверджувалась, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 1, частиною першої статті 13, частиною другою статті 15, частинами першою, другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, в редакції, яка діяла на момент укладення Договору від 13.11.2013, нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Частинами другою, третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Відсутність розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, її погодження та затвердження Тарутинською районною радою не є підставою для визнання недійсним Договору від 13.11.2013 на підставі частини першої статті 203 і частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

По-перше, як вже зазначалось, норми частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», і статті 288 Податкового кодексу України, в редакціях, які діяли на момент укладення Договору від 13.11.2013, що встановлюють вимоги до змісту договору в частині визначення розміру орендної плати, і на які посилається прокурор, не передбачають її конкретний розмір, фіксуючи лише його граничні межі, та залишаючи питання щодо його визначення на розсуд сторін. А відтак, невідповідність розміру орендної плати, визначеного у Договорі від 13.11.2013, встановленим законом межам підлягає доказуванню. Проте, прокурором не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. Не є такими доказами надані прокурором лист Держземагентства в Овідіопольському районі Одеської області від 30.07.2014, та рішення Овідіопольської районної ради «Про затвердження технічної документації про нормативну грошову оцінку земель несільськогосподарського призначення Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)» від 11.07.2014 № 631-VI (а.с. 218-219), оскільки в них йдеться про нормативну грошову оцінку земель не у Тарутинському районі, а в Овідіопольському районі Одеської області, тобто земель в інший місцевості. Окрім того, ця оцінка буде введена в дію лише з 01.01.2015.

По-друге, згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення частини першої статті 1, статті 5, частини першої статті 13, частини другої статті 15, частин першої, другої статті 20, частини другої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, щодо проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, та затвердження районними радами відповідної технічної документації, не є нормами, що встановлюють вимоги до змісту договору оренди землі, які повинні бути дотримані його сторонами.

При цьому неправильним є й посилання прокурора на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі № 6-11цс13, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі № 6-11цс13 не зроблено правового висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним договору у зв'язку з визначенням розміру орендної плати без проведення грошової оцінки, та зазначено про відсутність неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права. У правовій позиції Верховного Суду України по вказаній справі лише констатовано, що за змістом частин першої та четвертої статті 21 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. А також вказано, що частиною першою статті 13 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок, а саме: у разі визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Слід також зазначити, що у справі, яка переглядалась Верховним Судом України розглядалась позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.05.2006. Отже, перевірялась відповідність цього правочину вимогам законодавства станом на момент його укладення (виникнення правовідносин), тобто не враховувались норми, прийнятого пізніше, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, який набув чинності 01.01.2011, діяв на час укладення Договору від 13.11.2013, та по іншому врегулював питання визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Не заслуговує на увагу довід Відповідача про те, що здійснення державним реєстратором прав на нерухоме майно перевірки Договору від 13.11.2013, під час реєстрації права оренди, є підтвердженням його відповідності частині першій статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України визнання недійсним оспорюваного правочину відноситься до компетенції суду.

Суд не приймає довід Відповідача про те, що, оскільки, відповідно до пункту 290.1 статті 290 Податкового кодексу України плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів, та її отримувачем є відповідна територіальна громада, права держави, у даному випадку не можуть бути порушені. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 2, частиною першою статті 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Отже, формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, відноситься до фінансових інтересів держави.

Суд не приймає посилання Відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, яке стало остаточним 03.12.2003, з огляду на наступне. У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92 цс 13, яка відповідно до частини першої статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України, зазначено, що висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» не може бути безумовним прецедентом при наявності істотної різниці в обставинах справ.

З обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства» орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. У справі, яка розглядається, її обставини є істотно відмінними, адже в ній йдеться не про пролонгацію договору оренди, а про визнання недійсним договору строк дії якого ще не сплив.

Проте, суд враховує правову позицію (висновок) зроблений у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92 цс 13 про те, що при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Згідно із частинами першою, другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Прокурором не доведено порушення інтересів держави та необхідність їх захисту у зв'язку із укладенням Договору від 13.11.2013. Твердження про те, що передача в оренду земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки створила умови спричинення шкоди у вигляді ненадходжень до відповідних бюджетів коштів через неправильний розрахунок орендної плати на підставі земельного податку, а не на підставі і після проведення та введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є необґрунтованим припущенням.

Окрім того, прокурором не доведено наявність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (орендаря) при визнанні недійсним Договору від 13.11.2013, зокрема, порівняно з іншими способами захисту фінансових інтересів держави, у випадку доведеності їх порушення, шляхом внесення відповідних змін до вказаного договору або стягнення належної орендної плати.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що не обґрунтовані і не підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5124755500:01:001:0789) розташованої на території Бородинської селищної ради, загальною площею 25,0000 га, укладеного між ТОВ «Бородинська СЕС-3» (код ЄДРПОУ 38399848) та Головним Управлінням Держземагентства в Одеській області 13.11.2013 на підставі наказу ГУ Держземагентства в Одеській області від 13.11.2013 № ОД/5124755500:01:001/00000135, а також про зобов'язання ТОВ «Бородинська СЕС-3» (код ЄДРПОУ 38399848) повернути земельну ділянку розташовану на території Бородинської селищної ради, загальною площею 25,0000 га (кадастровий номер 5124755500:01:001:0789) (за межами населеного пункту) до земель державної власності в особі Головного Управління Держземагентства в Одеській області.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 19.08.2014.

Керуючись частиною першою статті 203, частинами першою, третьою статті 215, частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 116, частиною першою статті 123, частинами першою, другою, третьою статті 124, частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271, пунктом 276.6 статті 276, пунктом 278.1 статті 278, пунктами 288.4, 288.5, 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України, пунктом 5 частини першої статті 2, частиною першою статті 5 Бюджетного кодексу України, частинами першою, другою статті 15, частинами першою, другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, частиною першою статті 1, частиною першої статті 13, частиною другою статті 15, частинами першою, другою статті 20, частинами другою, третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724, у редакціях які діяли на момент виникнення правовідносин, а також постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92 цс 13, пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, статтями 1, 33, 34, 35, 49, 82, 84-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суддя Шаратов Ю.А.