Рішення

від 16.06.2009 по справі 8/112

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/112

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.09                                                                                 Справа № 8/112

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрушівський маслосирзавод»,  м. Андрушівка Житомирської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лис», м. Лисичанськ Луганської області, -

про стягнення 58258 грн. 27 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області  Середа А.П.,

при секретарі судового засідання –Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –не з'явився;

від відповідача –не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

заборгованості за поставлений товар в розмірі 51053,44 грн., пені за період з 05.07.08 року по 20.01.09 року у сумі 6680,31 грн., 3% річних у сумі 524,52 грн., нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №05/02 від 05.02.07 року;

 судових витрат, а саме: державного мита у сумі 582,58 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 15 травня до 29 травня 2009 року та  з 29 травня до 16 червня 2009 року - у зв'язку з неявкою представників сторін.

Позивач до судового засідання не з'явився, участь у ньому свого повноважного представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності або про зміну позовних вимог до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судових слухань, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання мне з'явився, участь у нього свого повноважного представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце проведення судових засідань.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що згідно матеріалам справи (довідка державного реєстратора  виконавчого комітету Луганської міської ради АГ №461548 від 08.05.09 року, та ін.) юридичною адресою відповідача є місто Лисичанськ, вул.  Автомобілістів, 34, кв. 18 Луганської області, на яку судом 30.04.09 року за вих. №503, 01.06.09 року за вих. №607 спрямовано ухвали суду про призначення справи до судового слухання.

Оператором поштового зв'язку перше поштове відправлення повернуто до суду, з доданням довідки «будинок розвалений», а друге –з доданням довідки «за зазначеною адресою не існує».

Згідно вищезгаданій довідці з ЄДР, Приватне підприємство «Інтер-Лис»з 28.08.07 року відсутнє за своєю юридичною адресою.  

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені.  

У суду відсутні будь-які інші дані про місцезнаходження відповідача.

В ході  розгляду спору судом виявлено описку у назві відповідача, яка полягає у наступному.

Позивач з моменту його державної реєстрації як юридичної особи (23.06.05 року) мав організаційно-правову форму –Товариство з обмеженою відповідальністю (запис №1 вищезгаданої довідки з ЄДР). З 06.07.06 року він змінив її, обравши форму Приватного підприємства (запис №2), у якій перебуває на час вирішення цього спору по суті.

В ухвалі суду про порушення провадження по цій справі та у наступних ухвалах помилково вказано  назву відповідача як Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Лис».

Таким чином, правильною слід вважати назву відповідача –Приватне підприємство «Інтер-Лис», що і відобразити у цьому рішенні та у всіх наступних процесуальних документах по цій справі.  

З урахуванням викладеного, керуючись ст.22, 43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за відсутності представників сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.   

          05.02.07 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Андрушівський маслосирзавод»(далі –ТОВ «Адрушівський МСЗ», - продавець) та Приватним підприємством «Інтер-Лис»(далі –ПП «Інтер-Лис», - покупець) укладено договір купівлі-продажу №05/02, згідно якому  продавець бере на себе зобов'язання поставити та продати, а покупець –купити та оплатити  товар  відповідно до умов  цього договору, в асортименті, кількості, у термін та за ціною, вказаних у специфікаціях, які додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною (п.1.1 договору).

          Ціна на товар –згідно специфікації на кожну партію (п.3.1). Розрахунки між сторонами  здійснюються у національній валюті –у гривнях України (п.3.2).

          Покупець зобов'язується здійснити оплату товару за фактом поставки впродовж 1 банківського дня з моменту прийняття товару на склад покупця за кількістю та якістю (п.4.1).Зміни щодо термінів оплати  за товар додаткового обумовлюються у специфікаціях, які додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною (п.4.2).          

          У випадку несвоєчасної оплати  товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості  неоплаченого товару (п.6.2). Сплата пені не звільняє покупця та продавця від виконання зобов'язань (п.6.3).

          Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.07 року (п.91.) (а.с.10-11).

          До договору сторони підписали та додали Специфікацію №1 від 05.02.07 року, згідно якій продавець у період 08-09.02.07 року відпускає покупцеві 200 кг сухої солодкої сироватки за ціною 6,50 грн. за 1 кг на суму 1300,00 грн.; оплата –в продовж 1 банківського дня з моменту отримання товару покупцем (а.с.12).

30 травня 2008 року вони ж підписали Специфікацію №2 до основного договору згідно якій  продавець у період з 02 по 03.06.08 року відпустив на користь покупця 20000,00 кг масла селянського вершкового за ціною 11,00 грн. за 1 кг на суму 220000,00 грн.; термін оплати –14 банківських днів з моменту отримання товару покупцем (а.с.13).

26 червня 2008 року вони ж підписали Специфікацію №3 до основного договору згідно якій  продавець у період з 02 по 03.07.08 року відпустив на користь покупця 20000,00 кг масла селянського вершкового за ціною 11,00 грн. за 1 кг на суму 220000,00 грн.; термін оплати –14 банківських днів з моменту отримання товару покупцем (а.с.14).

На підтвердження факту  продажу  вищезгаданого товару покупцеві позивач надав до справи  наступні документи:

накладні:

№2635 від 15.05.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.15);

№2636 від 15.05.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.16);

№2998 від 01.06.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.17);

№2999 від 01.06.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.18);

№3776 від 03.07.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.19);

№3777 від 03.07.08 року на суму 110000,00 грн.(а.с.20), - а всього на загальну суму 660000,00 грн.;

довіреності:

НБЛ №930586 від 12.05.08 року на ім'я Джумурата Є.В.;

ЯПЕ №975556 від 26.05.08 року на ім'я Джумурата Є.В.;

ЯПЕ №975607 від 01.07.08 року на ім'я Джумурата Є.В.

У зв'язку з несвоєчасним погашенням боргу позивач (продавець) 13.08.08 року за вих. №б/н спрямував на адресу покупця (відповідача) претензію на суму 450000,00 грн., яку останній розглянув, але не вжив заходів для повного погашення суми боргу (а.с.24-26).

Позивач стверджує, що покупець (відповідач) частково сплатив вартість отриманого товару на суму 608946,56 грн., тобто залишок основного боргу станом на 20.01.09 року становив 51053,44 грн.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу залишилася незмінною і на час звернення позивача до суду з цим позовом (29.04.09 року).

Крім того, він нарахував, виходячи з названої суми боргу:

пеню за період з 05.07.08 року по 20.01.09 року (199 днів) у сумі  6680,31 грн.;

№5 річних у сумі 524,52 грн., - які просить стягнути з відповідача.

Останній позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.  

           1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами, але за  аналогією  породжують

цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,

зокрема, є договори та інші правочини.

          Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника   виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором  строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає  або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару.

           Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

           Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець    зобов'язаний    оплатити   товар   за   ціною, встановленою  у  договорі  купівлі-продажу,  або,  якщо  вона   не встановлена  у  договорі  і не може бути визначена виходячи з його умов,  - за ціною,  що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу,  а  також вчинити за свій рахунок дії,  які відповідно до договору,  актів цивільного законодавства або вимог,  що  звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

            Якщо  ціну  встановлено  залежно  від  ваги  товару,  вона визначається за вагою нетто, якщо інше  не  встановлено  договором купівлі-продажу.

            Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників,  що зумовлюють ціну  товару (собівартість,  затрати тощо),  але при цьому не визначено способу її перегляду,  ціна визначається виходячи  із  співвідношення  цих показників  на  момент  укладення  договору  і на момент передання товару.

           Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо  передання товару,   ціна   визначається виходячи із  співвідношення  цих показників на  момент  укладення  договору  і  на  день  передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором,  - на день,  визначений відповідно до статті 530  цього Кодексу.  

           Положення цієї частини  про визначення  ціни  товару застосовуються,  якщо  інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

           Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

           Такий його обов'язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

           Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

          З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

          Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

              Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який прострочив   виконання   зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки  і  за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає   стягненню  у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків.

           Договором може бути  встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

          Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частині 1 ст. 549 ЦКУ,  неустойкою (штрафом, пенею)  є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

          Частиною 3 тієї ж статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відмотках від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій  боржник   не   звільняється   від   відповідальності    за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

           Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          2. З матеріалів справи вбачається, що позивач при визначенні розміру пені  припустився невірного застосування чинного законодавства.

          Так, позивач просить стягнути пеню за період з 05.07.08 року по 20.01.09 року.

          Однак, він надав до справи документальні докази, згідно з якими остання партія товару поставлена покупцеві 03.07.08 року на суму 110000,00 грн.

          У Специфікації №3 від 26.06.08 року сказано, що покупець повинен сплатити вартість отриманого товару впродовж 14-ти банківських днів з дня отримання  товару покупцем на складі продавця (а.с.14), тобто не пізніше 17.07.08 року, а значить пеня за період з 05.07.08 року по 17.07.08 року позивачем нарахована всупереч умовам  укладеного між сторонами договору.

          Згідно частині 6 ст. 232 Господарського кодексу України,  нарахування штрафних санкцій  за прострочення виконання  зобов'язання, якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли  зобов1язання мало бути виконано.

          Звідси, виходить, що позивач мав право нарахувати пеню за період з 18.07.08 року (наступного дня після настання права на нарахування пені) по 13.01.09 року включно (180 днів) у сумі 6042,49 грн., а не 6680,31 грн., як про те просить позивач.

          Пунктом 1 частини 2 ст. 549 ЦКУ встановлено скорочений –річний –термін для стягнення пені.

          Позивач дотримався цієї вимоги закону.

          Таким чином, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково –на суму 6042,49 грн., а решта позовних вимог –підлягає задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні, тобто –основний борг стягується у сумі 51053,44 грн., 3% річних –у сумі 524,52 грн., а всього –підлягає стягненню 57620,45 грн.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст.49 ГПК України,  покладає  їх  на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

Так, державне мито підлягає стягненню у сумі 576,20 грн., а витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –у сумі 116,71 грн.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16,509, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 43,44, 47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82, 84, 85 ГПК України,  суд

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити  частково.    

         2.Стягнути з Приватного підприємства «Інтер-Лис», ідентифікаційний код 33537670, яке знаходиться за адресою: місто Лисичанськ, вул. Автомобілістів, 34, кімната 18 Луганської області, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрушівський маслосирзавод», ідентифікаційний код 30873067, яке знаходиться за адресою: місто Андрушівка, вул. Лисенка, 10 Житомирської області, -  основний борг у сумі  51053 (п'ятдесят одна тисяча п'ятдесят три) грн. 44 коп., 3% річних у сумі 524  (п'ятсот двадцять чотири) грн. 52 коп., пеню у сумі 6042  (шість тисяч сорок дві) грн.49 коп., а також: державне мито у сумі 576 (п'ятсот сімдесят шість) грн. 20 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 116  (сто шістнадцять) грн. 71 коп.  

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду  у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –  18 червня 2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа