Ухвала

від 30.11.2015 по справі 826/9226/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 року м. Київ К/800/47847/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 року

у справі № 826/9226/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2013 року у справі № 826/9226/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 24.01.2013 року № 0000662230 та № 0000672230.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Юридична група «ЕЛ СІ ЕФ» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус» за період з 01.08.2011 року по 31.07.2012 року, відповідачем складено акт від 28.12.2012 року № 60611-22-30-35138532, яким встановлено порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 482 233, 00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 481 500, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.01.2013 року № 0000662230, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 590 908, 00 грн., № 0000672230, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 601 875, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формуванням позивачем даних податкового обліку за результатами господарських операцій з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус» згідно укладених договорів про надання юридичних послуг.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано копії договорів, додаткові угоди, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, виписки по особовому рахунку.

Матеріалами справи підтверджується використання отриманих послуг від контрагентів для здійснення власної господарської діяльності позивача.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Кміс-Торгмаш МК», ПП «КФ «Руал», ТОВ «Тірус» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Посилання податкового органу на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 року у справі № 826/9226/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук