Рішення

від 05.06.2009 по справі 52/255

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

52/255

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  52/255

05.06.09

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілс»про стягнення 195 430,26 грн. за участю представників позивача –Михальченка В.М., довіреність № 18051 від 18.05.2009 р., відповідача –не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 124 596,97 грн. боргу, збитки  у зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений          товар та зміною встановленого НБУ курсу гривні –41 090,68 грн., 14 000,16 грн. пені, 13 696,96 грн. інфляційної складової боргу, 2 045,49 грн. 3% річних, а загалом 195 430,26 грн.  у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати товару за договором № 34-01/07 від 03.01.2007 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2009 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.05.2009 року.

У судовому засіданні 05.06.2009 року представник позивача підтримав зазначені позовні вимоги у повному обсязі.  

Представник відповідача в судове засідання 05.06.2009 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.  

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 34-01/07, за умовами якого постачальник зобов'язався  поставити і передати у власність покупцеві, а покупець –прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.  

Пунктом 3.1. договору було встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в термін 30 календарних днів від дати постачання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивач згідно накладних: № 750918/1/1 від 27.06.2008р., № 750986/1/1 від 01.07.2008р., № 750805/1/1 від 03.07.2008р., № 751035/1/1 від 03.07.2008р., № 751157/1/1 від 04.07.2008р., № 749275/1/1 від 08.07.2008р., № 749426/1/1 від 08.07.2008р., № 750318/1/1 від 08.07.2008р., № 751656/1 від 18.07.2008р., № 751883/1 від 25.07.2008р., № 752249/1/1 від 06.08.2008р., № 752325/1/1 від 07.08.2008р., № 750662/1/1 від 15.08.2008р., № 752681/1 від 19.08.2008р., № 752842/1 від 22.08.2008р., № 753004/1 від 28.08.2008р., № 748320/1 від 29.08.2008р., № 752199/1 від 29.08.2008р., № 753718/1/1 від 15.09.2008р., № 753960/1 від 26.09.2008р., № 754078/1 від 26.09.2008р., № 754213/1 від 29.09.2008р., № 754293/1 від 30.09.2008р., № 754412/1 від 01.10.2008р., № 754465/1 від 02.10.2008р., № 754506/1 від 03.10.2008р., № 754756/1 від 10.10.2008р., № 755227/1 від 23.10.2008р., № 753644/1 від 28.10.2008р., № 755583/1 від 04.11.2008р., № 755664/1 від 05.11.2008р., поставив відповідачу товар. Проте, відповідач на момент звернення позивача із вказаним позовом до суду отриманий на суму 124 596,97 грн. товар не оплатив в повному обсязі.

27.03.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. № 12-03/09 з вимогою сплатити суму заборгованості та штрафні санкції. Відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з поставки товару, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем заборгованість у сумі 124 596,97 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України  визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача  боргу в сумі 124 596,97 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до п. 7.1. договору у разі невчасної оплати вартості товару згідно ст. 3 цього договору, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати отриманого товару нараховано 14 000,16 грн. пені відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону.

Отже, позовні вимоги про стягнення 14 000,16 грн. пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Пунктом 2.3. договору було встановлено, що в цілях захисту постачальника від інфляційних процесів сторони прийшли до згоди, і покупець надає постачальнику право змінити ціну відвантаженого, але несплаченого товару.

Оплата вартості товару проводиться покупцем в національній валюті України і на вимогу постачальника помножується на коефіцієнт зміни курсу гривні по відношенню до євро (п. 3.2. договору).

Зібрані у справі докази свідчать, що 13.03.2009 року позивач направив відповідачу вимогу за № 03-03/09, якою просив сплатити за отриманий, але неоплачений товар грошові кошти по новим цінам згідно прас-листа від 12.03.2009 року та розділів 2, 3 договору № 34-01/07 від 03.01.2007 року.    

Згідно п. 2.4. договору при збільшенні цін, покупець має право протягом 2-х банківських днів, з дня повідомлення про збільшення ціни, сплатити за старою ціною, отримані частково або повністю товари.

Пунктом 2.5. договору було встановлено, що у випадку, якщо після повідомлення про зміну ціни покупець не повернув товар в строк вказаний в п. 2.4., нова змінена ціна вважається прийнятою покупцем.  

Доказів оплати товару чи повернення його постачальнику покупцем суду не надано.

З наведеного вбачається, що відповідач прийняв нову змінену ціну товару.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов‘язанням є правовідношення, в  якому  одна  сторона (боржник) зобов‘язана   вчинити на користь   другої сторони (кредитора)  певну  дію (передати  майно,  виконати  роботу, надати послугу,  сплатити гроші тощо) або  утриматися   від певної дії,  а  кредитор  має право  вимагати   від  боржника   виконання його обов‘язку.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав, можуть бути, зокрема, відшкодування збитків, припинення правовідношення.

Частиною 1 ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Боржник, який порушив зобов‘язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов‘язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб‘єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав належним чином своє зобов‘язання перед позивачем щодо оплати поставленого товару.

Під збитками, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, розуміють, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки позивача полягають в тому, що внаслідок порушення відповідачем свого зобов‘язання за договором: нездійснення оплати за поставлений товар, позивач позбавлений права на отримання запланованого  доходу за цим договором.

Про наявність причинного зв‘язку між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками позивача свідчить факт недотримання відповідачем зобов‘язання оплатити поставлений товар, що призвело до заподіяння збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди.

Щодо вини, то у цивільному праві діє презумпція вини особи, яка вчинила правопорушення. При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Боржник, який порушив зобов‘язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов‘язання, доказується кредитором. (ч.1-2 ст. 623 ЦК України).

Позивач розраховує збитки як різницю між старою вартістю отриманого, але неоплаченого відповідачем товару і новою вартістю у зв'язку зі зміною встановленого НБУ курсу гривні по відношенню до євро та пунктами 2.3., 2.5., 3.2. договору № 34-01/07.

Вищевикладене свідчить про існування всіх умов настання відповідальності за порушення зобов‘язань, отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених збитків в розмірі 41 090,68 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару за договором, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 13 696,96 грн. інфляційної складової боргу та 2 045,49 грн. 3% річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Державне мито у сумі 1 954,30 грн. та витрати позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілс»(юридична адреса: 03067, м. Київ, пр.-т. Перемоги, 53; поштова адреса: 03113, м. Київ, вул. Шутова, 9, оф. 229; код 30116268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна»(03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В, код 32820750) 124 596 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн. 97 коп. боргу, 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 16 коп. пені, 41 090 (сорок одну тисячу дев'яносто) грн. 68 коп. збитків, 13 696 (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн. 96 коп. інфляційної складової боргу, 2 045 (дві тисячі сорок п'ять) грн. 49 коп. 3% річних, 1 954 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 30 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять)  грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.   

Суддя                                                                               С.Чебикіна