Постанова

від 18.08.2014 по справі 922/1411/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2014 р. Справа № 922/1411/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Ворона В.С.,

за участю представників:

позивача - Шмалій С.В.

1-го відповідача - Кулешов М.В.

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - не з'явився

1-ї третьої особи - не з'явився

2-ї третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1620Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року у справі №922/1411/14

за позовом Приватного підприємства фірми "Доміно", м. Харків,

до 1. Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", Київ,

2. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, м. Харків,

3. Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 1. Фізична особа ОСОБА_5, м. Харків,

2. Фізична особа ОСОБА_6, м. Харків,

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2014 року Приватне підприємство фірма "Доміно" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, в якій просило визнати недійсним іпотечний договір від 25.05.2007 р., укладений між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №992; визнати недійсним іпотечний договір від 25.05.2007 р., укладений між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №994; скасувати запис у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №993 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; скасувати запис у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №995 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1; скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на відчуження всього нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; вилучити відомості щодо обтяжень нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у державних реєстрах щодо нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року у справі №922/1411/14 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року у справі №922/1411/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Крім того, з урахуванням нормативно-правового обґрунтування від 11.08.2014 року, позивач зазначає, що предмет іпотеки не є окремим виділеним в натурі об'єктом права власності, зареєстрованим у встановленому законом порядку, а суд першої інстанції помилково посилається на довідку про виділення нерухомого майна в натурі від 2009 року, оскільки оскаржувані договори іпотеки було укладено в 2007 році. До того ж, приватним нотаріусом було накладено заборону на відчуження всієї нежитлової будівлі, а не її частини, що була передана в іпотеку. Також вказує на те, що висновок місцевого господарського суду про відповідність частини нежитлового приміщення вимогам статті ЗУ «Про іпотеку» є необґрунтованим, оскільки в Державному реєстрі прав відсутні відомості про її внесення.

23 липня 2014 року позивач надав через канцелярію суду заяву (вх. 5890), в якій просив, на виконання ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 19 червня 2014 року у справі №922/1411/14, залучити до матеріалів справи оригінал квитанції №12292494 від 22.07.2014 року про сплату судового збору у сумі 2436, 00 грн.

Колегія суддів, розглянувши заяву позивача, дійшла висновку про необхідність її задоволення.

Також позивач просив прийняти в якості доказів копію рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.12.2013 року у справі №638/3849/13-ц та копію ухвали апеляційного суду Харківської області від 08.04.2014 року у справі №638/3849/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у ній і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно із пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 "Про деякі практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Колегія суддів, враховуючи, що позивач не обґрунтував неможливість подання копії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.12.2013 року у справі №638/3849/13-ц та копії ухвали апеляційного суду Харківської області від 08.04.2014 року у справі №638/3849/13-ц з причин, що не залежали від нього, до суду першої інстанції, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання позивача про прийняття в якості додаткових доказів вищевказаних документів.

Перша третя особа та друга третя особа надали через канцелярію суду заяви (вх. №6475 та №6476), в яких зазначали, що вважають апеляційну скаргу обґрунтованою та не заперечували проти її задоволення, а також просили розглядати справу без їх особистої участі.

Другий відповідач, третій відповідач та треті особи, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників у призначене судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників другого відповідача, третього відповідача та третіх осіб не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяви третіх сторін та розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 25 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (іпотекодержатель) та Приватним підприємством фірма "Доміно" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №992 (а.с.14-19).

Згідно із п. 2.1. даного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №208, укладеного 25.05.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_6, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху в літ. "А-2", зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також 25 травня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 накладено заборону відчуження на майно (нежитлове приміщення 1-го поверху в літ. "А-2", загальною площею 30,3 кв.м., у будинку АДРЕСА_1), що належить Приватному підприємству фірмі "Доміно", до письмового повідомлення іпотекодержателя та зареєстровано в реєстрі за №993.

Крім того, 25 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (іпотекодержатель) та Приватним підприємством фірма "Доміно" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №994 (а.с.20-26).

Відповідно до п. 2.1. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №209, укладеного 25.05.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху в літ. "А-2", зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На вказане майно приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 25 травня 2007 року також було накладено заборону відчуження до письмового повідомлення іпотекодержателя та зареєстровано в реєстрі за №995.

Як стверджує позивач, вищевказані іпотечні договори було укладено з порушенням норм Цивільного кодексу України, а також Законів України «Про іпотеку» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що свідчить про необхідність визнання їх недійсними, скасування записів в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що й стало підставою для звернення до господарського суду.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов висновку, що умови договорів іпотеки відповідають приписам чинного законодавства, оскільки позивачем до банку було надано довідку від 10.04.2009 року №15 про виділення об'єкта нерухомого майна в натурі, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не погоджується з вищевикладеним висновком місцевого господарського суду та вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно із ч. 3 ст. 575 Цивільного кодексу України правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні потекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та перший відповідач уклали іпотечні договори від 25.05.2007 року, які було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №992 та №994.

Однією з істотних умов, які повинен містити іпотечний договір, у відповідності до статті 18 Закону України «Про іпотеку», є опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

В іпотечних договорах від 25.05.2007 року, зареєстрованих в реєстрі за №992 та №994, предметом іпотеки виступає нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху в літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Матеріали справи містять свідоцтво про право власності від 04.03.1999 року, видане Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №123 від 26.01.1999 року, яке посвідчує, що нежитлова будівля літ. А-2 загальною площею 255,9 кв.м., розташована в АДРЕСА_1 дійсно належить Приватному підприємству фірмі "Доміно" на праві приватної власності (а.с.27).

З наведеного вбачається, що предмет іпотеки за оскаржуваними договорами загальною площею 30,3 кв.м. є лише частиною нежитлової будівлі загальною площею 255,9 кв.м.

Згідно із ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суд першої інстанції вважав, що довідкою про виділення приміщення в натурі від 10.04.2009 року №15 підтверджується, що нежитлове приміщення 1-го поверху літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виділено в натурі (а.с.113).

Однак, такий висновок є безпідставним, оскільки положеннями пункту 4 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року №1117, передбачено, що таким об'єктам нерухомого майна, як земельна ділянка, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівля, споруда або їх окремі частини, квартира, житлове та нежитлове приміщення присвоюється реєстраційний номер.

Реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на об'єкт, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта (п. 2 Порядку).

В матеріалах справи наявне реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 19.03.1999 року, згідно якого нежитлова будівля літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., розташована в АДРЕСА_1 зареєстрована за Приватним підприємством фірмою "Доміно" та записана в книгу за реєстровим №3006 (а.с.28).

Відповідно до п. 10 Порядку об'єкту нерухомого майна, який утворився у результаті поділу, об'єднання або виділення частки з об'єкта нерухомого майна, присвоюється новий реєстраційний номер.

Отже, у разі виділення в натурі нежитлового приміщення 1-го поверху літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, йому мав бути присвоєний новий реєстраційний номер. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження присвоєння такого номеру вищевказаному приміщенню.

До того ж, пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, передбачено, що поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Проте, доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації (ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

Пунктом 8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, який був чинний на момент укладення іпотечних договорів, передбачено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Матеріали справи не містять як доказів видачі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, так і самого свідоцтва.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що на час укладення спірних іпотечних договорів частина нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, була виділена в натурі та на неї як на окремий об'єкт нерухомості було зареєстровано право власності.

Крім того, місцевий господарський суд не звернув увагу на той факт, що довідка про виділення приміщення в натурі №15 датована 10 квітня 2009 року, тоді як іпотечні договори укладались 25 травня 2007 року, тобто майже на два роки раніше.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що предмет іпотеки за іпотечними договорами від 25.05.2007 року, зареєстрованими в реєстрі за №992 та №994, не відповідає обов'язковій умові визначеній в п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки нерухоме майно, яке виступає в них предметом іпотеки, на момент укладення вказаних договорів не було зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що іпотечні договори від 25.05.2007 року, зареєстровані в реєстрі за №992 та №994, було укладено з порушенням вимог встановлених в актах цивільного законодавства, зокрема, в статті 5 Закону України «Про іпотеку» щодо реєстрації нерухомого майна, що виступає предметом іпотеки, у встановленому законом порядку як окремого виділеного у натурі об'єкта права власності.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів, дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними іпотечних договорів від 25.05.2007 року, укладених між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", що посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровими №992 та №994, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було заявлено позовні вимоги щодо скасування записів у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №993 та реєстровим номером №995 від 25.05.2007 року відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, скасування запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на відчуження всього нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучення відомостей щодо обтяжень нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у державних реєстрах щодо нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що при посвідченні оспорюваних договорів іпотеки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 дійсно була здійснена реєстрація заборон відчуження предмету іпотеки за номерами 993 (іпотечний договір від 25.05.2007 р. №992), 995 (іпотечний договір від 25.05.2007 р. №994) та внесено записи до державного реєстру іпотек, а також Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

При цьому, стосовно іпотечного договору за реєстраційним номером 992 було внесено запис до Державного реєстру іпотек щодо нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 30,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та внесено у Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на відчуження всього нежитлового приміщення загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.65-66).

Стосовно ж іпотечного договору за реєстраційним номером 994, приватний нотаріус вніс запис до Державного реєстру іпотек щодо нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 255,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та вніс у Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на відчуження всього нежитлового приміщення загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності позивачу (а.с.73-74).

В результаті вчинення вказаних дій позивач втратив право розпоряджатися належною йому частиною нежитлової будівлі загальною площею 225,6 кв.м., яка не була предметом іпотеки, але відомості щодо якої було внесено до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Власник майна може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про скасування записів та вилучення відомостей підлягають задоволенню, проте лише частково, оскільки позивачем допущено технічну описку в позовній заяві, де він просить скасувати запис у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №993 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, хоча такий запис внесено стосовно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м.

Тому позовні вимоги про скасування записів у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №993 відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та реєстровим номером №995 від 25.05.2007 року відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, а також вимоги про скасування запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на відчуження всього нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та про вилучення відомостей щодо обтяжень нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у державних реєстрах щодо нерухомого майна підлягають задоволенню.

Крім того, позовні вимоги щодо скасування записів та вилучення відомостей мають бути задоволені також в зв'язку з тим, що вони не мають самостійних правових та фактичних підстав, а є похідними від вимог про визнання іпотечних договорів від 25.05.2007 року недійсними, які було задоволено.

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на той факт, що ним було необґрунтовано визначено приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в якості співвідповідача у даній справі.

Оскільки, згідно із чинним законодавством господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Положеннями статті 1 Закону України „Про нотаріат" передбачено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України „Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності (ч. 4 ст. 3 Закону України „Про нотаріат").

Таким чином, приватний нотаріус не володіє господарською процесуальною правосуб'єктністю, оскільки не є ані юридичною особою, ані фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності. В зв'язку з чим, приватний нотаріус не може виступати стороною (позивачем або відповідачем) в господарському процесі.

Порядок оскарження дій приватного нотаріуса та можливість його зобов'язання до вчинення певних дій передбачено Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України „Про нотаріат", тому такі позовні вимоги відносяться до юрисдикції загальних судів і розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, вимоги в частині до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 не підвідомчі господарським судам і не можуть розглядатися за правилами господарського судочинства, тому спір, в частині зазначених позовних вимог, не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що провадження в частині вищевказаних позовних вимог підлягає припиненню.

Колегія суддів, враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, дійшла висновку про припинення провадження у справі в частині вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та часткове задоволення позову, а саме щодо визнання недійсними іпотечних договорів від 25.05.2007 р., укладених між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровими номерами 992 та 994, скасування записів у Державному реєстрі іпотек за реєстровим №993 відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та реєстровим №995 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, скасування запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на відчуження всього нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. та вилучення відомостей щодо обтяжень нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у державних реєстрах щодо нерухомого майна.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року у справі №922/1411/14 підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розподілу господарських витрат, відповідно до якого судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

З урахуванням того, що спір в даній справі виник внаслідок неправильних дій Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк, з нього на користь позивача підлягає стягненню 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в суд першої інстанції та 3654,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в суд апеляційної інстанції, а всього 4872,00 грн.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04 червня 2014 року у справі №922/1411/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Припинити провадження у справі в частині вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір від 25.05.2007 р., укладений між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 992.

Визнати недійсним іпотечний договір від 25.05.2007 р., укладений між Приватним підприємством фірма "Доміно" та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 994.

Скасувати запис у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером 993 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 30,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Скасувати запис у державному реєстрі іпотек за реєстровим номером 995 від 25.05.2007 р. відносно нежитлової будівлі літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону на відчуження всього нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вилучити відомості щодо обтяжень нежитлового приміщення літ. "А-2" загальною площею 255,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у державних реєстрах щодо нерухомого майна.

Стягнути з першого відповідача - Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (код 19017842, м. Київ, вул. Зоологічна, 5) на користь Приватного підприємства фірма "Доміно" (код 14112949, м. Харків, вул. Мироносицька, 93) витрати за подачу позову та апеляційної скарги у сумі 4872,00 грн.

Повна постанова складена 18 серпня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.