Постанова

від 25.06.2009 по справі 6/63-09

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/63-09

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "25" червня 2009 р.                                                           Справа № 6/63-09

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Пасічник С.С.

                                                                                   Щепанської Г.А.

при секретарі                                                            Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Боброва Р.В. - представника за довіреністю від 04.02.2009р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Торговий Дім "Соколівський цукор", с. Соколівка Крижопільського району

Вінницької області

на рішення господарського суду Вінницької області

від "17" березня 2009 р. у справі № 6/63-09 (суддя Говор Н.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Соколівський цукор",

с. Соколівка Крижопільського району Вінницької області

про стягнення 131601,19грн.,  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 17.03.2009р. у справі           №6/63-09 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Соколівський цукор" про стягнення 131601,19грн., з яких: 107710,46грн. - борг за поставлену продукцію, 6354,92грн. - інфляційні нарахування, 1949,83грн. - 3% річних та 15585,98грн. - пеня за несвоєчасне проведення розрахунків, задоволено в повному обсязі з покладенням на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу 1316,01грн. витрат з оплати державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вважаючи, що вказане рішення прийняте місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з нього 15585,98грн. пені, 1949,83 грн. - 3% річних, 6354,92грн. інфляційних нарахувань.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що факт наявності боргу перед позивачем в сумі 107710,46грн. визнає, однак, не погоджується з сумою нарахованих штрафних санкцій.

Крім того, вказує, що не був присутній в судовому засіданні з причин, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами з'явитись на судовий розгляд справи.

Позивач у письмовому відзиві №2-309/2 від 23.06.2009р. на апеляційну скаргу заперечив проти останньої, зазначивши, що пеня, інфляційні та 3% річних нараховані у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої йому продукції, а тому відповідач не звільняється від відповідальності за прострочення оплати продукції.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про причини його нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомлено.

Враховуючи приписи ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання (про що свідчить реєстр відправки рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 26.05.2009р.), але своїм правом на участь у засіданні суду представника та надання відповідних пояснень в обґрунтування своїх заперечень проти позову не скористався, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Представник позивача в засіданні суду заперечив проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення господарського суду першої інстанції від 23.04.2009р. законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2008р. між ТОВ "МД Груп" та                  ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" було укладено договір №МД-СС/10 (а.с.15-18), відповідно до умов якого ТОВ "МД Груп" (за договором "продавець") зобов'язався поставити та передати у власність ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" (за договором "покупець") вогнетривку продукцію, а покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити продукцію. Асортимент, кількість, ціна продукції вказані у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору та є його невід'ємними частинами (п.1.1 договору).

Згідно п.6.1 договору покупець зобов'язався оплатити продукцію шляхом перерахування 100% передоплати на поточний рахунок продавця.

У разі поставки продавцем більшої кількості продукції, ніж оплачено покупцем, останній зобов'язався оплатити її різницю на протязі 5 календарних днів з дати поставки даної продукції (п.6.2 договору).

За згодою сторін допускаються й інші форми оплати, які не суперечать діючому законодавству України, в т.ч. з використанням векселів (п.6.4 договору).  

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і                  ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено пунктом п.8.3 договору від 18.02.2008р., за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Приписами статей 6 та 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Згідно із п.1 ч.1 ст.208 та                                     ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони у письмовій  формі   погоджують  умови   договору.

В даному випадку, договір від 18.02.2008р. підписано сторонами, а тому його умови є обов'язковими для виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2008р. сторони підписали додаток до договору №МД-СС/10 - специфікацію №1 (а.с.19), загальна сума якої становить 417126,00грн. з врахуванням ПДВ.

На виконання умов договору, специфікації №1 від 18.02.2008р. ТОВ "МД Груп" відповідно до видаткових накладних №202919 від 26.06.2008р., №202729 від 19.06.2008р., №202663 від 12.06.2008р., №202531 від 29.05.2008р., (а.с.29,33,38,42), підписаних представниками сторін, передало ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" вогнетривку продукцію на загальну суму 426710,46грн. (з врахуванням ПДВ).

Факт поставки зазначеної продукції покупцю підтверджується також відповідними товарно-транспортними накладними №19 від 26.06.2008р., №11 від 19.06.2008р., №4 від 12.06.2008р., №891 від 29.05.2008р. та довіреностями серії ЯОД №124763 від 25.06.2008р., №124754 від 18.06.2008р., №123046 від 11.06.2008р., №123023 від 27.05.2008р., виданими представнику ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" (а.с.31,32,36,37,40,41,45,46).

ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" свої зобов'язання щодо оплати отриманої від ТОВ "МД Груп" вогнетривкої продукції належним чином не виконало, перерахувавши останньому всього 319000,00грн., про що свідчать копії наданих позивачем банківських виписок з особового рахунку ТОВ "МД Груп", а також надані відповідачем платіжні доручення (а.с.47-52,105-108,97-104).

Продукцію на суму 107710,46грн. ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" не оплатило.

Факт наявності боргу ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" перед ТОВ "МД Груп" в сумі 107710,46грн. підтверджується підписаними представниками сторін актами звірки розрахунків станом на 30.11.2008р., 16.12.2008р. (а.с.20,21).

Претензії ТОВ "МД Груп" №2-2065 від 15.10.2008р. та №2-2472 від 16.12.2008р. (а.с.22-28)  залишені ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" без задоволення, у зв'язку з чим в лютому 2009 року ТОВ "МД Груп" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Соколівський цукор" 107710,46грн. боргу, 15585,98грн. пені, нарахованої на підставі п.8.3 договору від 18.02.2008р., за період прострочення з 24.06.2008р. по 05.02.2009р., 6354,92грн. збитків від інфляції за період з липня - грудень 2008 року, 1949,83грн. – 3% річних за період з 24.06.2008р. по 05.02.2009р.

Судовою колегією враховується наступне.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

Всупереч правилу ст.33 ГПК України, відповідач доказів на підтвердження сплати боргу в сумі 107710,46грн. не надав, підписавши 05.02.2009р. акти звіряння розрахунків з позивачем (а.с.95,96), додатково підтвердив факт наявності боргу, який не спростовує й в апеляційній скарзі.

Оцінивши доводи позовної заяви в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами та аналізом норм чинного законодавства, що регулює зобов'язальні відносини, перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, визнавши їх правильними, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 107710,46грн. боргу, 15585,98грн. пені за період прострочення з 24.06.2008р. по 05.02.2009р., 6354,92грн. інфляційних втрат за період з липня - грудень 2008 року та 1949,83грн. 3% річних з 24.06.2008р. по 05.02.2009р., та необхідність задоволення цих вимог.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних – платою  за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, колегія суддів вважає, що 3% річних та  збитки від інфляції стягнуто господарським судом Вінницької області правомірно.

Згідно з ч.1 ст.229 Господарського кодексу України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні  санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У цивільному праві непереборна сила, що є обставиною для звільнення від відповідальності, це надзвичайна та незапобіжна при даних умовах подія (стихійне лихо, військові дії, інші громадські явища).

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч.2 ст.617 ЦК України).

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

За змістом частини першої  статті 229 ГК України та частини першої ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Посилання відповідача на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідач ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції не надав жодного доказу на підтвердження того, що неналежне виконання зобов"язань за договором від 18.02.2008р. сталось внаслідок настання обставин непереборної сили.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області  від "17" березня 2009 р. у справі № 6/63-09  залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Торговий Дім "Соколівський цукор", с.Соколівка Крижопільського району Вінницької області - без задоволення.

2. Справу №6/63-09 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Пасічник С.С.  

                                                                                           Щепанська Г.А.  

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу