Ухвала

від 31.07.2014 по справі 826/9226/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9226/13-а( в 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

31 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000662230, № 0000672230 від 24.01.2013 року, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000662230, № 0000672230 від 24.01.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

За клопотання представника позивача, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України замінено по справі позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична група «АЛЬЯНС».

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус», за період з 01.08.2011 року по 31.07.2012 року, за результатами якої складено акт від 28 грудня 2012 року №60611-22-30-35138532.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року та ІІ квартал 2012 року на суму 482 233,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 481 500,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року - 7 667,00 грн., вересень 2011 року - 33 667,00 грн., жовтень 2011 року - 26 167,00 грн., березень 2013 року - 143 333,00 грн., квітень 2012 року - 16 500,00 грн., травень 2012 року - 245 833,00 грн., липень 2012 року - 8 333,00 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 24.01.2013 року:

- №0000662230, яким ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 590 908,00 грн., у тому числі за основним платежем - 482 233,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 108 675,00 грн.

- №0000672230, яким ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 601 875,00 грн., в тому числі за основним платежем - 481 500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 120 375,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що реальність проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджується, а тому укладені угоди не створюють реальних наслідків.

Даний висновок апелянтом мотивований даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», складеного ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, згідно якого неможливо документально встановити факт здійснення господарських операцій та встановлено відсутність вказаного підприємства за місцезнаходженням; актом про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Тірус», складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва, за яким ТОВ «Тірус» відсутні за місцезнаходженням та не мають адміністративно-фінансових можливостей для здійснення господарської діяльності; визнано банкрутом; даними Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань ат податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за якими встановлено розбіжності між задекларованою позивачем сумою податкового кредиту з податку на додану вартість та відображеними податковими зобов'язаннями контрагента ПП «КФ «Руал» та, що його свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 24 січня 2012 року.

Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Поруч з цим, зазначені акти не містять жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту. Крім того, неможливість органів ДПС провести перевірку чи зустрічну звірку не є достатнім доказом відсутності фінансово-господарських відносин між позивачем і його контрагентами та не спростовує правове значення складених за такими операціями первинних документів, а тому не є підставою для неврахування відповідачем наданих до перевірки первинних документів.

Крім того, як правильно відзначено судом першої інстанції, на час укладання та виконання правочину, контрагенти позивача були зареєстровані юридичними особами та були платниками податку на додану вартість, а в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи контрагента були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

З матеріалів справи слідує, що 25 серпня 2011 року та 05 вересня 2011 року між ТОВ позивачем (замовник) та ТОВ «Тірус» (виконавець) укладено договори про надання юридичних послуг № 0825-01 та № 0905-01. Вказані договори укладені в межах рамкового договору між ними від 01 серпня 2011 року №Т0801/01-2011. Також було укладено додаткові угоди до зазначених правочинів.

Також, між ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» (замовник) та ПП «КФ «Руал» (виконавець) 03 жовтня 2011 року укладено договір про надання юридичних послуг № 10/01, а також додаткова угода № 1 від 03 жовтня 2011 року до даного договору.

Аналогічні договори № 05/03ІОП, № 02/04ІОП та № 16/05ІОП були укладені 05 березня 2012 року, 02 квітня 2012 року та 16 травня 2012 року між ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» (замовник) та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» (виконавець), згідно яких виконавець зобов'язується надавати замовнику консультаційні юридичні послуги, зокрема: надання усних та письмових юридичних консультацій, надання рекомендацій відносно можливих напрямків оптимізації та розвитку господарської діяльності замовника, розробка документів юридичного характеру замовника, надання аналітичних та оглядових юридичних висновків з питань, що надходять від замовника, надання консультацій замовнику при проведенні перевірок, слідчих дій та інших подібних заходів, а також щодо стосунків з будь-якими державними, правоохоронними, контролюючими органами, представництво інтересів замовника перед фізичними та юридичними особами, в усіх державних органах та судах. Як і в двох попередніх випадках також було укладено додаткові угоди до них від 05 березня 2012 року, від 02 квітня 2012 року, від 16 травня 2012 року.

З наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що датовані серпнем-жовтнем 2011 року, березнем-травнем 2012 року, слідує, що виконавці надали обумовлені договорами консультаційні юридичні послуги всього на суму 2 889 000,00 грн. Постачальники послуг виписали позивачу податкові накладні, датовані серпнем-жовтнем 2011 року, березнем-травнем 2012 року, на загальну суму 2 889 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 481 500,00 грн. Оплата за надані послуги здійснена позивачем у повному обсязі шляхом перерахування на рахунки постачальників грошових коштів, що підтверджується відповідними виписками банку, що наявні в матеріалах справи.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За п. 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Виходячи з приписів пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У відповідності до вимог п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правовий аналіз зазначених положень вказує на те, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» здійснює діяльність у сфері права (надання юридичних послуг, консультацій, представництво інтересів тощо) інформація про що занесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Так, юридичні консультаційні послуги ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ТОВ «Тірус» та ПП «КФ «Руал», позивач замовляв з метою виконання своїх зобов'язань перед клієнтами, такими як ТОВ «Голдфіш-Інвест-Буд», ПАТ «Альфа Банк», ПАТ «Банк Кіпру», ТДВ «Альянс Україна», ТОВ «Конто-К», ПрАТ з ІІ «Страхова компанія «К'Ю БІ І Україна», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 та інші.

Також, реальність господарських операцій з метою використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача підтверджується договорами про надання юридичних послуг та додаткових угод до них, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії по податкових накладних, актами прийому передачі документів (проектів договорів, меморандумів, заяв, позовів тощо), виписками банку; господарськими договорами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, виписками банку по взаємовідносинам з клієнтами, судовими рішеннями по справам клієнтів, що супроводжувались представниками позивача, наказами про призначення на роботу; проектами договорів, меморандумів, заяв, позовів, інших процесуальних та обумовлених договорами документів.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не могли залучити третіх осіб для такого виконання, відповідачем до суду не надано.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження здійснення господарських операцій і нарахованого податку на додану вартість по операціям з контрагентами позивача, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень порядку оформлення податкових накладних.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявність у позивача виданих його контрагентами податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата позивачем вартості за отриманий товар з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та свідчать про сплату податку на додану вартість у повному обсязі.

Зазначене вище повністю спростовує посилання апелянта на нікчемність правочинів, укладених між позивачем і його контрагентами.

За ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Оскільки придбання позивачем послуг у контрагентів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, то позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції в повній мірі перевірено реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами у відповідності до вимог ЦК та ГК України. Окрім того, вищевказані господарські договори недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентами податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Апеляційна інстанція не може прийняти до уваги доводи апелянта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «КФ «Руал», оскільки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відбулося 24 січня 2012 року, а господарські операції з позивачем проведено у жовтні 2011 року, отже, обставини анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «КФ «Руал» не стосуються обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 07.08.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.